Справа №22-ц-5938/11Головуючий у І інстанціїРудюк О. Д.
Категорія40Доповідач у 2 інстанції Рудніченко
02.02.2012
УХВАЛА
Іменем України
30 листопада 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :
головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Рудніченко О.М., Панасюка С.П.
при секретарі: Бобку О.В.,
розглянула в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування Вишгородської міської ради Київської області про вселення та усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: комунальне підприємство житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та виселення без надання іншого житлового приміщення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернулась до суду з позовом, свої вимоги мотивувала тим, що вона зареєстрована у АДРЕСА_1 разом зі своїм батьком —ОСОБА_2 Однак, з досягненням нею повноліття, а саме з 2005 року, відповідач почав перешкоджати її проживанню в цій квартирі, поселив до неї квартиронаймачів. У зв'язку з порушенням права позивача на проживання та користування вищевказаним житлом, остання просила суд вселити її до спірної квартири та зобов'язати відповідача не чинити перешкод у користуванні цим житловим приміщенням.
Відповідач звернувся до суду з зустрічною позовною заявою, у якій просив суд у задоволенні позовних вимог по первинному позову відмовити у повному обсязі, визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, виселити її з квартири АДРЕСА_1 та зобов'язати КП ЖКГ Вишгородської міської ради зняти її з реєстрації за вказаною адресою.
Рішенням Вишгородського районного суду від 12 вересня 2011 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Вишгородської міської ради Київської області про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням було задоволено; вселено ОСОБА_3 з сином ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод в користуванні житловим приміщенням.
У зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - комунальне підприємство житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та виселення без надання іншого житлового приміщення -відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12.09.2011 року у справі № 2-421/2011 за первинним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про вселення до житлового приміщення, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 при залученні третьої особи «Комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради»про позбавлення права користування житловим приміщенням, та ухвалити нове рішення по суті його позовних вимог.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться у судовому порядку.
Згідно ч.І ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними тимчасово зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. 4.2 цієї ж статті передбачено, що якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що ОСОБА_3 була відсутня за місцем реєстрації з поважних причин, оскільки власник спірної квартири навмисно перешкоджав її проживанню у квартирі та користуванню нею, що підтверджується матеріалами справи, та показаннями свідка ОСОБА_5, допитаного безпосередньо в судовому засіданні, а тому норми ст.71 ЖК України не можуть бути застосовані до ОСОБА_3
Так, судом встановлено, що 14.11.1995 р. між ОСОБА_2. та ОСОБА_6 було укладено договір дарування, за яким ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1. 14.03.1996 р. останній зареєструвався за вказаною адресою, а 15.05.1997 р. там же була зареєстрована його донька ОСОБА_3 10.03.2011р. у зазначеній квартирі також було зареєстровано онука власника квартири - ОСОБА_4 Після розлучення батьків - 22.11.1995 р. ОСОБА_3 періодично мешкала то з матір'ю в м. Києві, то з батьком - у спірній квартирі. З часом ОСОБА_2 взагалі заборонив дочці мешкати у цій квартирі та користуватись нею.
16.07.2005р. ОСОБА_2 зареєструвався приватним підприємцем та, здійснюючи підприємницьку діяльність, 30.07,2010 р. уклав зі сторонніми особами - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 договір оренди квартири, згідно умов якого орендарі прийняли у тимчасове користування дві кімнати квартири АДРЕСА_1 на період часу з 01.08.2010 р. по 30.06.2011 р. Будучи зареєстрованою у квартирі свого батька, ОСОБА_3 неодноразово робила спроби вселення до неї, що результатів не дало. Дані факти, зокрема, підтверджуються відповідними висновками ЖОЇ1429 від 29.09.2010 р. та ЖОЇ 1448 від 05.10.2010р. (а.с.23-40).
ОСОБА_3 після народження сина ОСОБА_4 зареєструвала його у квартирі АДРЕСА_1 —за місцем своєї реєстрації, що повністю відповідає вимогам ч.2 ст.156 ЖК України.
Що стосується зустрічного позову, то колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_3 разом з неповнолітнім сином зі спірної квартири, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що ОСОБА_2 в судовому засіданні не наведено жодних обставин, зазначених у ст.116 ЖК України, на підставі яких ОСОБА_3 має бути виселена зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.
Відповідно до ч.4 ст.9 ЖК України, ніхто не може бути виселений з займаного приміщення або обмежений у праві користування житловим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Підстави виселення без надання громадянам іншого житлового приміщення передбачені ст.116 ЖК України. Зокрема, ч.1 ст.116 ЖК України визначено, що якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого житлового приміщення.
Виходячи з вище кладеного, колегія вважає, що зустрічний позов не підлягав до задоволення в цій частині. Крім того, вимоги ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_3 та визнання її такої, що втратила права користування спірною квартирою –є взаємовиключними.
Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Як встановлено у судовому засіданні, між сторонами угоди про порядок користування спірною квартирою укладено не було.
Таким чином, суд першої інстанції також правильно прийшов до висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання задоволення позовних вимог ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, оскільки встановив, що остання не могла користуватися спірним житловим приміщенням з вини ОСОБА_2
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 303,307, 308, 313-315, 317,319, ЦПК України колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 вересня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий:
Судді: