Справа №22-ц-6369/11Головуючий у І інстанціїКерекеза Я. І.
Категорія26Доповідач у 2 інстанції Суханова
06.02.2012
УХВАЛА
Іменем України
28 листопада 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого: Суханової Є.М.,
Суддів: Коцюрби О.П., Сліпченка О.І.,
при секретарі : Клименко В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»в особі відділення № 51 філії «Центральне РУ «ВАТ «Фінанси та Кредит», треті особи: Національний банк України в особі головного управління Національного банку України по м.Києву і Київській області, ОСОБА_3 про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним,-
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач звернувся до суду з позовом, просить визнав недійсними кредитний договір № 52-12/08-А від 28.05.2008 року та договір застави від 20.05.2008 року, реєстр № 2167, укладені між ним та відповідачем, визнати недійсним договір поруки № 52-12/08-А-П, укладений між відповідачем та ОСОБА_3 28.05.2008 року; стягнути з відповідача на свою користь судові витрати по справі. Посилається на те, що кредит незаконно надано в іноземній валюті без жодного посилання на національну валюту, без наявності відповідної індивідуальної ліцензії, умови договору є несправедливими і призводять до дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (при наявності зобов'язань тільки позичальника відсутнє зазначення будь-яких обов'язків банку); зміст договору суперечить нормам Закону України «Про захист прав споживачів», позивач у письмовій формі не був повідомлений про умови надання кредиту та умови кредитування.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2011 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись з висновками, наведеними в рішенні суду, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не обґрунтована та не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції було встановлено, що 28 травня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»в особі відділення № 51 філії «Центральне РУ «ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»було укладено кредитний договір № 51-12/08-А, відповідно до якого банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості кредитні ресурси в розмірі 16772 доларів США 00 центів з оплатою за встановленими договором процентними ставками.
28.05.2008 року позивач був ознайомлений з умовами кредитування та погодився з наданою інформацією, що підтверджується його Власноручним підписом.
Сторони визнали ту обставину, що до березня 2011 року позивач сплачував всі необхідні платежі по кредитному договору, з будь-якими претензіями з приводу договору до банку не звертався.
У забезпечення виконання договірних зобов'язань за кредитним договором між сторонами було укладено договір застави від 28 травня 2008 року, за умови якого позивач передав у заставу відповідачу автомобіль марки «СНЕVROLE LАСЕТТІ», Також, на забезпечення виконання кредитного договору 28 травня 2008 року між банком і ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 51-12/08-А.
Зазначено, що однією з підстав визнання недійсним кредитного договору є те, що кредит незаконно надано в іноземній валюті без жодного посилання на національну валюту, без наявності відповідної індивідуальної ліцензії. Однак, з такими доводами погодитися не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. При цьому, Конституція України не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ч.2 ст.192 та ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків, на території України за зобов'язанням допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, що використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст.5 вищезазначеного Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних або індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями.
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п.«в»ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. На сьогоднішній день такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Отже, здійснення кредитних операцій у валюті при наявності такої ліцензії не суперечить вимогам чинного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що банк як на момент укладення спірного договору, так і на даний час, має банківську ліцензію та дозвіл на здійснення валютних операцій.
Суд першої інстанції не погодився з доводами позивача щодо відсутності в кредитному договорі однієї із істотних умов договору - відповідальності відповідача - оскільки відповідно до п.7.6 Кредитного договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України. Відповідальність банку встановлено Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про захист прав споживачів»та Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Також суд не взяв до уваги доводи позивача стосовно несправедливості покладання на позивача (позичальника) ризику знецінення національної валюти як на підставу визнання договору недійсним, оскільки відповідно п.3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості. Перед підписанням кредитного договору, відповідно до Правил наданнями банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені постановою Правління НБ України від 10.05.2007 р. № 168, позивач був ознайомлений з умовами кредитування, зокрема, з тим, що у разі надання кредиту в іноземній валюті, валютні ризики під час виконання зобов'язання за цим договором несе позичальник, та погодився з ними. Така норма була запроваджена саме на виконання Закону України «Про захист прав споживачів» та дотримана відповідачем.
Посилання позивача, що відповідачем при укладенні кредитного договору було порушено право позивача на інформацію, оскільки останній не був повідомлений про умови кредитування, що є підставою визнання договору недійсним, не відповідає дійсності та вірно не взято судом до уваги, оскільки, як вже зазначалося, перед укладенням кредитного договору позивач був письмово ознайомлений з умовами кредитування, особисто підписав таку Інформацію, чим визнав та погодився з її умовами.
Проаналізувавши всі докази в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним кредитного договору № 52-12/08-А від 28.05.2008 року, укладеного між позивачем та відповідачем.
Вирішуючи питання щодо визнання недійсними договору застави від 20.05.2008 року, реєстр № 2167, укладеного між позивачем та відповідачем, та договору поруки №52-12/08-А-П, укладеного між відповідачем та ОСОБА_3 28.05.2008 року, міськрайонним судом вказано наступне.
Єдиною підставою визнання даних договорів недійсними позивач зазначив недійсність основного зобов'язання, оскільки в силу ст.. 548 ЦК України, недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Оскільки кредитний договір № 52-12/08-А від 28.05.2008 року ( як основне зобов'язання) не визнано недійсним, то в межах заявлених позовних вимог підстав визнання недійсними договору застави від 20.05.2008 року, реєстр № 2167 та договору поруки № 52-12/08-А-П від 28.05.2008 року, які були укладені на забезпечення його виконання, не вбачається, з чим і погоджується колегія суддів.
В апеляційній скарзі, апелянт зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не об»єктивно та не всебічно досліджено обставини справи.
Також, в апеляційній скарзі, апелянтом зазначено, що суд першої інстанції дав невірну оцінку фактичним обставинам справи, допустив невірне тлумачення вчиненого правочину.
Зазначені в рішенні суду першої інстанції дії відповідача з приводу надання кредиту по Генеральній ліцензії на здійснення валютних операцій, на думку апелянта не відповідають вимогам діючого законодавства, а саме: Банк міг надати кредит лише при наявності Індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій.
Крім того, апелянт зазначає, що відповідачем введено його в оману при здійсненні правочину з використанням нечесної підприємницької практики.
З такими висновками апелянта, колегія суддів погодитись не може так, як вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано та об»єктивно досліджені всі докази та обставини справи, дії суду першої інстанції відповідають вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів також вважає, що апелянт не зміг спростувати висновки суду, нових доказів доведеності позову або апеляційної скарги не встановлено, а тому вона не підлягає задоволенню.
Крім цього, переглядаючи законність рішення суду першої інстанції та розглядаючи апеляційну скаргу на підставі вимог ст. 303 ЦПК України не встановлено підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, для ухвалення нового рішення суду.
Приймаючи до уваги вищевикладене, так-як будь-яких порушень при прийнятті оскаржуваного рішення не встановлено, підстав для скасування цього рішення не виявлено.
Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визначився щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити .
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді