ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
17 жовтня 2006 р. |
№ 4/194 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
|
Муравйова О.В. -головуючого Полянського А.Г. Фролової Г.М. |
|
|
|
|
за участю представників: |
|
позивача |
ОСОБА_1 ОСОБА_2, дов. від 18.10.2005 року |
|
відповідача |
Невмержицька І.М., дов. від 14.03.2006 року |
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу |
Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 |
|
на постанову |
Київського апеляційного господарського суду |
|
від |
04.07.2006 року |
|
у справі |
№ 4/194 господарського суду міста Києва |
|
за позовом |
Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 |
|
до |
Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтермік -харчові технології” |
|
про |
стягнення 15 482, 00 грн. |
ВСТАНОВИВ:
У зв'язку з виходом судді Полянського А.Г. та у зв'язку зі зміною складу судової палати з розгляду справ, що виникають з податкових та інших відносин, пов'язаних з державним регулюванням діяльності господарюючих суб'єктів та відповідно до розпорядження Заступника голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 25.08.2005 року №02-20/13 склад колегії суддів змінено та призначено колегію у складі суддів: головуючого -Муравйова О.В., Полянського А.Г., Фролової Г.М.
У лютому 2005 року Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтермік -харчові технології” про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за надані транспортні послуги у сумі 6 255, 12 грн., штрафні санкції за затримку в оплаті наданих послуг у сумі 518, 25 грн., штрафні санкції за понаднормативний простій на місці завантаження автомобіля у розмірі 6 381, 72 грн. та додатково до суми основного фрахту за перевезення кількості вантажу, яка перевищує узгоджену у замовленні від 15.06.2004 року -2 326, 91 грн.
У березні 2006 року, в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача на його користь 17 582, 84 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до договору на транспортно-експедиційне обслуговування НОМЕР_1, відповідач повинен сплатити позивачу штраф за понаднормативний простій автомобіля у місці завантаження. Крім того, позивач зазначає, що відповідач винен йому грошові кошти за завантаження та перевезення багажу з перевищенням розміру узгодженого сторонами в замовленні від 15.06.2004 року, та перевищення строків розрахунків, встановлених договором НОМЕР_1.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.04.2006 року (суддя: Борисенко І.І.) по справі № 4/194 господарського суду міста Києва, позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтермік-харчові технології” на користь Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 8 866, 72 грн. основного боргу, 493, 55 грн. пені, 187, 65 грн. річних, 667, 65 грн. індексу інфляції, 102, 15 грн. витрат по держмиту та 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.
Мотивуючи судове рішення господарський суд, посилаючись на статті 22, 625, 909, 916, 1166 Цивільного Кодексу України, статті 307, 311 Господарського кодексу України, зазначає про те, що замовник-відповідач зобов”язаний сплатити за перевезення вантажу встановлену плату і на момент розгляду справи заборгованість відповідача складає 6255 грн. 12 коп. і має бути стягнута. Крім того, суд зазначає, що рішенням господарського суду Київської області від 05.08.2005 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.10.2005 року та постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2005 року, пункт 4.4 договору НОМЕР_1на транспортно-експедиційне обслуговування від 11.05.2004 року, який визначав штрафну санкцію за простій транспортних засобів, визнано недійсним.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 року (судді: Брайко А.І. -головуючий, Бившева Л.І., Розваляєва Т.С.) рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2006 року по справі № 4/194 господарського суду міста Києва частково скасовано. Прийнято нове рішення. Позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтермік-харчові технології” на користь Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 6 255, 12 грн. боргу за надані транспортні послуги, 62, 55 грн. державного мита за подання позовної заяви та 44, 48 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено по кожній із заявлених позовних вимог.
Постанова апеляційного господарського суду вмотивована, зокрема тим, що судом першої інстанції не надано належної юридичної оцінки позовним вимогам; в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач сплатив штраф або поніс інші збитки внаслідок перевищення встановленої ваги вантажу. Також суд зазначає, що розрахунок пені, наданий суду апеляційної інстанції, здійснений з порушенням частини 3 статті 101 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, сплата Суб”єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 14 875 грн. 44 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Весотра експедиція” є відповідальністю позивача за невиконання його господарських зобов”язань перед третіми особами.
Не погоджуючиcь з постановою, Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 року по справі № 4/194 господарського суду міста Києва, в якій просить постанову у справі скасувати частково і прийняти нове рішення, яке б врахувало заперечення та докази позивача, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 38, 43, 54, 101 Господарського процесуального кодексу України, статей 617, 526 Цивільного кодексу України, статті 216 Господарського кодексу України. Зокрема, заявник зазначає про те, що йому було відмовлено у праві на відшкодування відповідної суми коштів з причини, яка відповідно до пункту 3 статті 63 Господарського процесуального кодексу України є лише підставою для повернення позовної заяви (апеляційної скарги), а не для відхилення певних позовних вимог.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав.
У судовому засіданні Суб”єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 та представник позивача уточнили, що постанова суду оскаржена лише у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків за понаднормативний простій на місці завантаження автомобіля та додаткової суми фрахту за перевезення кількості вантажу, яка перевищує узгоджену у замовленні від 15.06.2004 року.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, між Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю “Інтермік-харчові технології” укладено договір НОМЕР_1 на транспортно-експедиційне обслуговування.
Господарськими судами встановлено факт виконання позивачем своїх зобов'язань згідно договору НОМЕР_1 та заявки на перевезення вантажу від 15.06.2004 року.
Відповідачем оплата за договором проведена не була, у результаті чого у відповідач перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 6255,12 грн.
Постанова Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 у справі №4/194 оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтермік-харчові технології” збитків за понаднормовий простій на місці завантаження автомобіля, а також додаткової суми фрахту за перевищення кількості вантажу, вага якого перевищує гранічний розмір ваги, узгоджений в замовленні.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що ним були отримані збитки у зв'язку зі сплатою скаржником на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Весотра експедиція” штрафу за понаднормовий простій вантажу, боргу за додаткове перевезення вантажу, а також боргу за транспортно-експедиторські послуги та пені за прострочку оплати послуг.
Однак, як вірно зазначено господарським судом апеляційної інстанції, сплата позивачем штрафних санкцій за невиконання зобов'язань перед третіми особами не можє бути підставою для задоволення позовних вимог у даній справі; позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та сплатою позивачем штрафних санкцій Товариству з обмеженою відповідальністю “Весотра експедиція”, сплата Суб”єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Весотра експедиція” є відповідальністю позивача за невиконання його господарських зобов”язань перед третіми особами.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, господарський суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтермік-харчові технології” збитків за понаднормовий простій на місці завантаження автомобіля, а також додаткової суми фрахту за перевищення кількості вантажу, вага якого перевищує гранічний розмір ваги, узгоджений в замовленні.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що постанова у справі прийнята у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.
Керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 року по справі № 4/194 господарського суду міста Києва залишити без змін.
Головуючий О. Муравйов
Судді А. Полянський
Г. Фролова