АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ЧЕРКАСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц-69/12Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 51,53 Здоровило В.А.  

Доповідач в апеляційній інстанції

Пономаренко В. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          30 січня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоПономаренка В.В.

суддівГончар Н.І., Корнієнко Н.В.

при секретаріЧуйко А.В., Северин О.П., Бурдуковій О.В.,

 Поповій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_9 на рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 25 жовтня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_9 до ФОП ОСОБА_10, третя особа: територіальна Державна інспекція праці в Черкаській області про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а :

29 серпня 2011 року ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом до ФОП ОСОБА_10, третя особа: територіальна Державна інспекція праці в Черкаській області про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 7 квітня 2010 року між позивакою та відповідачем був укладений трудовий договір,  відповідно до умов якого позивачка зобов’язувалась виготовляти якісні, з дотриманням вимог виданих специфікацій  дерев’яні деталі на верстаті та дотримуватись нормових завдань, правил з охорони праці та пожежної безпеки. Відповідач в свою чергу зобов’язувався оплачувати працю позивачки в розмірі мінімальної заробітної плати.

5 серпня 2011 року трудовий договір було розірвано за згодою сторін. В порушення вимог закону та умов договору відповідач не виплатив позивачці всієї суми заробітної плати в день звільнення та не розрахувався за час простою, що був не з вини працівника, тому позивачка вважає, що відповідач повинен виплатити їй середній заробіток за весь час затримки по день розрахунку, а також кошти за завдану моральну шкоду, яка заключалася в порушенні законних прав позивачки, що призвело до моральних страждань та втрати нормальних життєвих зв’язків. На підставі наведених обставин ОСОБА_9 просила суд стягнути з ФОП ОСОБА_10 заборгованість по заробітній платі в розмірі 13147 гривень, 598 гривень 78 копійок – середнього заробітку за затримку розрахунку, 1000 гривень причиненої моральної шкоди та 300 гривень витрати по оплаті юридичної допомоги, а всього 14045 гривень 78 копійок.

В подальшому позивачка змінила свої позовні вимоги та просила суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 9820 гривень 20 копійок з врахуванням компенсації за відпусту, середній заробіток за затримку розрахунку в розмірі 2651 гривню 74 копійки, 1000 гривень спричиненої моральної шкоди та 300 гривень витрати по оплаті юридичної допомоги, а всього 13771 гривня 94 копійки.

Рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 25 жовтня 2011 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що дане рішення є незаконним та необґрунтованим прийняте з неповним з’ясуванням обставин справи та порушенням норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити її позовні  вимоги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів  апеляційної скарги, судова колегія проходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має  право  в  порядку,  встановленому цим  Кодексом,  звернутися до  суду за захистом  своїх  порушених,  невизнаних  або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.1 ст.292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, зокрема з підстав неправильного застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із    встановлених    обставин;    яка    правова    норма    підлягає    застосуванню    до    цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення не відповідає.

Відповідно до вимог ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідач ОСОБА_10 зареєстрований в установленому законом порядку, як фізична особа - підприємець в Звенигородській РДА і працює в АДРЕСА_1 використовуючи працю найманих робітників, де і працювала позивачка виготовляючи дерев'яні деталі на верстаті з 07.04.2010 року по 10.04.2011 року на підставі трудового договору, зареєстрованого в Звенигородському районному центрі зайнятості. Згідно до договору позивачка працювала з робочим тижнем тривалістю 40 годин з вихідним днем та відпусткою тривалістю 24 календарних дні з оплатою праці щомісяця в розмірі мінімальної заробітної плати.

Разом з позивачкою у відповідача з 07.04.2010 року по 10.04.2011 року працювали свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в одній бригаді, з якими також укладено письмовий трудовий договір.

Позивачка і її представник в судовому засіданні стверджували, що за весь час роботи у відповідача позивачка не отримувала заробітну плату, не отримала компенсацію за затримку розрахунку, при цьому, як на доказ посилається на відсутність у відповідача відомостей про отримання заробітної плати.

Відповідач дійсно не надав суду відомостей про виплату заробітної плати позивачці та іншим найманим працівникам пояснивши, що у нього було викрадено всю робочу документацію по всіх найманих працівникам (табелі обліку робочого часу, відомості на виплату заробітної плати), яка зберігалася в кабінет і як на доказ посилається на покази свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які підтверджують виплату заробітної плати відповідачем усім працівникам і позивачці в тому числі за вказаний період, на визнання позивачкою в судовому засіданні часткову виплату заробітної плати відповідачем та на довідки про сплату ним страхових внесків за позивачку до Пенсійний фонду України (а.с.55-58) та про сплату ним податків за позивачку до ДПІ в Звенигородському районі (а.с.48-50).

У суду першої інстанції викликає сумнів пояснення позивачки та її представника про те, що позивачка протягом року не отримуючи заробітну плату погодилась чекати її виплати невизначений строк, в той час, як відповідач відправляв готову продукцію замовникам за кордон і отримував кошти, а розмір заробітку позивачки дорівнював мінімальній заробітній платі. При цьому позивачка не зверталась з приводу не виплати їй заробітної плати в жоден орган (суд, прокуратуру, управління праці та соціального захисту населення, до державного інспектора праці), не скористалась анонімною телефонною лінією, яка діяла та номер якої публікувався у місцевій пресі.

Відповідно до ст.ст.94,95 КЗпП України, власник виплачує працівникові за виконану ним роботу заробітну плату, яка не може бути меншою мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про оплату праці».

Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується не рідше двох разів на місяць.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці», при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник повинен в зазначений строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як вбачається з копії трудової книжки (а.с.6-8) позивачка була звільнена 05.08.2011 року за згодою сторін, однак, як було встановлено в судовому засіданні з пояснень сторін та свідків, позивачка припинила роботу 10.04.2011 року.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу, належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із ст.237-1 КЗпП України відшкодування моральної шкоди власником або уповноваженим ним органом працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до вимог ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Уразі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Пленум Верховного Суду України в п.25 постанови від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснив, що за вирішенням спору про оплату праці працівники, можуть звернутися до обраної на підприємстві КТС або до суду в строки, передбачені ст. 233 КЗпП України. У справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення з заявою до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові.

Закінчення строку виплати заробітної плати ( ст. 115 КЗпП України) не є початком перебігу зазначеного процесуального строку, якщо не оспорюється право на її одержання. В даному випадку позивачка оспорює право на одержання заробітної плати, яка зі слів відповідача та наданих ним доказів їй вже виплачена, доказів того, що відповідач визнавав за нею цю заборгованість немає, а тому перебіг тримісячного строку звернення до суду позивачки починався з часу закінчення строку на виплату заробітної плати.

Доказів того, що відповідач визнавав заборгованість по заробітній платі за весь відпрацьований час позивачка суду не надала.

Відповідно до норм цивільного процесуального законодавства кожна сторона зобов'язується довести в судовому засіданні ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, надані сторонами докази мають бути належними та допустимими.

З огляду на досліджені в судовому засіданні докази суд першої інстанції вважає, що позивачка не надала суду належних доказів на підтвердження своїх змінених позовних вимог, а тому в задоволенні змінених позовних вимог ОСОБА_9 до ФОП ОСОБА_10, третя особа: Територіальна державна інспекція праці в Черкаській області про стягнення заборгованої заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди відмовив повністю.

З даним висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів виходячи з наступного.

Встановлено, що 7 квітня 2010 року між позивакою та відповідачем був укладений трудовий договір,  відповідно до умов якого позивачка зобов’язувалась виготовляти якісні, з дотриманням вимог виданих специфікацій  дерев’яні деталі на верстаті та дотримуватись нормових завдань, правил з охорони праці та пожежної безпеки. Відповідач в свою чергу зобов’язувався оплачувати працю позивачки в розмірі мінімальної заробітної плати. 5 серпня 2011 року трудовий договір було розірвано за згодою сторін і позивача було звільнено з роботи за п. ст..36 КЗП України, про що зроблено відповідний запис в трудовій книжці позивача.

Відповідно до ст.ст.94,95 КЗпП України, власник виплачує працівникові за виконану ним роботу заробітну плату, яка не може бути меншою мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про оплату праці».

Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується не рідше двох разів на місяць.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці», при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник повинен в зазначений строк виплатити не оспорювану ним суму. У сторін виник спір стосовно розміру суми платежів, належних працівникові при звільненні.

Згідно ст.113 КЗпП  України час  простою  не  з  вини  працівника оплачується   з   розрахунку   не   нижче   від   двох   третин   тарифної   ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Так, відповідач стверджує про те, що в повному обсязі виплатив позивачу заробітну плату і заборгованості по виплаті заробітної плати він не має, покликаючись на  надану ним довідку про  нарахування і виплату позивачу заробітної плати, без вихідного номера та дати її складення (а.с.24), а також  на надані ним в судове засідання апеляційної інстанції записи з даними про виконання позивачем певних робіт, тривалістю роботи, нарахування та виплати коштів за травень-вересень, листопад-грудень 2010 року, січень-березень 2011 року, копії яких маються в справі (а.с.100-109).

Колегія суддів критично ставиться до показань відповідача стосовно виплати позивачу заробітної плати в повному обсязі, оскільки вони не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи.

Згідно ст.ст.58-60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести в судовому засіданні ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, надані сторонами докази мають бути належними та допустимими.

Відповідач не надав суду першої та апеляційної інстанції доказів виплати позивачу заробітної плати, а саме відомостей про виплату заробітної плати позивачці та іншим найманим працівникам пояснивши, що у нього було викрадено всю робочу документацію по всіх найманих працівникам (табелі обліку робочого часу, відомості на виплату заробітної плати), яка зберігалася в кабінеті. При таких обставинах відповідач до правоохоронного органу з заявою про викрадення документів не звертався.

Колегія суддів не може прийняти як належний та допустимий доказ виплати заробітної плати позивачу, довідку про  нарахування і виплату позивачу заробітної плати, (а.с.24), оскільки на ній відсутній вихідний номер, дата її складення та при відсутності первинних документів про нарахування та виплату заробітної плати позивачу (табелів обліку робочого часу, відомостей на виплату заробітної плати). Нарахована по довідці заробітна плата позивачу не відповідає мінімальній заробітній платі, яка складала в квітні- червні 2010 року  884 грн.; в липні-листопаді 2010 року 888 грн.; в грудні 2010 року 922 грн.; в січні-березні 2011 року 941 грн.; в квітні-серпні 2011 року  960 грн.

Колегія суддів не може прийняти як належний та допустимий доказ виплати заробітної плати позивачу, надані відповідачем в судове засідання апеляційної інстанції записи з даними про виконання позивачем певних робіт, тривалістю роботи, нарахування та виплати коштів за травень-вересень, листопад-грудень 2010 року, січень-березень 2011 року, копії яких маються в справі (а.с.100-109), оскільки  на вимогу суду першої інстанції такі записи відповідачем не надавалися. Позивач пояснила,  що записи з даними про виконання певних робіт, тривалістю роботи, за вказаний період часу вчинено нею особисто, а записи про нарахування та виплати коштів вчинено відповідачем без її відома. Відсутні взагалі дані про виконання позивачем певних робіт, тривалість роботи, нарахування та виплату коштів позивачу за квітень, жовтень 2010 року та квітень-серпень 2011 року. Відсутності первинні документи про нарахування та виплату заробітної плати позивачу (табелі обліку робочого часу, відомості на виплату заробітної плати).

Колегія суддів не може прийняти як належний та допустимий доказ виплати заробітної плати позивачу, покази свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які підтверджують виплату заробітної плати відповідачем усім працівникам і позивачці в тому числі за спірний період, довідки про сплату відповідачем страхових внесків за позивачку до Пенсійний фонду України (а.с.55-58) та про сплату відповідачем податків за позивачку до ДПІ в Звенигородському районі (а.с.48-50), оскільки відсутності первинні документи про нарахування та виплату заробітної плати позивачу (табелі обліку робочого часу, відомості на виплату заробітної плати).

Згідно ст.ст.30,31 Закону України «Про оплату праці», при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а)           загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміру і підстав утримань із заробітної плати; в)          суми заробітної плати, що належить до виплати. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Колегія суддів вважає достовірними пояснення позивача про часткове отримання заробітної плати від відповідача за період часу з квітня 2011 року по серпень 2011 року в сумі  4330 грн. та приходить до переконання, що заборгованість відповідача по заробітній платі становить 8817 грн. (13147 – 4330=8817), з врахуванням мінімальної заробітної плати, що складала в квітні-червні 2010 року  884 грн.; в липні-листопаді 2010 року 888 грн.; в грудні 2010 року 922 грн.; в січні-березні 2011 року 941 грн.; в квітні-серпні 2011 року  960 грн.

Згідно із ст.237-1 КЗпП України, відшкодування моральної шкоди власником або уповноваженим ним органом працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів приходить до переконання, що  відповідачем внаслідок невиплати позивачу заробітної плати в повному обсязі, порушено законні права позивача, які призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, тому вважає за необхідне  стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 1000 грн.

Разом з тим, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку   при звільненні станом на  25 жовтня 2011 року  в сумі 2651 грн. 74 коп., оскільки в сторін виник спір про розмір суми платежів, належних працівникові при звільненні.

Враховуючи, що оскаржуване судове рішення ухвалене судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, колегія суддів апеляційну скаргу ОСОБА_9, задовольняє частково, рішення суду першої інстанції, скасовує та ухвалює нове, яким позов ОСОБА_9, задовольняє частково та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з 07.04.2010 року по 05.08.2011 року в сумі 8817 грн., моральну шкоду в сумі 1000 грн., а в решті позовних вимог відмовляє.

Керуючись ст.ст.303,304,307,309,313,314,316,317,319 ЦПК України, судова колегія судової палати ,-

в и р і ш и л а :

 Апеляційну скаргу ОСОБА_9  – задовольнити частково.

Рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 25 жовтня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_9 до ФОП ОСОБА_10, третя особа: територіальна Державна інспекція праці в Черкаській області про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди – скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_9 до ФОП ОСОБА_10, третя особа: територіальна Державна інспекція праці в Черкаській області про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з ФОП ОСОБА_10 на користь ОСОБА_9 заборгованість по заробітній платі за період з 07.04.2010 року по 05.08.2011 року в сумі 8817 грн., моральну шкоду в сумі 1000 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає чинності одразу після проголошення але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Головуючий :

          Судді :