< відповідач > < третя особа > Печерський районний суд міста Києва < Суд-місто > Кірєєв Родіон Володимирович
Справа № 4-6142/11
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2012 року м. Київ
Суддя Печерського районного суду м. Києва Кірєєв Р. В. , при секретарях Огірко Т.Ю., Табала Я.В., за участі прокурора Атаманенка В.І., скаржника ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за скаргою ОСОБА_2 про визнання незаконною бездіяльності та зобов’язання Генерального прокурора України вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою, в якій просить суд зобов’язати Генерального прокурора України винести і надати скаржнику постанови за всіма поданими ним заявами про злочини, подані у повній відповідності до ст. 97 КПК України та просить визнати неналежною діяльність Генеральної прокуратури України щодо ненадання постанов за заявами про злочини, а також багаторазове винесення однотипних постанов про відмову у порушенні кримінальних справ.
В обґрунтування скарги ОСОБА_2 вказує, що ним подавались пакети заяв про групові службові злочини щодо кримінальної справи щодо умисного вбивства його брата ОСОБА_3 Зазначає, що з усіх пакетів заяв про групові службові злочини, перебувають невирішеними 23 пакети заяв про групові службові злочини 4-х груп МВС, 10-ти прокурорів та 6-ти суддів. Вважає, що по його заявам про злочини рішення в порядку ст. 97 КПК України повинен винести Генеральний прокурор України, але цього не було зроблено, а умисно перекручено тлумачення його заяв.
В судовому засіданні ОСОБА_2 скаргу підтримав повністю з підстав, зазначених в скарзі та письмових поясненнях по суті справи.
В письмових поясненнях по справі ОСОБА_2 просить суд роз’яснити Генеральній прокуратурі України положення КПК України щодо розгляду заяв про злочини та винести окрему постанову у відповідності до ст. 23-2 КПК України, якою проінформувати Президента України та Голову ВР України про неналежну та протизаконну діяльність органів прокуратури та МВС України.
Прокурор проти задоволення скарги ОСОБА_2 заперечив повністю. Прокурором подані письмові заперечення на скаргу, в яких міститься твердження про те, що на всі заяви ОСОБА_2 останньому були надані ґрунтовні відповіді.
Суд, вислухавши пояснення скаржника, думку прокурора, дослідивши матеріали судової справи, надані в судовому засіданні прокурором копії відповідей на заяви ОСОБА_2, приходить до висновку, що скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
У відповідності з положеннями ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб.
Таке право не може бути обмеженим навіть у разі відсутності норм закону, які б передбачали можливість звернення особи до суду та розгляд відповідної скарги в порядку, визначеному КПК України.
Зазначені конституційні положення є нормами прямої дії. Правовідносини, які виникли між суб’єктом звернення та Генеральною прокуратурою України за своєю природою є кримінально-правовими.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звертався до Генеральної прокуратури України із заявами про злочини, в яких просив порушити кримінальні справи відносно суддів, прокурорів та співробітників МВС України.
Під час розгляду справи прокурором не подано документів, які б підтверджували, та судом при вивченні матеріалів, наданих прокурором в судовому засіданні, не встановлено, що заяви ОСОБА_2 від 3 жовтня 2011 року (а.с. 8); від 21 квітня 2011 року (а.с. 32-33); від 03 жовтня 2011 року (а.с. 39); від 16 вересня 2011 року (а.с. 40); від 03 жовтня 2011 року (а.с. 59); від 03 жовтня 2011 року (а.с. 62); від 17 листопада 2010 року (а.с. 63); від 17 листопада 2010 року (а.с. 64); від 04 січня 2011 року (а.с. 81); від 25 травня 2009 року (а.с. 85); від 06 червня 2010 року (а.с. 86); від 16 листопада 2010 року (а.с. 89); від 25 липня 2011 року (а.с. 92); від 11 жовтня 2011 року (а.с. 94); від 21 лютого 2011 року (а.с. 95); від 06 квітня 2010 року (а.с. 98); від 17 листопада 2010 року (а.с. 99); від 21 липня 2010 року (а.с. 100); від 05 жовтня 2010 року (а.с. 101); від 02 березня 2010 року (а.с. 102-103); від 04 червня 2010 року (а.с. 104); від 17 листопада 2010 року (а.с. 108); від 26 травня 2009 року (а.с. 109-110); від 13 травня 2009 року (а.с. 112); від 16 листопада 2010 року (а.с. 113); від 26 серпня 2011 року (а.с. 116); від 4 червня 2010 року (а.с. 119); від 17 листопада 2010 року (а.с. 120); від 13 травня 2010 року (а.с. 125 зворот); від 17 листопада 2010 року (а.с. 126); від 10 травня 2011 року (а.с. 139); від 08 вересня 2011 року (а.с. 140); від 25 липня 2011 року (а.с. 141); що були подані до Генеральної прокуратури України, вирішувалась в порядку, встановленому Кримінально – процесуальним законодавством.
Так, на вказані заяви Генеральною прокуратурою України давались відповіді листами.
Між тим, згідно вимог ст. 97 КПК України прокурор зобов’язаний приймати до розгляду заяви і повідомлення про вчинені злочини, за результатами розгляду яких повинен порушити кримінальну справу, відмовити в її порушенні або ж направити їх за належністю.
Відповідні рішення по вказаним заявам, поданим ОСОБА_2 до Генеральної прокуратури України не приймались, а тому суд приходить до висновку про необхідність направлення копій заяв ОСОБА_2 про злочини до Генеральної прокуратури України для вирішення питання про прийняття відповідного рішення в порядку ст. 97 КПК України.
В той же час, оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів дізнання, слідства та прокуратури під час організації перевірки заяв і повідомлень про злочини розглядаються у межах кримінального, а не адміністративного судочинства, а тому суд не наділений правом визнавати бездіяльність прокурора неправомірною та незаконною, а також зобов’язувати його вчиняти певні дії, оскільки це не передбачено чинним кримінально – процесуальним законодавством, а тому в задоволенні скарги в цій частині слід відмовити.
Окрім того, необґрунтованими є вимоги скарги ОСОБА_2 в частині посилання на неприйняття Генеральною прокуратурою України рішень по заявам від 21 листопада 2011року (а.с. 79), від 11 вересня 2008року (а.с. 90), від 27 вересня 2010року (а.с. 91), від 30 листопада 2011року (а.с. 93), від 04 травня 2011року (а.с. 96), від 13 травня 2010року (а.с. 125), від 23 вересня 2010року (а.с. 127), від 30 листопада 2011року (а.с. 132), оскільки, як це вбачається з матеріалів справи, з вказаними заявами ОСОБА_2 звертався до прокуратури міста Києва, а в межах даної справи ОСОБА_2 оскаржує дії Генеральної прокуратури України щодо неприйняття рішень по його заявам.
Вимоги скарги ОСОБА_2 в частині вимог скарги щодо неприйняття Генеральною прокуратурою України рішення в порядку статті 97 КПК України по заявам про злочини: від 5 травня 2010 року (а.с. 9-13); від 4 вересня 2007 року (а.с. 23-24); від 3 жовтня 2011 року (а.с. 30-31); від 03 жовтня 2011 року (а.с. 52-54); від 14 листопада 2011 року (а.с. 78); від 25 травня 2009 року (а.с. 84); від 21 лютого 2011року (а.с. 95); від 18 травня 2009року (а.с. 105); від 04 вересня 2007року (а.с. 143) є необґрунтованими, оскільки з наданих прокурором матеріалів вбачається, що названі заяви були направлені за належністю відповідно до вимог ст. 97 КПК України.
Крім того, вимоги ОСОБА_2 в частині надання роз’яснень Генеральній прокуратурі України, визнання протиправним перебування кримінальної справи в провадженні органів МВС України, а також в частині зобов’язання особисто Генерального прокурора України вчинити певні дії не ґрунтуються на вимогах чинного КПК України, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
Згідно вимог ст. 23-2 КПК України суд може винести окрему постанову за наслідками розгляду справи. Між тим, в даному випадку ОСОБА_2 просить суд винести окрему постанову щодо порушень службовими особами Генеральної прокуратури України з питань, що стосуються розгляду кримінальної справи, які в межах розгляду даної справи не досліджувались, а тому суд не знаходить підстав для винесення окремої постанови з підстав, наведених скаржником.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 97, 236 КПК України, суддя,-
П О С Т А Н О В И В:
Скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.
Копію заяв ОСОБА_2 про злочини: від 3 жовтня 2011 року; від 21 квітня 2011 року; від 03 жовтня 2011 року; від 16 вересня 2011 року; від 03 жовтня 2011 року; від 03 жовтня 2011 року; від 17 листопада 2010 року; від 17 листопада 2010 року; від 04 січня 2011 року; від 25 травня 2009 року; від 06 червня 2010 року; від 16 листопада 2010 року; від 25 липня 2011 року; від 11 жовтня 2011 року; від 21 лютого 2011 року; від 06 квітня 2010 року; від 17 листопада 2010 року; від 21 липня 2010 року; від 05 жовтня 2010 року; від 02 березня 2010 року; від 04 червня 2010 року; від 17 листопада 2010 року; від 26 травня 2009 року; від 13 травня 2009 року; від 16 листопада 2010 року; від 26 серпня 2011 року; від 4 червня 2010 року; від 17 листопада 2010 року; від 13 травня 2010 року; від 17 листопада 2010 року; від 10 травня 2011 року; від 08 вересня 2011 року; від 25 липня 2011 року – направити до Генеральної прокуратури України для вирішення питання про прийняття відповідного рішення в порядку ст. 97 КПК України.
В задоволенні скарги ОСОБА_2 в іншій частині – відмовити.
На постанову судді може бути подана апеляція до Апеляційного суду м. Києва протягом семи діб з дня її винесення через Печерський районний суд м. Києва.
Суддя Р. В. Кірєєв