Справа №11-57/12Головуючий у І інстанціїСливка
Категорія20Доповідач у 2 інстанції Говоруха
07.02.2012
УХВАЛА
Іменем України
КОПІЯ
Справа № 11-1470/ 2011 року Головуючий в І інстанції Сливка В.В.
Категорія:ч. 2 ст. 185 КК України Доповідач Говоруха В.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2012 року. м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого –судді Миколюка О.В.
суддів – Говорухи В.І., Черкасова В.М.
з участю прокурора Єлфімова І.П.
засудженого ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2011 року, яким
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Біла Церква Київської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, який працює підсобним працівником в ПАТ «Білоцерківським консервний завод»та проживає за адресою: АДРЕСА_2 маючого судимість,
засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до 2-х років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк 2 роки.
Згідно вироку районного суду, ОСОБА_2 вчинив злочин за наступних обставин.
ОСОБА_2 будучи судимим за крадіжку чужого майна, 16 липня 2011 року, близько 15 год. 20 хв., перебуваючи в гостях у гр. ОСОБА_3 у її квартирі АДРЕСА_1, скориставшись тим, що остання не спостерігала за ним, повторно, таємно викрав з указаної квартири мобільний телефон потерпілої, марки «Samsung GT –S5230», вартістю 1079 грн. з сім-картою оператора мобільного зв’язку «Діджус», вартістю 35 грн. та флеш-картою пам’яті вартістю 95 грн., чим завдав останній збитків у сумі 1209 грн.
Не спорюючи вирок у частині доведеності вини засудженого та правильності кваліфікації його дій, прокурор подав апеляцію в якій зазначає, що даний вирок районного суду підлягає скасуванню у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, внаслідок його м’якості.
Прокурор мотивує свою апеляцію тим, що суд призначаючи засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК України не прийняв до уваги, що ОСОБА_2 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності. Крім того, судом не врахована повторність вчинення злочину, як обставина, що обтяжує покарання. Тому, прокурор просив вирок суду першої інстанції скасувати та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 за вчинення ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України покарання у вигляді 3-х років позбавлення волі.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав подану прокурором апеляцію частково, не погоджуючись з необхідністю визнання повторності в якості обтяжуючої обставини, думку засудженого ОСОБА_2, який просив залишити вирок районного суду без зміни, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються доказами, які судом всебічно, повно та об’єктивно досліджені і є обґрунтованими. Його дії правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 185 КК України, що також не оспорюється в апеляції, а тому судова колегія визнає ці висновки правильними.
При призначенні виду та розміру покарання, можливості застосування положень ст. ст. 75 та 76 КК України, проти чого заперечує прокурор в своїй апеляції, то, вирішуючи ці питання суд, і це прямо зазначено у вироку, врахував характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, дані про особу винного, а саме те, що ОСОБА_2 визнав себе винним у вчиненому злочині, активно сприяв розкриттю злочину, добровільно і в повному обсязі відшкодував потерпілій завдані збитки, на його утриманні є неповнолітня дитина, також те, що засуджений страждає на ряд важких хронічних захворювань, позитивно характеризується по місцю проживання та є працевлаштованим. Таким чином, твердження прокурора про порушення судом вимог ст. 334 КПК України є безпідставними та не ґрунтуються на матеріалах справи.
З урахуванням зазначеної вище сукупності обставин, які істотно пом'якшують покарання винного, суд прийшов до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання звільнивши його від відбування покарання з випробуванням з чим погоджується колегія суддів. Таким чином, доводи в апеляції прокурора, про неправильне застосування при призначенні покарання ст. ст. 75, 76 КК України є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування вироку.
Що стосується посилання прокурора в своїй апеляції на те, що у своєму вироку районний суд не врахував повторність вчиненого злочину, як обставину, що обтяжує покарання, то воно є необґрунтованим, оскільки повторність в даному випадку є кваліфікуючою ознакою вчиненого ОСОБА_2 злочину і не може вважатись як обставина, що обтяжує покарання.
У зв’язку з наведеним, колегія суддів вважає вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, оскільки порушень норм кримінально –процесуального законодавства при розгляді справи, які б могли слугувати підставами для скасування чи зміни вироку, колегія суддів не вбачає, тому за таких обставин вирок суду є законним.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції залишити без задоволення.
Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2011 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.
Головуючий:
Судді:
З оригіналом згідно:
Суддя
В.І. Говоруха