Справа № 22-ц-1992/11  10.08.2011 10.08.2011   23.01.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22-ц-1992/11                                                            Суддя суду 1-ї інстанції – Франчук О.Д.

Категорія 27                                                                 Доповідач апеляційного суду – Локтіонова О.В.

У Х В А Л А

 І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

          10 серпня 2011 року                                                                           м.Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області  у складі:

головуючого – Галущенка О.І.,   

суддів: Лівінського І.В., Локтіонової О.В.,

із секретарем – Недо К.А.,

за участю:   

позивача – ОСОБА_3,

представника позивача – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за    апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 13 травня 2011 року

за позовом

ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк») про визнання недійсними додаткових угод до кредитного договору,

В С Т А Н О В И Л А:

            08 червня 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк»  про визнання недійсними додаткових угод до кредитного договору та стягнення матеріальної шкоди.

11 квітня 2011 року позивач уточнив позовні вимоги і просив визнати недійсними додаткові угоди №1 від 19 серпня 2008 року та №2 від 18 лютого 2010 року до кредитного іпотечного договору від 18 лютого 2008 року, визнати дійсним зазначений іпотечний договір, зобов’язати відповідача провести конвертацію сплачених ним платежів з долара на гривню за період з 19 вересня 2008 року по 11 квітня 2011 року та зарахувати в рахунок погашення кредиту зайво сплачені кошти.

Позивач зазначав, що 18 лютого 2008 року уклав з відповідачем кредитний іпотечний договір на суму 153 000 грн. зі сплатою 15% річних, терміном до 18 лютого 2023 року.

В серпні 2008 року він отримав від відповідача повідомлення про підвищення з 18 серпня 2008 року процентної ставки за договором до 2,09% на місяць, а 19 серпня відповідач запропонував йому підписати додаткову угоду, якою визнати, що кредит йому був наданий у доларах США. На його відмову ПАТ КБ «Приватбанк» відреагував погрозою про необхідність повернення всієї суми кредиту або зверненням стягнення на квартиру. Не маючи грошей, він вимушений був підписати зазначену угоду, метою якої була конвертація валюти договору. Згідно з зазначеною угодою він повинен був здійснювати щомісячно платежі не в гривні, як раніше, а в доларах США у сумі 676,76 USD. Термін дії угоди закінчувався 08.08.2015 року. На виконання цієї угоди він здійснював платежі протягом 36 місяців.

11 січня 2010 року відповідач в обмін на його прохання розірвати додаткову угоду №1 запропонував йому підписати додаткову угоду №2, якою передбачалося повернення коштів за кредитним договором в строк до 18 серпня 2023 року. З огляду на те, що грошей для повернення кредиту в нього не було і побоюючись втратити квартиру, він підписав зазначену угоду.

При укладенні зазначених угод відповідач не надав йому інформації стосовно предмета та наслідків цих угод.

Різниця між тим, що він повинен був сплатити за основним кредитним договором та між тим, що фактично сплачено складає 75 763 грн.20 коп.

Використання відповідачем долару США як предмету кредитування є порушенням вимог чинного законодавства, а укладення додаткових угод є обманом, так як фактично він ніяких коштів за цими угодами не отримував.

Оскільки зазначені угоди не відповідають вимогам ч.ч.1 і 3 ст.203 ЦК України, то вони є недійсними.   

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 13 травня 2011 року у задоволені позову відмовлено.

           В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення районного суду, просить його скасувати, а справу направити на новий розгляд в той же суд в іншому складі суддів.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Суд повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам у справі та дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 18 лютого 2008 року між  ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 укладено договір про іпотечний кредит №NKUCGI0000003467, за умовами якого позивач на поліпшення якості окремої квартири отримав 153 000 грн. під 15% річних строком до 18 лютого 2023 року (а.с.6-10).

26 червня 2008 року Банк згідно з вимогами п.8.9. Договору надіслав позивачу повідомлення про підвищення процентної ставки до 25,08 % на рік (а.с.137).

19 серпня 2008 року позивач звернувся до Банку з заявою змінити валюту кредиту за договором, конвертувавши її в долари США за курсом на дату укладення додаткової угоди, та просив зменшити строк погашення кредиту (а.с.148).  

В цей же день сторони уклали додаткову угоду №1, якою змінили валюту договору з гривні на долар США. В п.8.1. вони передбачили, що залишок заборгованості у сумі 151 643 грн.74 коп. позивач повинен повернути в доларах США у сумі 32 858, 88 USD в строк до 18 серпня 2015 року (а.с.11-13).

Із анкети-заяви до Банку вбачається, що на момент укладення цієї додаткової угоди ОСОБА_3 вважав, що його умови є справедливими по відношенню до нього як позичальника, й перед його укладанням позивач отримав від банку повну інформацію про умови кредитування, як це передбачено ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с.150).  

11 січня 2010 року позивач підписав з ПАТ КБ «Приватбанк» додаткову угоду №2, в якій погодився, що строк погашення заборгованості за кредитним договором закінчується 18 серпня 2023 року (а.с.14).

Згідно з приписами ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Знаючи, що діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти – гривні, позивач добровільно погодився на такі умови кредитування, уклавши зазначені угоди та виконував їх протягом 2008-2010 років, що підтверджується меморіальними ордерами (а.с.25-57).   

Доводи апелянта суперечать доказам у справі та вимогам матеріального права.

Так, договір  укладений в належній формі і був спрямований на реальне настання виписаних в ньому правових наслідків; волевиявлення його учасників було вільним і відповідало їх внутрішній волі; обидві сторони у договорі  мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а тому підстав для визнання його недійсним немає.

Названі дії сторін не суперечили ст.533 ЦК України, ст.ст.2,47,49 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Закону України "Про захист прав споживачів", статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"; пунктам 2.1, 2.3, 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою НБУ України № 275 від 17 липня 2001 року.

За такого не можна вважати, що оскаржувані додаткові угоди суперечать закону та є несправедливими. При укладенні договору позивач був проінформований про всі умови договору. Він просив змінити валюту договору з гривні на долар. Процентна ставка за кредитними договорами в валюті була нижче, ніж ставка для кредитів в національній валюті. Такі дії Банком і вчинені.

Оскільки законодавством України передбачено порядок визначення курсу іноземних валют щоденно, і незмінність курсу іноземних валют законодавчо не закріплена, позивач при укладенні договору свідомо брав на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору  не мав будь–яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. У зв’язку з такими обставинами не має підстав вважати, що банк діяв несправедливо, укладаючи договір. Тим більше, що останній також фактично взяв на себе певні ризики, пов’язані  з коливанням валют.     

Доводи апелянта про те, що іноземна валюта взагалі не може бути предметом кредитних договорів в Україні, є необґрунтованими з наведених вище підстав.

Інших доводів, які б спростували висновки суду чи доводили б порушення ним норм цивільного законодавства, апеляційна скарга не містить. Тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.

             Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

            Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 13 травня 2011 року залишити без змін.              

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу  може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

          Головуючий                                                            

         Судді