ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  

"23" червня 2006 р.

11:25

Справа №  1/240/06

                                                                         

м. Миколаїв

    

За позовом: Приватне підприємство “Влад-Алекс”                     /54051, м. Миколаїв, вул. Артема, 60 кв.80/                     /офіс. 54052, м. Миколаїв, пр. Жовтневий, 321, кімн.82/                    /адреса для листування: 54030, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 2/5, кв.20/ До відповідача: Територіальна державна інспекція праці у Миколаївської області.                             /54002, м. Миколаїв, вул. Корабелів, 16/ про: визнання припису нечиним.

Суддя Васильєва Л.І.

Секретар судового засідання Дьяченко Т.В.

Представники:

Від позивача: Кравченко Н.В, довіреність від 19.06.2006р.

                       Кардон В.Ф., керівник.                 

Від відповідача: Мошолончук А.В., довіреність від 23.05.2006р.

Суть спору: визнання припису № 41 від 14.02.2006р. нечинним.  

          В судовому засіданні  19 червня 2006 року об’явлена перерва  

         до 23 червня 2006 року.

Судове засідання продовжено 23 червня 2006 року.

          Відповідач позов не визнає з тих підстав, що приймаючи оспорюваний акт індивідуальної дії,  він діяв у межах повноважень, наданих йому законом. Оскільки позивачем були допущені порушення трудового законодавства, а саме статті 26 Закону  України «Про відпустки»,  частини 1 статті 113 Кодексу законів  України про працю, йому було направлено припис від 14 лютого 2006 року №41 (а.с.19-22).

Дослідивши  надані докази , заслухавши доводи сторін у судовому засіданні, господарський  суд –

в с т а н о в и в:

          13 лютого 2006 року відповідач здійснив перевірку  дотримання позивачем у його діяльності вимог чинного законодавства про працю, про що склав акт № 41.

          За результатами перевірки позивачу був направлений припис від 14 лютого 2006 року № 41,  в якому позивачу висунуто вимогу дотримуватись положень частини 1 статті 113 Кодексу законів  України про працю і статті 26 Закону  України «Про відпустки», який позивач просить визнати у судовому порядку нечинним.

          Позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

          у відповідності з пунктом 9 Постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня  2003 року  № 50 «Деякі  питання  Державного департаменту  нагляду  за додержанням законодавства про працю» відповідач є структурним підрозділом   Державного департаменту  нагляду  за додержанням законодавства про працю і його повноваження визначаються Положенням про Територіальну державну інспекцію праці.

          У відповідності з пунктом 2.2, підпунктом 3 пункту 3.1  Положення про Територіальну державну інспекцію праці у Миколаївській області(а.с.26-зворотня сторона) позивач має право перевіряти суб’єктів підприємницької діяльності  щодо додержання ними вимог чинного законодавства про працю, давати приписи  щодо усунень встановлених порушень чинного законодавства про працю.

          В процесі перевірки відповідачем було встановлено, що в період з 01.10.2004 року по 31.10.2004 року працівникам підприємства була надана відпустка понад 15 календарних  днів на рік    без збереження заробітної плати, що є порушенням вимог статті 26 Закону  України «Про відпустки».

Відповідно наказу № 25 від 1 листопада 2004 року призупинена дія строкових трудових договорів з працівниками підприємства, тобто фактично на підприємстві був простій,  заробітна плата працівникам не виплачувалась, що є порушення вимог частини 1 статті 113 Кодексу законів  України про працю.

          Посилання позивача на те, що його підприємство є фактично сімейним, що всі трудові відносини врегульовані  трудовими договорами, судом не приймаються, оскільки положення  Кодексу законів  України про працю, Закону  України «Про відпустки» стосуються всіх роботодавців, незалежно від їх організаційно-правової форми і форми власності. Всі накази щодо організації праці  і трудові договори є дійсними лише в тій частині, яка не протирічить  чинному законодавству про працю.

          Отже, приймаючи оспорюваний припис, відповідач діяв на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

          За таких обставин в задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись  ст.ст. 94, 160, 162-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, - суд

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні позову відмовити.

Постанова у відповідності зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову повністю або частково у порядку і строки встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя

Л.I.Васильєва