РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" січня 2012 р. Справа № 15/5007/107/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючої судді Олексюк Г.Є.
суддів Сініцина Л.М.
суддів Гудак А.В.
при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) на рішення господарського суду Житомирської області від 29.11.11 р.
у справі № 15/5007/107/11 (суддя Кравець С.Г. )
позивач Новогуйвинська селищна рада (смт.Новогуйвинськ)
відповідач Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
про звільнення земельної ділянки
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_4,представника ,довіреність в справі
відповідача - не з'явився
Судом роз’яснено представникам сторін права та обов’язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 29 листопада 2011 року у справі № 15/5007/107/11 (суддя Кравець С. Г.) задоволено позов Новогуйвинської селищної ради до суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про зобов’язання останньої привести земельну ділянку в Житомирському районі смт. Новогуйвинське на перехресті АДРЕСА_3 (поблизу автобусної зупинки на відстані 2,5 м. від зупинки; 3,5 м. від проїжджої частини дороги по вул. Дружби Народів; 27,6 м. від магазину "ІНФОРМАЦІЯ_2" по АДРЕСА_2; 12,3м. від пішохідної доріжки, яка знаходиться навпроти готельно-розважального комплексу "ІНФОРМАЦІЯ_1"; 25,6 м. від готельно-розважального комплексу "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_4) загальною площею 0,0015 га в попередній стан, звільнивши від розміщених на ній споруд шляхом знесення та вивезення. Крім того, присуджено до стягнення на користь Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області 85,00грн. витрат по сплаті державного мита, 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись із рішенням господарського суду першої інстанції фізична особа – підприємець ОСОБА_2 подала до Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 29. 11. 2011 року у справі № 15/5007/107/11 і прийняти нову рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У своїй скарзі посилається на грубе порушення норм процесуального та матеріального права при винесенні рішення, суперечність такого рішення обставинам справи і наявним доказам, порушення прав та інтересів ОСОБА_2. Вважає, що станом на момент звернення Новогуйвинської селищної ради Житомирського району до господарського суду із позовом, нею було вжито всіх належних заходів з оформлення правовстановлюючих та дозвільних документів на спірну ділянку, на який розташований кіоск, з метою подальшого використання земельної ділянки та здійснення господарської діяльності. В тому числі, вжито заходів ,спрямованих на укладення договору оренди вказаної земельної ділянки. На момент розгляду справи тривала процедура оформлення права на відповідну земельну ділянку ,як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та з визначеними щодо неї правами в розумінні частини першої статті 79 Земельного кодексу України, оскільки Земельним кодексом України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Вказує також на те, що наявність рішення виконавчого комітету Новогуйвинської селищної ради "Про надання дозволу ПП ОСОБА_2 на розміщення об’єкту торгівлі" підтверджує її намір на встановлення права користування земельною ділянкою та не підтверджує факту використання земельної ділянки без належних документів.
Позивач Новогуйвинська селищна рада Житомирського району Житомирської області через свого представника подала заперечення на апеляційну скаргу, у яких, зокрема, посилається на статтю 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", де зазначено, що самовільне зайняття земельної ділянки – будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Тобто, згідно із зазначеним терміном не вважається самовільним зайняттям земельної ділянки, якщо орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування прийняв рішення про її передачу у власність або надання у користування (оренду). Даний перелік рішень є вичерпним. У разі використання земельної ділянки за наявності будь-яких інших рішень зазначених органів (наприклад, про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, про погодження місця розташування об’єкта тощо) ці дії слід кваліфікувати як самовільне зайняття земельної ділянки. Зазначають у запереченнях, що наявність рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) земельної ділянки чи набуття права на земельну ділянку, житловий будинок, будівлю або споруду на підставі укладення цивільно-правової угоди не надають права на використання земельної ділянки, оскільки в частині третій статті 125 Земельного кодексу України визначено, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації забороняється. Як підсумок, вважають, що розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій вона розміщена, є самовільним зайняттям земельної ділянки, та тягне за собою наслідки, визначені статтею 212 Земельного кодексу України.
Ні апелянт, ні його представник у судове засідання 25 січня 2012 року не з’явились, хоча були повідомлені завчасно та належним чином про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення( а.с. 80). Разом з тим, на адресу апеляційного господарського суду надійшла заява, відповідно якої ОСОБА_2 просить відкласти розгляд справи у зв’язку з відрядженням її та відрядженням її представника до м. Києва.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Зважаючи на те, що копія ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 23.12.2011 року про призначення справи до розгляду на 25 січня 2011 року отримана відповідачем 28 грудня 2011 року, явка сторін обов»язковою не визнавалась, належного обґрунтування неможливості надати пояснення по справі відповідачка не навела та не надала доказів її відрядження та відрядження її представника, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача .
Представник Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив. Вважає рішення господарського суду Житомирської області від 29 листопада 2011 року законним і обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального і процесуального права і просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу-без задоволення.
У відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з’ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 24 лютого 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування металевого кіоску (а.с. 56), на підставі якого ОСОБА_2 прийняла у власність кіоск металевий з цільного каркасу, довжиною 3,20 м., шириною 2,70 м., висотою 2,2 м.
25 лютого 2010 року ОСОБА_2 звернулась до Новогуйвинської селищної ради із заявою про надання дозволу на розміщення об’єкту торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 (кіоск на автобусній зупинці) для здійснення роздрібної торгівлі продовольчими та тютюновими виробами (а.с. 55).
Рішенням Виконавчого комітету Новогуйвинської селищної ради від 18 березня 2010 року № 48 "Про надання дозволу ПП ОСОБА_2 на розміщення об’єкту торгівлі" надано дозвіл ПП ОСОБА_2 на розміщення об’єкта торгівлі, а саме кіоску в смт. Новогуйвинське на автобусній зупинці по вул. Дружби Народів, по продажу продовольчих товарів та тютюнових виробів (а.с. 45).
04 серпня 2011 року старшим державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель Житомирської області було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства ПП ОСОБА_2 при використанні земельної ділянки в АДРЕСА_1. За результатами перевірки складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства А № 14109 від 04 серпня 2011року.
В даному акті зазначено, що у результаті перевірки встановлено на момент перевірки ПП ОСОБА_2 без будь – яких рішень органів місцевого самоврядування або виконавчої влади про передачу земельної ділянки в користування або власність, а також без правовстановлюючих документів на землю, вичерпний перелік яких встановлений ст. 126 Земельного кодексу України, поблизу автобусної зупинки по АДРЕСА_1 використовується земельна ділянка орієнтовною площею 0,0015 га для розміщення металевого кіоску з метою здійснення підприємницької діяльності, що з врахуванням викладеного є порушенням ст. 125 Земельного кодексу України та у відповідності до вимог ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" свідчить про факт самовільного зайняття земельної ділянки.
Доказів оскарження даного акту чи подання до нього заперечень ні суду першої інстанції ні суду апеляційної інстанції не надано.
Крім того, в матеріалах справи міститься Акт обстеження земельної ділянки від 28 листопада 2011 року № 14038(а.с. 57-58),складений на виконання ухвали господарського суду Житомирської області від 17 листопада 2011 року, з якого вбачається , що на момент перевірки ПП ОСОБА_2 поблизу автобусної зупинки по АДРЕСА_1 на земельній ділянці орієнтовною площею 0,0015 га розміщено металевий кіоск з метою здійснення підприємницької діяльності .Будь-які правовстановлюючі документи на земельну ділянку у суб»єкта господарювання відсутні .
У відповідності до вимог статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 116 Земельного кодексу України регламентовано, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Стаття 122 Земельного кодексу України встановлює, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
У той же час стаття 123 Земельного кодексу України визначає, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 статті 124 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Згідно з положеннями статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
А на підставі вимог статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
У розумінні статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме, серед іншого, право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.
Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до виключної компетенції місцевих рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до пункту 1 "Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 982 від 26 серпня 2009 року , який був чинним на момент прийняття рішення Виконавчого комітету Новогуйвинської селищної ради від 18 березня 2010 року № 48 "Про надання дозволу ПП ОСОБА_2 на розміщення об’єкту торгівлі", цей Порядок розроблений відповідно до вимог законодавства з метою врахування органами місцевого самоврядування під час прийняття рішень щодо розміщення малих архітектурних форм соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення для провадження підприємницької діяльності.
Пункт 7 вказаного вище Порядку передбачає, що сільська, селищна, міська рада реєструє подану заяву про розміщення малої архітектурної форми і в місячний строк приймає рішення щодо попереднього погодження місця розташування малої архітектурної форми та уповноважує виконавчий орган або посадову особу сільської, селищної, міської ради (далі - уповноважений представник) передати суб’єктові господарювання перелік документів, які необхідно подати для прийняття рішення щодо розміщення малої архітектурної форми та/або укладення договору особистого строкового сервітуту.
На підставі пунктів 9 – 10 Порядку, уповноважений представник на підставі поданих суб’єктом господарювання документів готує проект рішення щодо розміщення малої архітектурної форми та/або укладення договору особистого строкового сервітуту, а сільська, селищна, міська рада протягом місяця після реєстрації документів приймає рішення щодо розміщення малої архітектурної форми та/або укладення договору особистого строкового сервітуту.
Також у пункті 14 Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності чітко зазначено, що умови договору особистого строкового сервітуту визначаються сільською, селищною, міською радою. Розмір плати за таким договором не може перевищувати розмір орендної плати для даної земельної ділянки.
За таких умов, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що рішення виконавчого комітету Новогуйвинської селищної ради "Про надання дозволу ПП ОСОБА_2 на розміщення об’єкту торгівлі" дає право на здійснення вказаної у ньому господарської діяльності у визначеному в ньому місці, однак, такий документ не надає права на відповідну земельну ділянку , як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та з визначеними щодо неї правами в розумінні частини першої статті 79 Земельного кодексу України, оскільки Земельним кодексом України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Наявність рішення виконавчого комітету Новогуйвинської селищної ради "Про надання дозволу ПП ОСОБА_2 на розміщення об’єкту торгівлі" не встановлює права відповідача на користування земельною ділянкою та не спростовує факту використання земельної ділянки без належних документів. Тому у колегії суддів також не має підстав вважати, що вказане рішення замінює документи, які посвідчують право користування землею.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про набуття суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 права на спірну земельну ділянку для розміщення кіоску.
Відповідачем заходи щодо оформлення земельної ділянки не проведені, як свідчать матеріали справи ,договір оренди на момент вирішення справи не укладений, а земельна ділянка не звільнена.
Отже, розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій вона розміщена, може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки і тягнути за собою наслідки, визначені статтею 212 Земельного кодексу України.
Аналогічні висновки за результатами узагальнення судової практики наведені і у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17 травня 2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" де визначено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов’язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільне її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об’єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.
На думку колегії суддів апеляційного господарського суду, господарський суд першої інстанції правомірно зазначив, що відповідач використовує земельну ділянку загальною площею 0,0015 га за відсутності належним чином оформлених правовстановлюючих документів, та обґрунтовано дійшов висновку про те, що відповідач займає спірну земельну ділянку самовільно, а тому вона підлягає поверненню власнику в порядку статті 212 Земельного кодексу України.
У відповідності зі ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельних ділянок вважаються будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки, підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, з приведенням земельних ділянок у придатний для користування стан.
У даному випадку, зайнята відповідачем земельна ділянка є державною власністю і відповідно до пункту 12 перехідних положень Земельного кодексу України перебуває у віданні Новогуйвинської селищної ради.
У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Стаття 32 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За змістом статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Апелянт не надав суду достатніх доказів, що можуть слугувати підставою для скасування рішення господарського суду першої інстанції, а тому у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, рішення господарського суду Житомирської області від 29 листопада 2011 року у справі № 15/5007/107/11 залишити без змін, оскільки воно прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права ..
Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Житомирської області від 29 листопада 2011 року у справі № 15/5007/107/11 залишити без змін,а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку .
Головуюча суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Сініцина Л.М.
Суддя Гудак А.В.
1310/12