Справа № 22-ц-2254/11 27.09.2011 27.09.2011 24.01.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-ц-2254/11 Суддя суду 1-ї інстанції – Біцюк А.В.
Категорія 5 Доповідач апеляційного суду – Локтіонова О.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 вересня 2011 року м.Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого – Лисенка П.П.,
суддів: Локтіонової О.В., Довжук Т.С.,
із секретарем – Калашниковою А.М.,
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 17 березня 2011 року, ухвалене за позовом ОСОБА_4 до Казанківської селищної ради Миколаївської області про визнання права власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами,
В С Т А Н О В И Л А:
02 березня 2011 року позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання за ним права власності в порядку ст.344 ЦК України на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 мотивуючи свої вимоги тим, що у 1999 році як член колгоспу «Заповіт Ілліча» Казанківського району Миколаївської області, він звернувся до правління цього колгоспу з проханням продати йому вищезазначений будинок. Правління це прохання задовольнило, вирішивши на своєму засіданні про продаж зазначеного будинку за 1800 грн. Указану суму грошей він сплатив до каси колгоспу, отримавши там квитанцію до приходного касового ордеру. На протязі 11 років він відкрито безперервно володів зазначеним будинком. Оскільки на даний час підприємства, у якого він придбав будинок не існує, так як воно ліквідовано, то він не має можливості оформити з ними договір купівлі-продажу нотаріально, тому просив його вимоги задовольнити.
Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 17 березня 2011 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 – особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права та обов’язки, просить вказане рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд у іншому складі суддів, посилаючись на те, що саме він в 2004 році за гроші своїх батьків придбав оскаржуваний будинок у сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нива» за 1468 грн., а тому суд не повно з’ясувавши всі обставини справи, дійшов неправильного висновку про визнання за позивачем права власності на оскаржуваний будинок.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, позивач посилався на положення ст.344 ЦК України, частини 1 та 2 якої передбачають, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Відповідно до пунктів 1 і 8 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Кодексу він набирає чинності з 01 січня 2004 року. Правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Таким чином перебіг строку володіння майном для визнання права власності на нього за набувальною давністю слід рахувати тільки після 1 січня 2001 року.
Тобто, право на звернення до суду в порядку ст.344 ЦК України з вимогою про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю виникає тільки після 01 січня 2011 року.
Оскільки позивач звернувся до суду 02 березня 2011 року, то він у повній мірі дотримався вищезазначеної вимоги закону.
Суд І інстанції всебічно та повно з’ясував обставини справи, дослідив надані сторонами докази і прийшов до правильного висновку про задоволення вимог позивача, так як із матеріалів справи вбачається, що позивач у 1999 році, будучи членом колгоспу «Заповіт Ілліча», звернувся до його правління з заявою про придбання житлового будинку №55 по вул.Садовій в смт.Казанка, яка була позитивно розглянута на засіданні правління 30 вересня 1999 р. Правління вирішило продати цей будинок позивачу за 1800 грн. (а.с.9). 21 жовтня 1999 року ОСОБА_4 вніс до каси колгоспу зазначену суму, що підтверджується квитанцією до приходного касового ордеру №269 (а.с.10). 10 грудня 1999 року спірний будинок по акту прийому-передачі був переданий позивачу (а.с.11). Згідно з довідкою Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області 17 лютого 2000 р. колгосп «Заповіт Ілліча» був реорганізований у СГВК «Нива», який знятий з державної реєстрації 29 грудня 2008 р. в зв’язку з банкрутством. Правонаступників зазначене підприємство не має (а.с.8).
Таким чином позивач протягом 10 років добросовісно, відкрито та безперервно володіє спірним будинком, а тому є всі підстави для визнання за ним права власності за набувальною давністю.
Оскільки до таких же висновків прийшов і районний суд, то не має підстав для скасування рішення суду, яке є законним та обґрунтованим.
Твердження апелянта, що саме він є власником спірного будинку, оскільки в 2004 році, проживаючи у шлюбі з дочкою позивача, ремонтував цей будинок та будував господарські споруди, заплатив за нього СГВК «Нива» 1468 грн. та замовляв виготовлення технічного паспорту на будинок, робочого проекту його газифікації та електрифікації, не заслуговують на увагу, оскільки внесення відповідачем грошей за цей будинок ні чим не підтверджено, а замовлення документації щодо обслуговування будинку не свідчить про наявність у нього права на цей будинок. Крім того Казанківське бюро технічної інвентаризації в своєму повідомленні зазначило, що факти, викладені апелянтом у скарзі є перекрученими. Вони виготовляли документацію по замовленню ОСОБА_4, а передали її ОСОБА_3 для передачі ОСОБА_4 за його проханням.
Керуючись ст.ст.303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 17 березня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: