Справа №22-ц-3050/11Головуючий у І інстанціїМедвідь Н.О.

Категорія29Доповідач у 2 інстанції Рудніченко

02.02.2012

УХВАЛА

Іменем України

10 жовтня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого: судді           Воробйової Н.С.,

Суддів:           Кулішенко Ю.М., Рудніченко О.М.,

При секретарі                  Бобко О.В.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво – Святошинського районного суду Київської області від 15 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ВДВС Києво –Святошинського РУЮ про відшкодування моральної шкоди та суми боргу з врахуванням індексу інфляції, -

в с т а н о в и л а :

Позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 третя особа: ВДВС Києво-Святошинського РУЮ про відшкодування моральної шкоди та суми боргу з врахуванням індексу інфляції, посилаючись на те, що 24.03.2000 року Києво-Святошинським районним судом Київської області, по цивільній справі № 2-4520/2000, було прийняте рішення, згідно якого стягнуто борг з відповідача на її користь в розмірі 49167 гривень, а також 2026 гривень держмита, а всього 51193 гривень.

Після набрання судовим рішенням законної сили відповідач на неодноразові її пропозиції сплатити їй добровільно вищезазначену суму постійно відмовлявся це зробити. Тому вона була вимушена звернутися до ВДВС Києво-Святошинського району Київської області із заявою про відкриття виконавчого провадження, по виконавчому листу. Але і до цього часу судове рішення відповідачем не виконане.

Позивачка вважає, що судове рішення не виконується саме із вини відповідача. Саме відповідач своїми умисними діями створює різні підстави та умови для повного невиконання ним законного судового рішення. Внаслідок послідовних, цілеспрямованих дій відповідача позивачка вже дуже довгий час проживає в літній кухні, яка не отоплюється, та в ній відсутнє газопостачання. Стан її здоров'я значно погіршився. Позивачка весь час хворіє, періодично перебуває на стаціонарному та амбулаторному лікуванні. За станом свого здоров'я вона вимушена постійно лікуватися, що завдає їй фізичних та моральних страждань. Гроші, які їй винен відповідач, в декілька разів знецінились, відповідач так поводиться і користується всіма можливими способами та не віддає їй гроші.

Просила стягнути на її користь з відповідача моральної шкоди з розмірі 60.000 гривень, а також судові витрати.

В ході судових засідань позивачка уточнила позовні вимоги просила стягнути моральну шкоду та індекс інфляції за період 1 січня 2009 року по жовтень 2010 року в розмірі 110 522,21 грн.

Рішенням Києво –Святошинського районного суду Київської області від 15 лютого 2011 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення суду про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що позовні вимоги ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки вони не відповідають вимогам ст.ст.57-59 ЦПК України.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями діями, чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини , крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При вирішенні питання про стягнення моральної шкоди слід виходити з вимог ст. 1167 ЦК України, яка визначає підстави покладання обов'язку по відшкодуванню такої шкоди, та обставин, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

Так, встановлено, що 24.03.2000 року Києво-Святошинським районним судом Київської області, по цивільній справі № 2-4520/2000, було прийняте рішення, згідно якого стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 - 49167 гривень, 2026 гривень держмита, а всього 51193 гривень.

Суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки відповідно роз'яснень даних в п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди " обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача, та вина останнього в її заподіянні. Зокрема суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин, та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні ,в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Наполягаючи на своїх вимогах про стягнення шкоди, позивачка не довела тих обставин, які дають підстави для покладання відповідальності на відповідача по відшкодуванню моральної шкоди.

Посилаючись на довідку медичного закладу від 04.10 2007 року, 12.03.2007 року , 12.02.2007 року а також витяг з медичної карти амбулаторного стаціонарного хворого в 2001 році довідку від 31.08.10 року, позивачка не довела в судовому засіданні, що ці захворювання пов»язані з протиправними діями відповідача по невиконанню рішення суду, тобто не доведено причинного зв»язку між його діями та наявністю шкоди в розмірі 60000 гр. у зв»язку з цим.

В судовому засіданні не знайшла свого підтвердження та обставина, що судове рішення не виконується саме із вини відповідача. В судовому засіданні не оспорювалося, що відповідач неодноразово скаржився на дії виконавчої служби щодо дій ДВС з приводу виконання цього рішення. Також не оспорювався й факт що відповідачем не отримано жодного повідомлення про виконання виконавчих дій за місцем його проживання.

Крім того, в Законі України «Про виконавче провадження»в ст.ст. 87, 88 закріплена відповідальність за невиконання рішення, що зобов»язує боржника виконати певні дії, а також за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення цього Закону. Проте, як встановлено судом відділом ДВС Києво-Святошинського РУЮ ніяких мір за невиконання рішення суду до відповідача не було застосовано.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення суми боргу врахуванням індексу інфляції, оскільки не вбачав вини відповідача у невиконанні рішення суду про стягнення боргу. Позивачка не довела в судовому засіданні суми, яку просить стягнути  з відповідача з врахуванням індексу інфляції, якщо сума боргу складає 51193 грн. Також позивачка не надала доказів, які б доводили винні дії або бездіяльність відповідача, що призвели до невиконання рішення суду, не надала доказів, які б свідчили, що відповідач ухиляється від виконання рішення суду.

Крім того, рішенням Києво-Святошинсвького районного суду від 10.04.2009 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 відповідно до індексів інфляції, які визначені Держкомстатом України станом на січень 2009 року стягнута сума 48 902, 69 грн.

З урахуванням наведеного, висновок суду про відмову у задоволенні позову відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 –відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 лютого 2011 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: