ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

19 жовтня 2006 р.

№ 6/261/06

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого

Грейц К.В.,

суддів :

Бакуліної С.В., Глос О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю     Агрофірма “Агротех”

на рішення

від 02.08.2006 року

у справі

№ 6/261/06

господарського суду

Запорізької області

за позовом

ТОВ Агрофірма “Агротех”

до	Відкритого акціонерного товариства “Колгосп ім.Чубаря”

про	стягнення 57 623,52 грн.

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від позивача:

Шанюк О.М. (довіреність від 14.04.2006р. б/н)

від відповідача:

не з’явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Запорізької області (суддя Мисюра Л.С.) від 02.08.2006 року по справі № 6/261/06 в позові відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 02.08.2006 року по справі № 6/261/06 та прийняти нове рішення, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст.88 Закону України “Про нотаріат”, ст.1 Закону України “Про заставу”.

Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.

Представник відповідача в судове засідання касаційної інстанції не з’явився.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарським судом встановлено, що 18.06.2004 року між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу, а також 18.06.2004 року між ними був укладений та нотаріально посвідчений договір застави, з метою забезпечення виконання зобов’язання по договору купівлі-продажу.

Оскільки відповідач не виконав взятих на себе зобов’язань по поставці гібридного насіння соняшника позивач вважає, що за відповідачем рахується заборгованість в сумі 55020 грн., яку він просив стягнути з відповідача як свої прямі втрати з урахуванням 3% річних в загальній сумі 57623,52 грн. З законодавства, яким позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, вбачається, що фактично він просив стягнути завдані йому збитки (ст.ст.22, 623, 624 ЦК України).

Відмовляючи позивачу в позові суд виходив із того, що оскільки відповідно до пункту 7 договору застави, звернення стягнення на предмет застави, у випадку, коли заставодавець відмовився добровільно передати заставлене майно у власність заставодавця, виконується на підставі виконавчого напису нотаріуса, позивач вправі задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна і при цьому не за рішенням суду, а на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Колегія суддів вважає, що судом не застосовані норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін, а також знехтувано умовами договору сторін, який укладений відповідно до вимог діючого законодавства.

Так, згідно ст.1 Закону України “Про заставу” в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Вищенаведеному положенню Закону кореспондує домовленість сторін, викладена в пп.3.4 п.3 договору застави, відповідно до якої заставодержатель (позивач у справі), за рахунок заставленого майна, має право задовольняти свої вимоги в повному обсязі, включаючи пеню, відшкодування збитків, які спричинені прострочкою виконання, а також затрат на здійснення забезпечених заставою вимог.

Отже звернути стягнення на майно боржника є правом а не обов’язком кредитора.

Згідно ч.1 ст.88 Закону України “Про нотаріат” нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Звідси витікає, що за наявності спірних взаємовідносин, а також у разі закінчення зазначеного строку, справа підлягає розглядові в господарському суді.

Судом не встановлено який строк минув з дня виникнення вимоги, і чи є безспірною вимога про стягнення збитків.

Згідно ч.2 п.8.3 Роз’яснення ВГСУ №02-5/602 від 24.12.1999 року “Про деякі питання вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням Закону України “Про заставу” навіть якщо договір застави містить умови, які визначають можливість і правовий механізм набуття заставодержателем права власності (повного господарського відання) на заставлене майно, кредитор (заставодержатель) і в цьому разі вправі подати позов про звернення стягнення на заставлене майно.

Враховуючи, що позивач не просив стягнути заборгованість по договору, а просив стягнути збитки, колегія суддів вважає непереконливим відмову в задоволенні позову в частині стягнення трьох відсотків річних з посиланням на ст.625 ЦК України, яка передбачає відповідальність за порушення грошового зобов’язання. Колегія суддів звертає увагу суду на те, що обов’язок правопорушника відшкодувати збитки не є зобов’язанням за договором, а є відповідальністю, обов’язком, що не лежав на ньому до правопорушення, виконання якого пов’язане із зменшенням його майнових прав, в силу чого він позбавляється відомого комплексу прав без отримання якихось вигід і компенсацій.  З урахуванням наведеного при новому розгляді справи судам слід дати оцінку тому чи є вартість недопоставленої продукції збитками позивача в розумінні діючого законодавства.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст.43 ГПК України та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв’язку з цим постановлене у справі судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи, прав і обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, п.3 ч.1 ст.1119, ч.1 ст.11110, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ТОВ Агрофірма “Агротех” від 01.09.2006 року № 56 на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.08.2006 року у справі
№ 6/261/06 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 02.08.2006 року у справі № 6/261/06 –скасувати.

Справу № 6/261/06 направити до Господарського суду Запорізької області на новий розгляд.

Головуючий-суддя

К.Грейц

С у д д і

С.Бакуліна О.Глос