Справа №11-1004Головуючий у І інстанціїПархоменко
Категорія42Доповідач у 2 інстанції Полосенко
02.02.2012
УХВАЛА
Іменем України
22 вересня 2011 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого –судді Левчука О. Д.,
суддів –Полосенка В.С. Ященко І. Ю.,
за участю прокурора Нечепоренко С. П., засудженого ОСОБА_1, потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3та їх представника ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи в першій інстанції, засудженого ОСОБА_1, потерпілих ОСОБА_11, ОСОБА_4, представника потерпілих ОСОБА_5 на вирок Миронівського районного суду Київської області від 04 серпня 2009 року, яким
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і мешканця АДРЕСА_1, українця, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, не одруженого, працюючого автомаляром ПП «ОСОБА_14.», в силу ст.89 КК України не судимого,
засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки,
за ч. 1 ст. 135 КК України до 1 року обмеження волі.
На підставі ст. 70 ч.1 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання у виді 3-х років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.
Стягнуто із засудженого в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих: ОСОБА_4 - 2240,60грн., ОСОБА_3 - 25 000 грн., ОСОБА_7 - 25 000 грн., ОСОБА_8 - 20 000 грн.
Цим вироком вирішено долю речових доказів.
в с т а н о в и л а :
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що 06 січня 2007 року приблизно о 8 годині 30 хвилин, керуючи в с.Карапиші Миронівського району Київської області по вул. Жовтневій у напрямку с.Олександрівка автомобілем «Фольксваген Пасат»д.н.з. НОМЕР_1 без реєстраційних документів зі швидкістю 100 км/год, чим перевищив максимально допустиму швидкість руху, а також не врахував дорожню обстановку та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_9 та велосипедистку ОСОБА_10, які рухались по правому краю проїжджої частини в попутному напрямку, чим порушив вимоги п.п. 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України.
Внаслідок наїзду ОСОБА_9 загинула на місці пригоди, а ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.
Крім того, після вчинення ДТП, ОСОБА_1 з місця пригоди зник, завідомо залишивши без допомоги потерпілу ОСОБА_10, яка внаслідок отримання тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості перебувала в небезпечному для життя стані і була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження.
Прокурор в своїй апеляції та змінах до неї, не оспорюючи доведеність вини засудженого у вчиненні злочинів та правильності кваліфікації його дій, просить змінити вирок і призначити ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 2 роки, за ч. 1 ст. 135 КК України 1 рік позбавлення волі, на підставі ст.70 КК України у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 2 роки, посилаючись на те, що суд першої інстанції, призначивши додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами не дотримався вимог ст. 375 КПК України, якою заборонено посилення покарання при новому розгляді справи після скасування попереднього вироку не з підстав м’якості призначеного покарання.
Потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_4, представник потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подали апеляції, які за своїм змістом аналогічні і в яких просять вирок суду скасувати, а справу повернути на додаткове розслідування прокурору Київської області.
Апелянти посилаючись на те, що суд не справедливо призначив ОСОБА_1 покарання, яке є явно м’яке, оскільки судом було безпідставно враховано обставинами, що пом'якшують покарання, щире каяття і правдиві покази, яких на протязі всього досудового і судового розгляду не було, а навпаки засуджений тривалий час не визнавав своєї вини у повному обсязі, відмовлявся від надання показань і ні разу не попросив у потерпілих вибачення. Вказують, що судом було враховано молодий вік засудженого, хоча така обставина не передбачена законом в якості пом'якшуючої покарання та часткове відшкодування шкоди потерпілим, хоча в дійсності засуджений не відшкодував заподіяну шкоду, розмір якої заявлений у цивільних позовах.
Також на думку апелянтів, судом не враховано у повному обсязі, що один із злочинів вчинених ОСОБА_1 є тяжким, оскільки в результаті його злочинних дій потерпіло дві особи, одна з яких загинула.
Вказують, що засуджений раніше уже притягувався до кримінальної відповідальності, хоча і вважається не судимим в силу ст. 89 КК України, але це говорить про те, що він не виправився. Безпідставно судом була виключена така обтяжуюча покарання обставина, як вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння.
На думку апелянтів допущено неповноту та однобічність досудового слідства, оскільки не були виконані вказівки прокуратури та суду апеляційної інстанції щодо достовірного встановлення особи, яка перебувала за кермом автомобіля під час ДТП, встановлення і допиту осіб, які знаходилися на місці пригоди та не усунуто протиріч в показах засудженого та свідка ОСОБА_12, покази якого судом безпідставно відкинуті.
Вказують на відсутність судового реагування на дії слідчих, які протизаконно повернули засудженому автомобіль, який був знаряддям злочину і речовим доказом та фактично не виконали вимоги ст. 217 КПК України, сфальсифікувавши матеріали справи.
В апеляціях також зазначено про порушення судом вимог закону при розгляді скарги на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_13, а саме строків розгляду таких скарг.
Посилаються апелянти також на необгрунтоване задоволення потерпілій ОСОБА_7 позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, тобто лише часткове.
Засуджений ОСОБА_1 в апеляції просить вирок суду змінити, та пом'якшити йому покарання, застосувавши до нього ст.75 КК України.
Посилається на те, що судом першої інстанції при призначенні покарання не враховані ті обставини, що він залишив автомобіль як речовий доказ, чим сприяв розкриттю злочину, активно сприяв розкриттю злочину, не дивлячись на показання свідка ОСОБА_12 Вказує, що щиро розкаявся і повністю визнав вину, прийняв міри по відшкодуванню шкоди потерпілим і частково її відшкодував. Крім того, він позитивно характеризується за місцем проживання і роботи, має молодий вік, раніше не судимий.
Також поза увагою суду залишилась та обставина, що загиблою ОСОБА_9 під час ДТП також було порушено Правила дорожнього руху України, оскільки рухалась вона по краю проїжджої частини дороги в попутному напрямку, а не назустріч руху транспортних засобів, створивши тим самим аварійну ситуацію на вузькій ділянці дороги.
Під час апеляційного розгляду справи потерпілі та представник потерпілих від своїх апеляційних вимог відмовилися, оскільки засудженим повністю відшкодовано завдані їм збитки.
Заслухавши доповідача, виступи прокурора в підтримку апеляції, потерпілих, які просили суд суворо не карати ОСОБА_1, засудженого в підтримку своєї апеляції, перевіривши матеріали кримінальної справи та доводи апеляцій, колегія суддів приходить до наступного.
Висновок суду 1-ї інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненому, а також кваліфікація його дій за ч.2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України базуються на зібраних у справі і досліджених в судовому засіданні та належним чином оцінених та наведених у вироку доказах.
Основне покарання за вказаними вище статтями призначено засудженому відповідно до вимог ст. 65 КК України. Суд 1-ї інстанції врахував при його призначенні ОСОБА_1 характер і ступінь суспільної небезпечності вчинених злочинів, особу винного.
Обставинами, що пом’якшують покарання, суд визнав щире каяття підсудного у вчиненому, його щирі покази, що сприяли слідству, молодий вік, позитивні характеристики, часткове відшкодування шкоди.
Цивільний позов про стягнення з засудженого матеріальної і моральної шкоди на користь потерпілих вирішено у відповідності до вимог закону, з урахуванням обставин справи і моральних страждань, спричинених потерпілим злочином, про що наведено у вироку суду.
Враховуючи ступінь тяжкості інкримінованих ОСОБА_1 злочинів, його поведінку після вчиненого, хоча на час апеляційного розгляду справи засуджений повністю відшкодував заподіяну шкоду і потерпілі просили суворо не карати його, пройшов значний час після вчиненого, апеляційний суд не знаходить підстав для звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробовуванням.
Разом з тим, призначаючи засудженому додаткове покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на три роки, суд не врахував вимоги ст. 375 КПК України, якою заборонено при новому розгляді справи після скасування вироку не з підстав необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин чи застосування більш суворого покарання посилювати покарання. Зазначена обставина свідчить про необхідність зміни вироку і пом’якшення призначеного додаткового покарання за цей злочин ОСОБА_1 до двох років позбавлення права керувати транспортними засобами.
Порушень вимог закону, які можуть бути підставами для скасування вироку суду, апеляційний суд не вбачає.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію прокурора та засудженого –задовольнити частково.
Вирок Миронівського районного суду Київської області від 4 серпня 2009 року відносно ОСОБА_1 змінити.
Призначене ОСОБА_1 покарання пом’якшити і вважати його засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 2 (два) роки, за ч. 1 ст. 135 КК України –до 1 (одного року) обмеження волі, на підставі ст. 70 КК України –до остаточного покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 2 (два) роки.
В решті вирок залишити без зміни.
Головуючий:
Судді: