ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року                                м. Черкаси                    Справа № 925/1649/24

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Вовчанській К.Ю., за участі представників сторін: позивача (в режимі відеоконференції) – Воробей О.С. за самопредставництвом, відповідача – адвоката Гаврилова Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, справу за позовом Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екологічний Захист» про стягнення 331027 грн. 50 коп.,

ВСТАНОВИВ:

31.12.2024 року позивач - Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, через систему «Електронний суд», звернувся в Господарський суд Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екологічний Захист» (далі – відповідач), в якому просив суд зобов`язати відповідача, на підставі договору на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) від 16.02.2024 № KR5MACRO2024 (далі також – договір від 16.02.2024 № KR5MACRO2024), здійснити сплату за спеціальне використання водних біоресурсів у сумі 225000 грн. та відшкодувати судові витрати.

Позов мотивований порушенням відповідачем зобов`язань, визначених підпунктами 1, 7 пункту 8, пунктами 10, 11, 21 договору від 16.02.2024 № KR5MACRO2024.

Ухвалами Господарського суду Черкаської області від 06.01.2025, 10.02.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/1649/24 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 12.03.2025 року, запропоновано учасникам справи подати в порядку статей 165-167 ГПК України заяви по суті справи і клопотання з процесуальних питань у встановлені строки.

Відповідач в особі свого представника подав, через систему «Електронний суд», 11.02.2025 року заяву про встановлення додаткового строку для подання відзиву на позов (вх. № 2316/25, а.с. 52-53) і 24.02.2025 року - відзив на позовну заяву (вх. № 2980/25, а.с. 57-60), в якому заперечував проти позову з мотивів безпідставності, необґрунтованості і недоказаності позовних вимог. Заперечення відповідач обґрунтовує тим, що умовами укладеного ними договору від 16.02.2024 № KR5MACRO2024 передбачено плату стороною відповідача за спеціальне використання водних біоресурсів і плату за цей договір. Заявлена до стягнення заборгованість за спеціальне використання водних біоресурсів за кодом 13070200 у відповідача відсутня, а плата за договір не є предметом цього позову. У зв`язку з викладеним відповідач просив закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору або відмовити у задоволенні позовних вимог повністю та стягнути з позивача судові витрати понесені відповідачем на правничу допомогу.

Представник позивача подала, через систему «Електронний суд»:

24.02.2025 року заяву про уточнення позовних вимог (вх. № 3051/25, а.с. 69-70), в якій просила стягнути з відповідача на користь позивача на підставі договору від 16.02.2024 № KR5MACRO2024 плату за право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) у сумі 331  027 грн. 50 коп. і 28.02.2025 - відповідь на відзив (вх. № 3285/25, а.с. 84-87). У відповіді на відзив представник позивача спростовувала доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, та додатково зазначила, що договір від 16.02.2024 № KR5MACRO2024 сторонами укладено з дотриманням вимог Порядку здійснення спеціального використання водних біоресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 р. № 1347 «Деякі питання здійснення спеціального використання водних біоресурсів». Відповідно до п. 49 Порядку і п.п. 7 п. 8 договору від 16.02.2024 № KR5MACRO2024 відповідач зобов`язався вносити плату за ціну реалізації лота у встановленому порядку, яка становить ціну договору і складає 441  370 грн. З урахуванням часткової сплати заборгованість відповідача складає 331  027 грн., яку і просить позивач стягнути з відповідача.

Заява позивача від 24.02.2025 про уточнення позовних вимог фактично складається із заяв про зміну предмета позову і розміру позовних вимог. Приймаючи до уваги заперечення представника відповідача на цю заяву, суд протокольною ухвалою в судовому засіданні 09.04.2025 прийняв до провадження заяву представника позивача від 24.02.2025 в частині зміни розміру позовних вимог, в частині зміни предмета позову заяву представника позивача на підставі ч.ч. 2, 4 ст. 170, п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України залишено без розгляду, оскільки заяву підписано представником, який не має повноважень на вчинення цієї процесуальної дії.

В судових засіданнях 12.03.2025, 09.04.2025 року оголошено перерву до 23.04.2025 року.

22.04.2025 року представником позивача подано, через систему «Електронний суд» заяву (вх. №6284/25, а.с. 121-122) про приєднання до справи додаткових доказів. На підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України в судовому засіданні 23.04.2025 суд протокольною ухвалою залишив без розгляду клопотання позивача про долучення доказів як таке, що подане після закінчення процесуальних строків та без клопотання про поновлення пропущених строків на його подачу.

В судовому засіданні 23.04.2025 року представник позивача позов з підстав і у розмірі, викладених у позовній заяві і заяві про збільшення розміру позовних вимог, підтримала і просила суд задовольнити повністю, представник відповідача позов не визнав і просив суд відмовити у його задоволенні повністю з підстав, викладених у його заявах по суті справи.

Згідно з ст.ст. 233 ч. 6, 240 ч. 1 ГПК України, у судовому засіданні 23.04.2025  року судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши їх заяви по суті справи, наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє повністю з таких підстав.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 року № 1347 "Деякі питання здійснення спеціального використання водних біоресурсів" затверджено Порядок здійснення спеціального використання водних біоресурсів (далі – Порядок).

Порядок визначає наступне:

механізм: встановлення лімітів спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), внутрішніх морських водах, територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні та континентальному шельфі України (далі - рибогосподарські водні об`єкти (їх частини) для здійснення промислового рибальства та дослідного вилову та їх затвердження;

розподілу лімітів спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) для здійснення промислового рибальства та дослідного вилову на квоти добування (вилову);

спеціального використання водних біоресурсів, які перебувають в умовах природної волі (крім видів, занесених до Червоної книги України), у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах);

реалізації процедури продажу на аукціоні шляхом проведення електронних торгів права на укладення договорів на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), що укладаються для реалізації квот добування (вилову);

видачі, відмови у видачі, переоформлення, анулювання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) (для здійснення промислового рибальства, дослідного вилову) (далі - дозвіл);

справляння плати за спеціальне використання водних біоресурсів (п.1 Порядку).

спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється користувачами водних біоресурсів на підставі договору на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) (далі - договір на право здійснення промислу) та/або договору на право здійснення дослідного вилову у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) (далі - договір на право здійснення дослідного вилову), які укладаються для реалізації права суб`єктів рибного господарства на здійснення промислового рибальства та/або дослідного вилову, дозволу (для здійснення промислового рибальства або дослідного вилову) (п.10 Порядку);

проекти договорів на право здійснення промислу реалізуються на аукціоні (п.14 Порядку);

подання заявки про участь в аукціоні свідчить про згоду заявника з умовами проведення аукціону (п.45 Порядку);

аукціон проводиться в електронній торговій системі та полягає у здійсненні повторювального процесу підвищення цін у три раунди в режимі реального часу. Аукціон починається автоматично в день та час, які визначені в оголошенні в електронній торговій системі (п.46 Порядку);

переможцем аукціону вважається учасник, який подав найвищу цінову пропозицію за виставлений лот, а в разі відмови такого учасника від підписання протоколу аукціону чи договору на право здійснення промислу за результатами його проведення або в разі дискваліфікації такого учасника відповідно до цього Порядку - учасник з наступною за величиною ціновою пропозицією. У разі коли учасники подали пропозиції з однаковим розміром ціни, переможцем аукціону вважається учасник, який подав свою пропозицію раніше, ніж інші учасники з аналогічним розміром ціни, за умови, що такими учасниками був зроблений щонайменше один крок аукціону або було подано закриту цінову пропозицію, яка перевищує стартову ціну лота не менше ніж на один мінімальний крок аукціону, а також за умови відсутності звернення від такого учасника про відмову від очікування та відсутності факту натискання ним відповідної кнопки про відмову від очікування в особистому кабінеті (далі - переможець) (п. 48 Порядку);

переможець зобов`язаний: підписати протокол аукціону шляхом накладення електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа, та надіслати такий протокол оператору, через електронний майданчик якого ним було подано цінову пропозицію; укласти договір на право здійснення промислу з організатором протягом 20 робочих днів з дня, що настає за днем формування протоколу аукціону; провести повний розрахунок з оператором у випадку, передбаченому       пунктом 53       цього Порядку; сплатити ціну реалізації лота, яка складається із стартової ціни лота та коштів, одержаних від зростання стартової ціни лота на аукціоні. Стартова ціна лота сплачується переможцем відповідно до законодавства у розмірі не менше: 25 відсотків - протягом десяти робочих днів з дня укладення договору на право здійснення промислу, але в будь-якому разі до дня отримання дозволу (для здійснення промислового рибальства); 50 відсотків - до 1 липня року, на який укладено договір на право здійснення промислу; 50 відсотків - до 1 жовтня року, на який укладено договір на право здійснення промислу. Невикористання обсягу спеціального використання водних біоресурсів або використання його не в повному обсязі, розірвання договору на право здійснення промислу не звільняє суб`єкта рибного господарства від обов`язку сплатити ціну реалізації лота (крім випадків, визначених договором на право здійснення промислу) (п. 49 Порядку);

після завершення аукціону протокол аукціону підписується переможцем та оператором, через електронний майданчик якого переможцем подано цінову пропозицію, шляхом накладення електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа, та надсилається оператором на електронну пошту організатора протягом п`яти робочих днів з дня, що настає за днем формування протоколу аукціону. Організатор протягом десяти робочих днів з дня, що настає за днем формування такого протоколу, перевіряє відповідність переможця вимогам, визначеним  пунктом  40  цього Порядку, підписує протокол аукціону шляхом накладення електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа, та опубліковує такий протокол в електронній торговій системі (п. 50 Порядку);

договір на право здійснення промислу за результатами проведення аукціону укладається між організатором та переможцем протягом 20 робочих днів з дня, що настає за днем формування протоколу аукціону, шляхом накладення електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа, і опубліковується організатором в електронній торговій системі протягом 20 робочих днів з дня, що настає за днем формування протоколу аукціону (п.51 Порядку);

переможець повинен сплатити ціну лота на рахунок, зазначений організатором у договорі на право здійснення промислу, у строки, визначені  пунктом 49  цього Порядку (п.54 Порядку).

10.01.2024 року позивач оголосив проведення аукціону з продажу лота "Промисел - Право використання водних біоресурсів Кременчуцьке водосховище №KR5 MACRO2024 " за ціновою пропозицією 436  943 грн. 92 коп.

08.02.2024 року через електронний майданчик Товариства з обмеженою відповідальністю «Держзакупівлі. Онлайн» проведено електронний аукціон, сформовано протокол електронного аукціону № BSE001-UA-20240129-41646, з якого вбачається, що переможцем аукціону став відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Екологічний Захист», ціну реалізації зафіксовано у розмірі 441  370 грн.

Відповідно до оприлюдненої на електронному майданчику (https://prozorro.sale/auction/BSE001-UA-20240129-41646/) інформації про аукціон наведені "Додаткові відомості" в яких, зокрема, зазначено: Ціна реалізації лота сплачується переможцем відповідно до законодавства у розмірі не менше: 25 відсотків - протягом десяти робочих днів з дня укладення договору на право здійснення промислу, але в будь-якому разі до дня отримання дозволу (для здійснення промислового рибальства); 25 відсотків - до 1 липня року, на який укладено договір на право здійснення промислу; 50 відсотків - до 1 жовтня року, на який укладено договір на право здійснення промислу на рахунок територіального органу Казначейства за місцем державної реєстрації (https://www.treasury.gov.ua/requisites). Невикористання обсягу спеціального використання водних біоресурсів або використання його не в повному обсязі, розірвання договору на право здійснення промислу не звільняє суб`єкта рибного господарства від обов`язку сплатити ціну реалізації лота.

16.02.2024 року позивач -  Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, як агентство, та відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Екологічний захист", як користувач, уклали договір на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) № KR5 MACRO2024 (далі також – Договір або договір від 16.02.2024 № KR5MACRO2024, а.с. 8-10), за умовами п. 1. якого агентство надало, а користувач отримав право на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарському водному об`єкті (його частині): Кременчуцькому водосховищі.

Сторони Договору погодили усі істотні умови цього договору, зокрема, домовилися про наступне:

п. 7 – користувач має право: 1) здійснювати спеціальне  використання  водних біоресурсів відповідно до законодавства та умов цього договору; 2) на добуті (виловлені)  водні біоресурси та продукцію, вироблену з  водних біоресурсів з правом отримання прибутку; 3) достроково розірвати договір; 4) інші права, визначені законодавством;

п. 8 - користувач зобов`язаний: 1) - виконувати умови цього договору та вимоги законодавства в галузі рибного господарства; 7) вносити плату за ціну реалізації лота на рахунок територіального органу Казначейства за кодом класифікації доходів бюджету 13070200 за місцем реєстрації в установленому законодавством порядку; 12) у разі розірвання договору здійснити оплату  ціни реалізації лота в повному обсязі протягом 10 робочих днів з дня розірвання договору;

п. 9 - за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність за умовами цього договору та згідно із законодавством;

п. 10 - усі спори та розбіжності, які можуть виникнути у зв`язку з виконанням цього договору, сторони врегульовують шляхом переговорів;

п. 11 - у разі коли спори та розбіжності не можуть бути врегульовані шляхом переговорів, вони підлягають розв`язанню в судовому порядку відповідно до законодавства;

п. 12 – договір укладено на період   до 31.12.2024 року;

п. 21 – ціна цього договору становить 441370 грн на рахунок UA158999980334169898000023697 за кодом бюджетної класифікації 13070200. Код виду сплати 101.

Договір підписано шляхом накладення сторонами електронних підписів (а.с. 27).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 року № 106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» здійснення контролю за справлянням платежів до Державного бюджету за бюджетною класифікацією 13070200 здійснювався Державною податковою службою України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2024 року № 709 «Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 року № 106» Держрибагентству надано право контролю сум, що повинні надходити до Державного бюджету України відповідно до класифікації 13070200. Тому з 24.06.2024 року у позивача виник обов`язок відслідковувати сплату коштів до Державного бюджету України за вищезазначеною класифікацією.

За розрахунками позивача відповідач сплатив на виконання Договору 110342 грн. 50 коп., що відповідає  розміру 25 % ціни лота, решта платежів на суму 331027 грн. 50 коп. у визначені строки ним не сплачена.  

22.11.2024, 19.12.2024 року позивач звертався до відповідача з претензіями-вимогами № 5, № 11, у яких вимагав у строки до 20.12.2024, 19.01.2025 року виконати свої зобов`язання за Договором шляхом сплати 331027 грн. 50 коп. за право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах на вказані в Договорі реквізити та повідомив, що у разі несплати про намір звернення до Господарського суду Черкаської області з відповідним позовом (а.с. 11-12, 14-16, докази направлення а.с. 13, 16 на звороті).

Вимоги позивача залишені відповідачем без відповіді та сплати, що і стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Отже, спірні правовідносини сторін виникли із договору на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) від 16.02.2024 KR5MACRO2024, вимоги позивача і заперечення відповідача витікають із прав та обов`язків сторін за цим договором.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу (ГК) України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 205 ЦК України визначені вимоги до форми правочину, способів волевиявлення. Згідно з частинами 1, 2 цієї статті ЦК, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Розділ I книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про зобов`язання, зокрема:

зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509);

сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч.ч. 1, 3 ст. 510);

одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525);

зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526);

кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги (ч. 2 ст. 527);

якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.ч. 1, 2 ст. 530);

зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч. 1, 2 ст. 598);

зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599);

порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610);

у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (п. 3 ч. 1 ст. 611);

боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612).

Розділ IІ книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про договір, зокрема:

договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626);

відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627);

зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628);

договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629);

ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (ч.ч. 1-3 ст. 632);

договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638);

договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639);

договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.ч. 1, 2 ст. 640).

З огляду на викладені обставини справи і наведені норми законодавства суд вбачає, що за результатами аукціону 08.02.2024 року відповідач став переможцем з купівлі лота "Промисел - Право використання водних біоресурсів Кременчуцьке водосховище № KR5 MACRO2024", ціна реалізації зафіксовано у розмірі 441370 грн., протокол погоджено сторонами.

Відповідно до п. 49 Порядку переможець зобов`язаний: підписати протокол аукціону шляхом накладення електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа, та надіслати такий протокол оператору, через електронний майданчик якого ним було подано цінову пропозицію; укласти договір на право здійснення промислу з організатором протягом 20 робочих днів з дня, що настає за днем формування протоколу аукціону; провести повний розрахунок з оператором у випадку, передбаченому       пунктом 53       цього Порядку; сплатити ціну реалізації лота, яка складається із стартової ціни лота та коштів, одержаних від зростання стартової ціни лота на аукціоні. Стартова ціна лота сплачується переможцем відповідно до законодавства у розмірі не менше: 25 відсотків - протягом десяти робочих днів з дня укладення договору на право здійснення промислу, але в будь-якому разі до дня отримання дозволу (для здійснення промислового рибальства); 50відсотків - до 1 липня року, на який укладено договір на право здійснення промислу; 50 відсотків - до 1 жовтня року, на який укладено договір на право здійснення промислу. Невикористання обсягу спеціального використання водних біоресурсів або використання його не в повному обсязі, розірвання договору на право здійснення промислу не звільняє суб`єкта рибного господарства від обов`язку сплатити ціну реалізації лота (крім випадків, визначених договором на право здійснення промислу).

16.02.2024 року між сторонами укладено договір на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) № KR5 MACRO2024, за умовами п. 1. якого агентство надало, а користувач отримав право на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарському водному об`єкті (його частині): Кременчуцькому водосховищі.

Пунктами 8 (п.п. 7), 21 Договору сторони визначили ціну договору - 441370 грн., яку відповідач зобов`язався вносити на рахунок територіального органу Казначейства за кодом класифікації доходів бюджету 13070200 за місцем реєстрації в установленому законодавством порядку, а саме на рахунок UA158999980334169898000023697, код виду сплати 101.

На виконання Договору відповідач сплатив 110342 грн. 50 коп., що відповідає розміру 25% ціни лота, решту платежів на суму 331027 грн. 50 коп. за право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) у визначені Порядком та Договором строки не сплатив.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на принцип сontra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Також як зазначив Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 року у справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19) добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Отже, укладаючи договір на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) № KR5 MACRO2024 від 16.02.2024 року сторони погодили його умови, що викладені в підпункті 7 пункту 8, пункті 21 - тобто  ціну договору, що складає ціну лота за право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) та обов`язок її повної сплати на вказаний рахунок територіального органу Казначейства за кодом класифікації доходів бюджету 13070200, код виду сплати 101, відтак вимогу позивача про стягнення плати за право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах у розмірі 331027 грн. 50 коп. суд визнає обґрунтованою, доказаною і такою, що підлягає задоволенню.

Заперечення відповідача про безпідставність вимог позивача суд оцінює критично,  оскільки вимоги позовної заяви відповідають умовам укладеного сторонами договору на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) № KR5 MACRO2024  від 16.02.2024 року, які узгоджуються з нормами діючого законодавства України та наявними у справі доказами, тому з цих підстав відхиляє їх, як і клопотання відповідача про закриття провадження у справі за відсутністю предмета спору.

Обрання способу захисту – це прерогатива позивача. Разом з тим, свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 , від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Вимога позивача про зобов`язаня відповідача, на підставі договору від 16.02.2024 № KR5MACRO2024 здійснити сплату, передбачену договором, відповідає способу захисту свого майнового права у виді примусового виконання обов`язку в натурі, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України, абз. 6 ч. 2 ст. 20 ГК України, тому обраний позивачем спосіб захисту суд визнає належним.

Велика Палата Верховного Суду висновувала про те, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нормами Господарського процесуального кодексу України також встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом приймається рішення у справі, що розглядається, на підставі усіх доказів, поданих представниками усіх учасників справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ст. 79 ГПК України, а саме: змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20.

Відповідно до частин 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів в Україні», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України, беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відтак, з огляду на встановлені обставини справи та викладені норми законодавства, суд позов визнає обґрунтованим доказаним і задовольняє його повністю з наведених вище підстав.

На підставі статті 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати - сплачений судовий збір у розмірі 3972 грн. 30 коп.

Керуючись ст.ст. 129, ст.ст. 236-240, 255, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Екологічний захист», ідентифікаційний код юридичної особи 41632223, місцезнаходження: 18000, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Сержанта Жужоми, буд. 7, кв. 78 на примусове виконання зобов`язання по договору на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) від 16.02.2024 № KR5MACRO2024 здійснити сплату 331027 грн.50 коп. за ціну реалізації лота на рахунок територіального органу Казначейства на рахунок UA158999980334169898000023697 за кодом бюджетної класифікації 13070200, код виду сплати 101.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екологічний захист», ідентифікаційний код юридичної особи 41632223, місцезнаходження: 18000, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Сержанта Жужоми, буд. 7, кв. 78 на користь  Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, ідентифікаційний код юридичної особи 37472282, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 45а -  3972 грн. 30 коп. судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 02.06.2025 року

 Суддя                                                                                                     В.М. Грачов