Справа № 22-ц-2688/11 11.10.2011 11.10.2011 24.01.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-ц-2688/11 Головуючий суду першої інстанції – Крамаренко Т.В.
Категорія 06 Суддя-доповідач апеляційного суду – Локтіонова О.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 жовтня 2011 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Лисенка П.П.
суддів: Локтіонової О.В., Довжук Т.С.,
із секретарем судового засідання – Бобуйок І.Ф.,
за участю позивачки – ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 27 липня 2011 року
за позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – Миколаївська міська рада про усунення перешкод у користуванні земельної ділянкою та знесення самовільної забудови, -
В С Т А Н О В И Л А:
08 вересня 2009 р. ОСОБА_3 пред’явила до суду зазначений позов, який обґрунтувала наступним.
Їй на підставі договору дарування від 11.11.2004 р. та рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 13.12.2005 р. належить 51/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1. Відповідачка ОСОБА_4 є власницею сусіднього домоволодіння № 97 по тій же вулиці. По межі їх земельних ділянок існувала огорожа висотою 1,5 метра. В порушення існуючих будівельних норм та правил добросусідства, та без її згоди, відповідачка самочинно знесла цю огорожу і розпочала будівництво гаражу.
Посилаючись на те, що будівництво є самочинним, проводиться на межі з її земельною ділянкою, ущемляє її право користування земельною ділянкою, просила суд покласти на відповідача обов’язок відновити межу між земельними ділянками АДРЕСА_1 знести самочинно зведені стіни гаражу та встановити огорожу під №7, яка фактично існувала та зафіксована матеріалами технічної інвентаризації Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації станом на 03 лютого 2004 року.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2011 р. в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач ОСОБА_3 подала на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.41 Конституції України, ст.ст.376, 391 ЦК України, ст.ст.90, 91, 103 ЗК України, Державних будівельних норм 360-92 ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Власники земельних ділянок мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди, але зобов’язані при цьому дотримуватись правил добросусідства та обмежень, пов’язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон, обираючи такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Для обслуговування будівель та здійснення їх поточного ремонту відстань до сусідньої межі ділянки від найбільш відступаючої конструкції стіни повинна бути не менше 1.0 м. При цьому повинно бути забезпечено влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, які запобігають стоку атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок. Відстань між житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами слід приймати відповідно до санітарних норм, але не менше протипожежних норм, що становить не менше 6 м.
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. У разі порушення прав інших осіб та будівельних норм вказані самовільні споруди підлягають знесенню, а особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов’язана відшкодувати витрати, пов’язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову виходив з того, що належних та допустимих доказів того, що відповідач ОСОБА_4 будує гараж з порушенням чинного законодавства немає, а тому позов є недоведеним.
Між тим з таким висновком суду погодитись не можна.
Як вбачається з договору дарування від 11.11.2004 р., рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 13.12.2005 р., договору купівлі-продажу від 21.07.2006 р., рішень виконкому Миколаївської міської ради №79 від 06 січня 1956 р. та №1114 від 16 листопада 1982 р., рішення Миколаївської міської ради №45/44 від 22 квітня 2010 р., технічних паспортів домоволодінь сторін (а.с.8-12, 34-36, 100-108, 118-119, 138-151, 163-165, 182-186) позивач ОСОБА_3 є власницею 51/100 часток будинку АДРЕСА_1. З 22 жовтня 2010 року її частині будинку надана нова адреса - АДРЕСА_1. Для обслуговування цього будинку виконкомом міської ради були відведені земельні ділянки площею 546 кв.м. та 14 кв.м.
Відповідач ОСОБА_4 є власницею будинку АДРЕСА_1 з 21 липня 2006 року. Рішенням Миколаївської міської ради 22 квітня 2010 року для обслуговування цього будинку та господарських споруд їй була надана у власність земельна ділянка площею 541 кв.м.
З технічних паспортів домоволодінь, належних позивачці та відповідачці, виготовлених 22.12.1999 р. та 03.02.2004 р. вбачається, що на межі їх земельних ділянок була огорожа, яка виходячи з пояснень позивача, мала висоту 1,5 метра. Ця огорожа була знесена відповідачем, яка на цьому місці розпочала будівництво гаражу. На неодноразові вимоги компетентних органів зупинити будівництво і привести земельну ділянку до попереднього стану, оскільки здійснює будівельні роботи на межі земельних ділянок без дозволу інспекції ДАБК на виконання будівельних робіт, тобто самовільно, відповідач ОСОБА_4 не реагувала.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вбачає з боку відповідача ОСОБА_4 порушення прав позивача на вільне користування належним їй на праві власності будинком та земельною ділянкою, що знаходиться у її користуванні, а тому на відповідача слід покласти обов’язок по знесенню самовільної споруди – гаража та відновленню огорожі, яка існувала на межі між земельними ділянками позивача та відповідача, висотою 1,5 метра. Це буде відповідати принципу добросусідства, за якого, з урахуванням розташування будинку позивача саме така висота забору забезпечує безперешкодне проникнення світла на її територію.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий суд не звернув належної уваги на вказані обставини справи та зазначені вимоги цивільного та земельного законодавства України щодо захисту прав власності, а тому його рішення згідно з пунктом 4 ч.1 ст.309 ЦПК України необхідно скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі положень ст.88 ЦПК України підлягають розподілу судові витрати, а саме з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 51 грн. судового збору і 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та на користь держави 7 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Керуючись ст.ст.303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 27 липня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Зобов’язати ОСОБА_4 знести об’єкт самовільного будівництва – гараж, розташований на межі земельних ділянок будинків №99-а та АДРЕСА_1 та відновити огорожу на цій межі, висотою яка існувала до цього.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30 грн. та в дохід держави ці витрати у сумі 7 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: