ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

24 жовтня 2006 р.

№ 14/359

Колегія  суддів  Вищого господарського суду України  у складі:

Головуючого  судді                                              Кузьменка М.В.,

суддів                                                                        Васищака І.М.,

                                                                                    Палій В.М.,

розглянувши            касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ленарж” на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.05.2006р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2006р.

у  справі                     №14/359 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом                 Товариства з обмеженою відповідальністю “Ленарж”

до відповідача           Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпрометалургзабезпечення”

про                              стягнення 28 733,93грн.

за участю представників:

ТОВ “Ленарж” –не з’явилися;

ТОВ “Дніпрометалургзабезпечення” –Наконечне Н.О.

в с т а н о в и л а :

Товариство з обмеженою відповідальністю “Ленарж” звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпрометалургзабезпечення” 28 733,93грн. збитків, у т.ч. 23700,60грн. прямих збитків, 5 033,33грн. упущеної вигоди.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не виконав в установлений договором строк взяті на себе зобов’язання згідно договору №78 від 17.08.2004р. щодо поставки труби безшовної, що спричинило збитків, розмір яких складається з:

-          пені, яка сплачена ТОВ “Ленарж” третій особі –ТОВ “Юнітон”, якій мали поставлятись труби ТОВ “Ленарж” згідно  з договором №74 від 16.08.2004р.;

-          упущеної вигоди, що становить різницю між вартістю труб за договором №78 від 17.08.2004р. та  ціною, за якою вони продавались ТОВ “Юнітон” (т.1 а.с.2-3).

Відповідач у справі – ТОВ “Дніпрометалургзабезпечення” у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, вважаючи заявлені позовні вимоги недоведеними. Відповідач вказує на те, що не зважаючи на те, що він не здійснив поставку продукції за специфікацією №1  від  17.08.2004р. на момент підписання специфікації №2, позивач здійснив передплату другої  поставки (т.1 а.с.55-56).

Крім того, доповнюючи доводи відзиву, відповідач посилається на те, що позивач самостійно здійснював вивіз продукції частинами, тобто своїми діями підтвердив згоду на укладення угоди щодо зміни строків поставки продукції. Також відповідач вказує на те, що договором не передбачена відповідальність за недопоставку продукції, у зв’язку з чим встановлюючи таку умову у договорі, що укладений з третьою особою, позивач виходив з власного ризику (т.1 а.с.82-84).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2006р. у позові відмовлено (т.1 а.с.107-108).

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, що є підставою для відповідальності у вигляді зобов’язання відшкодувати збитки.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.05.2006р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2006р. залишено без змін (т.1 а.с.149-150).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ “Ленарж” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а заявлені вимоги –задовольнити.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані порушенням судом норм матеріального права.

Відповідач у справі – ТОВ “Дніпрометалургзабезпечення” у відзиві на касаційну скаргу, вважаючи її доводи безпідставними, просить прийняті у справі судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 17.08.2004р. між сторонами у справі –ТОВ “Дніпрометалургзабезпечення” та ТОВ “Ленарж” укладено договір, предметом якого є оплатна передача у власність позивача продукції у порядку та на умовах, визначених у договорі та специфікаціях. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За умовами даного договору, відповідач взяв на себе зобов’язання передати продукцію у власність, а позивач –прийняти її та оплатити.

Спір у даній справі виник у зв’язку з заподіянням збитків позивачу неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за вищевказаним договором.

В силу ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. При цьому, у відповідності з ч.2 цієї норми, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ст.225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відповідно до ст.218 ГК України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, підставою для настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої ст.224 ГК України, є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки; причинний зв’язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом,  виключає  настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

При цьому, за змістом ч.2 ст.218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Отже, встановлення наявності всіх елементів складу правопорушення    є предметом доказування у даній справі.

Одним із елементів складу правопорушення є протиправність поведінки. Заявляючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем строків поставки за договором.

Так, за змістом договору, умови поставки визначаються в кожному конкретному випадку шляхом підписання сторонами специфікацій (пп.2.1, 2.2 договору).

Судами встановлено, що сторонами підписано специфікації №№1,2 відповідно до яких визначено дату поставки: вересень 2004р. та до 15 жовтня  2004р.

В силу ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Спростовуючи доводи позивача щодо порушення строку виконання зобов’язання з поставки відповідачем, суд апеляційної інстанції виходив з того, що умови договору передбачають самовивіз продукції, між тим, доказів направлення позивачем автотранспорту та повноважного представника на отримання продукції у відповідача позивачем не надані.

При цьому, судом не прийняті до уваги інші умови договору, які визначають зобов’язання сторін.

Зокрема, п.6.2 договору передбачено, що остаточний розрахунок здійснюється по факту готовності замовлення протягом 5 банківських днів з моменту повідомлення про готовність замовлення. Отже, із змісту вказаного пункту вбачається, що про готовність замовлення відповідач мав повідомити позивача, який після такого повідомлення мав можливість забрати продукцію у відповідача.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанції не дослідили чи повідомляв відповідач про готовність замовлення позивача. Однак, з’ясування зазначеного питання має значення для встановлення чи мало  місце правопорушення з боку відповідача, яке полягає в порушенні строків виконання зобов’язання.

Крім того, судами не досліджено чи вживались відповідачем заходи для недопущення господарського правопорушення.

В силу п.2 ст..226 ГК України, сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Отже, для вирішення спору у даній справі по суті заявлених вимог, судам необхідно було з’ясувати: чи повідомляв відповідач, у разі, якщо буде встановлено, що він порушив зобов’язання за договором, позивача про неможливість виконання зобов’язання у встановлений договором строк; яких заходів вжито позивачем для зменшення розміру збитків.

Неповне встановлення обставин, що мають значення для справи судами, є порушенням вимог: ст.47 ГПК України, яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст.38 ГПК України, яка зобов’язує суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Вказані порушення норм процесуального права призвели до неповного з’ясування обставин справи, в зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо прав і обов’язків сторін.

Допущені порушення норм процесуального права, що призвели до неповного з’ясування обставин справи, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції.

Так, відповідно до ст.111 7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів                                   

П О С Т А Н О В И Л А :

1.          Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ленарж” задовольнити частково.

2.          Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.05.2006р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2006р. скасувати.

3.          Справу передати  на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

   Головуючий  суддя                                                       Кузьменко М.В.

Судді                                                                                Васищак І.М.

                                                                                           Палій В.М.