ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2012 р.                                                            Справа № 5023/10278/11

вх. № 10278/11

Суддя господарського суду Сальнікова Г.І. 

при секретарі судового засідання Близнюкова А.І.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. №11/11-2011-1/1 від 11.11.2011 р.; 3-ї особи < Текст > відповідача - не з'явився 3-ї особи < Текст >

розглянувши справу за позовом Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА-ФАРМ, ЛТД" (м. Київ) 3-я особа < Текст > 

до  Приватного підприємства "Златафарм" (м. Харків) 3-я особа < Текст > 

про стягнення 16217,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Позивач, Спільне українсько-естонське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА-ФАРМ, ЛТД", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в якому просить суд стягнути з відповідача, Приватного підприємства "Златафарм", на свою користь заборгованість у сумі 16217,48 грн., у тому числі суму боргу 13514,57 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю медичної фірми "Медістім" - проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 2702,91 грн., та судові витрати покласти на відповідача ТОВ медичну фірму "Медістім". Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем (ПП "Златафарм") взятих на себе зобов’язань за договором поставки №29549 від 28.10.10 р.

01.02.12 р. до канцелярії господарського суду Харківської області від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій він просить вважати найменування відповідача по справі Приватне підприємство "Златафарм", а також просить стягнути з ПП "Златафарм" проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2702,91 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1477,50 грн., в зв"язку з тим, що в результаті технічної помилки, в прохальній частині позову (п.п 3 та 4) зазначено найменування іншої юридичної особи.

Суд, розглянувши уточнення позовних вимог позивача щодо найменування відповідача, вирішив за можливе прийняти їх.

Також до канцелярії господарського суду Харківської області від позивача надійшла заява (вх. №2182 від 01.02.12 р.), в якій він повідомляє суд, що на погашення заборгованості за вказаними в додатку №1 до позовної заяви, видатковими накладними часткових оплат не відбувалось та надає разом з заявою витребувані судом документи.

Представник позивача підтримує позовні вимоги та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач у призначені судові засідання 17.01.12 р. та 01.02.12 р.  не з’явився, ухвала про порушення провадження у справі, що була направлена відповідачеві рекомендованим листом за його юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка також співпадає з адресою в наданому позивачем інтернет-витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 16.01.12 р. з веб-сайту Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" - http://іrc.gov.ua, повернулась з відміткою про отримання вказаної ухвали представником відповідача. Ухвала про відкладення розгляду справи від 17.01.12 р., що була направлена відповідачеві рекомендованим листом за його юридичною адресою, повернулась з відміткою відділення зв'язку "за зазначеною адресою не проживає".

У відповідності до ст. 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходження юридичної особи визначається місцем його державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом, та місцезнаходження юридичної особи вказується у його установчих документах. Також  місцезнаходження юридичної особи, як адресу органу або особи, які  відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають  від її імені (далі - виконавчий орган), визначається,  ст. 1 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.

          У випадку зміни свого місцезнаходження, у відповідності до ч.1 ст.19 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, виконавчий орган юридичної особи або уповноважена ним особа зобов’язаний подати (надіслати рекомендованим листом) державному реєстратору за місцезнаходженням  реєстраційної  справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу,  які містяться в Єдиному державному реєстрі. У разі, якщо подається (надсилається) реєстраційна картка про  внесення  змін  до  відомостей про місцезнаходження юридичної особи,   до   неї  додається  свідоцтво  про  державну  реєстрацію юридичної особи. Згідно ч.6 ст.19 вищевказаного Закону, державний реєстратор за відсутності підстав для  залишення  без  розгляду реєстраційної картки про внесення змін до відомостей про юридичну особу,  які містяться в Єдиному  державному  реєстрі, зобов'язаний   не  пізніше  наступного  робочого  дня  з  дати  її надходження  внести  до Єдиного державного реєстру запис про внесення змін до відомостей про юридичну особу.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу  України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Між Спільним українсько-естонським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» (надалі - позивач, за договором - постачальник) та Приватним підприємством «Златафарм» (надалі - відповідач, за договором - покупець) було укладено договір № 29549 від 28.10.2010 року на поставку товарів медичного призначення (надалі товар), за яким продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього грошову суму відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 6.1. договору, оплата покупцем товару за цим договором здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. При цьому порядок оплати за договором (попередня оплата чи оплата з відстроченням платежу) обирається покупцем при поданні заявки.

Відповідно до п. 6.2. договору при здійсненні покупцем оплати товару за договором з відстроченням платежу строк, протягом якого покупець зобов'язаний здійснити оплату за товар на користь продавця, визначається продавцем у видатковій накладній на товар, який поставляється.

Позивач виконав свої зобов'язання по договору в повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними.

Товар відповідачем було отримано па підставі довіреностей та видаткових накладних, на яких міститься печатка відповідача та підпис його представника. Копії довіреностей та видаткових накладних є в наявності в матеріалах справи.

Відповідно до вимог ст. 692 ЦК України покупець після прийняття товару або прийняття товаророзпорядних документів на нього зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, з боку відповідача ніяких дій по виконанню договору проведено не було.

Строк (зазначений позивачем у видатковій накладній на поставлений товар) оплати за поставлений відповідачу товар минув.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна  сторона  (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наявність заборгованості на вказану суму підтверджується документально матеріалами справи та не спростована відповідачем.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв   ділового обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням   умов,   визначених   змістом  зобов'язання  (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник  вважається  таким,  що  прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Таким чином, відповідач порушив вимоги договору та вимоги ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення де зазначено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного  кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Своїми діями відповідач порушив умови договору та вимоги ст. 526 ЦК України, у зв'язку з чим, суд вважає вимогу позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар в розмірі 13514,57 грн. обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно п. З ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно умов п. 10.4 договору за умови прострочення відповідачем строків оплати за товар за цим договором, він повинен сплатити позивачу суму боргу з урахуванням поновленого індексу інфляції за весь час прострочення та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі двадцяти відсотків від простроченої суми оплати.

Перевіривши нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами позивача в розмірі 2702,91 грн., надані розрахунки відповідають вимогам чинного законодавства та відносинам, що склалися між сторонами, а тому нарахована сума процентів за користування чужими грошовими коштами підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1477,50 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 526, 530, 536, 610, 612, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст 174, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22,33-34, 38, 43, 47-49, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

 < Текст > 

ВИРІШИВ:

Прийняти уточнення позовних вимог позивача щодо найменування відповідача.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Златафарм» (61168, м. Харків, вул. Героїв Праці, 20/321, кв. 1; р/р 26001036493300 в АТ Укрсиббанк, МФО 351005; Код ЄДРПОУ 33413307) на користь Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» (01103, м. Київ, Печерський р-н., вул. Кіквідзе, буд. 18-А; р/р 26003012817821 в Укрексімбанку м. Києва, МФО 322313; код ЄДРПОУ 21642228) заборгованість за договором у сумі 13514,57 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 2702,91 грн. та витрати на оплату судового збору у розмірі 1477,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                 (підпис< Текст >                         Сальнікова Г.І.

Повний текст рішення підписано 06.02.12 р.