ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" лютого 2012 р. Справа № 37/162пн
Вищий господарський суд України у складі колегії:
головуючого:
суддів:Мирошниченка С.В.
Князькова В.В.,
Хрипуна О.О.
за участю представників
сторін позивача –не з`явився;
відповідача –Савицька О.В.;
розглянувши касаційну скаргу Прокуратури Донецької області в інтересах держави
в особі Інспекції державного архітектурного контролю в Донецькій області
на постановуДонецького апеляційного господарського суду
від30.11.2011
та на рішеннягосподарського суду Донецької області
від29.10.2009
у справі № 37/162пн
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5
доДонецької міської ради
провизнання права власності на об`єкт нерухомості капітальне будівництво
В С Т А Н О В И В:
В червні 2009 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Донецької міської ради про визнання права власності на об’єкт нерухомості капітальне будівництво –нежитлове приміщення майстерні з ремонту взуття загальною площею 45,40 кв.м, розташоване на земельній ділянці площею 0,0150 га. по АДРЕСА_1.
Позовні вимоги мотивовано тим, що самовільно збудована будівля, відповідає будівельним нормативам, земельну ділянку під зазначеною будівлею відведено позивачеві в установленому порядку, окрім того відсутнє порушення прав інших осіб.
Рішенням господарського суду Донецької області від 29.10.2009 (суддя Попков Д.О.) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано право власності на об’єкт нерухомості капітальне будівництво –нежитлове приміщення майстерні з ремонту взуття літ. А-1, загальною площею 45,40 кв.м, яка складається із тамбура площею 4,8 кв.м., майстерні площею 37,2кв.м., комори площею 1,3 кв.м., санвузлу площею 2,1 кв.м., розташоване на земельній ділянці площею 0,0150 га по АДРЕСА_1 за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Склярук О.І., судді Богатир К.В., Дучал Н.М.) від 30.11.2011 рішення господарського суду Донецької області від 29.10.2009 залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора Київського району міста Донецька в інтересах держави в особі: Донецької міської ради та Державної Інспекції архітектурно- будівельного контролю Донецької області без задоволення.
Не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного господарського суду від 30.11.2011 та рішенням господарського суду Донецької області від 29.10.2009, прокуратура Донецької області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурного контролю в Донецькій області подала касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову суду, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права скасувати, а справу направити на новий розгляд.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що при прийнятті рішення у справі судами попередніх інстанцій не забезпечено повного, всебічного та об"єктивного судового розгляду справи та порушено ст. ст. 328, 331, 392 ЦК України.
В судовому засіданні 01.02.2012 представником позивача подано заяву про визнання касаційної скарги на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.11.2011 та рішення господарського суду Донецької області від 29.10.2009 у справі № 37/162пн.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, 10.12.2003 між Виконавчим комітетом Донецької міської ради (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 1410136900:00:042:0035), що знаходиться на території Київського району м. Донецька по вул. Челюскінців, загальною площею 36 кв.м. із земель житлової та громадської забудови, для розміщення кіоску по ремонту взуття на термін до 29.10.2006.
Відповідно до п. 4.2.2 договору орендарю надано, зокрема право за згодою орендодавця зводити у встановленому законом порядку будівлі і спороди без зміни цільового призначення земельної ділянки.
Судами встановлено, що в процесі господарської діяльності Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 без надання у встановленому законом порядку дозволу, за рахунок власних коштів на зазначеній земельній ділянці побудовано нежитлове приміщення майстерні з ремонту взуття.
Рішенням Донецької міської ради №29/66 від 20.03.2009 про передачу фізичній особі –підприємцю ОСОБА_5 земельної ділянки для реконструкції кіоску з ремонту взуття під павільйон з легких збірних конструкцій з ремонту взуття по вул. Челюскінців (на південний захід від буд. №277) у Київському районі, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва комплексу для реконструкції кіоску з ремонту взуття під павільйон з легких збірних конструкцій з ремонту взуття по вул. Челюскінців (на південний захід від буд. №277) у Київському районі. Передано фізичній особі –підприємцю ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,0150 га., кадастровий номер 1410136900:00:042:0171, в оренду строком на 2 роки для реконструкції кіоску з ремонту взуття під павільйон з легких збірних конструкцій з ремонту взуття в тому числі 0,0036 га. –із земель житлової та громадської забудови, раніше наданих фізичній особі –підприємцю ОСОБА_5 та 0,0114 га., із земель запасу житлової та громадської забудови міської ради по вул. Челюскінців (на південний захід від буд. №277) у Київському районі.
02.04.2009 складено акт перенесення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки Фізичній особі –підприємцю ОСОБА_5 для реконструкції кіоску з ремонту взуття під павільйон з легких збірних конструкцій з ремонту взуття по вул. Челюскінців (на південний захід від буд. №277) у Київському районі.
Між Донецькою міською радою (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (орендар) 13.05.2009 укладено договір оренди земельної ділянки №б/н, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення (кадастровий номер 1410136900:00:042:0171), що знаходиться на території Київського району м. Донецька по вул. Челюскінців (на південний захід від буд. №277) у Київському районі, для реконструкції кіоску з ремонту взуття під павільйон з легких збірних конструкцій з ремонту взуття, загальною площею 0,0150 га, у тому числі: 0,0056 га –капітальна одноповерхова забудова; 0,0022га –тимчасова забудова; 0,0072 га –під проїздами, проходами та площадками.
Зазначений договір оренди земельної ділянки нотаріально посвідчено та зареєстровано в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, про що вчинено запис 17.06.2009 №040914600048.
Відповідно до п. 3 вказаного договору на земельній ділянці знаходяться кіоск з ремонту взуття та капітальна самовільно збудована будівля.
Між сторонами підписано акт прийому-передачі земельної ділянки (кадастровий номер 1410136900:00:042:0171), схема меж якої визначена у відповідному Плані.
Згідно акту-прийому передачі земельної ділянки до складу орендованої земельної ділянки входить також земельна ділянка з кадастровим номером 1410136900:00:042:0035, яка надавалася в оренду фізичній особі –підприємцю ОСОБА_5 за попереднім договором від 10.12.2003.
Згідно технічного висновку АТЗТ Проектно-виробничого підприємства "ДОНБАСРЕКОНСТРУКЦІЯ" №682 У/2009 стан споруди (конструкції будівлі майстерні з ремонту взуття по вул. Челюскінців в Київському районі м. Донецька) є задовільним і не має обмежень з експлуатації.
Згідно звіту про оцінку спірного майна загальною площею 45,4кв.м. його ринкова вартість станом на 19.05.2009 склала 141 295,00 грн. без ПДВ.
Постановою Київського районного суду м. Донецька від 04.09.2009 у справі №2а-4389/09, яка набрала законної сили, визнано неправомірним дії Київської районної в м. Донецьку ради щодо відмови в підготовці рішення виконавчого комітету про привласнення номеру об’єкту капітального будівництва, що знаходиться на території Київського району м. Донецька по вул. Челюскінців (на південний захід від буд. №277) та зобов’язано виконавчий комітет Київської районної в м. Донецьку ради прийняти рішення про привласнення номеру об’єкту нерухомості капітальному будівництву –не житловому приміщенню майстерні з ремонту взуття загальною площею 45,4кв.м., розташованому на земельній ділянці площею 0,0150 га по вул. Челюскінців (на південний захід від буд. №277), яка знаходиться у користуванні Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на підставі договору оренди від 13.05.2009.
На виконання рішення суду, виконавчим комітетом Київської районної у м. Донецьку ради рішенням від 14.10.2009 №346/1 спірному об’єкту нерухомості надано номер 231 "а".
Комунальним підприємством Бюро технічної інвентаризації м. Донецька 23.10.2009 видано технічний паспорт означеної будівлі, з якого вбачається, що вона визначається літ. А.-1 та складається із тамбура площею 4,8 кв. м., майстерні площею 37,2 кв.м., комори площею 1,3 кв. м., санвузлу площею 2,1 кв. м.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірні об’єкти збудовані на земельній ділянці, користувачем якої є позивач, відсутність будь-яких доказів порушення прав інших осіб, а також враховуючи відповідність спірних будівель діючим будівельним нормам і правилам, позивач є повноважним користувачем відповідної земельної ділянки а тому, має право в порядку ч.ч. 3, 5 ст. 376 ЦК України на визнання за ним права власності у судовому порядку на здійснене самочинне будівництво нерухомого майна.
Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з передчасними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Предметом спору у цій справі є визнання права власності на самочинне будівництво.
Відповідно до частини 1 ст. 23 Закону України "Про планування і забудову територій" забудова територій полягає в розміщенні та здійсненні будівництва нових об'єктів, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування існуючих об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі - будівництво).
Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в статті 376 ЦК України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі - самочинному будівництві були порушені.
Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Однак, в окремих випадках ст. 376 ЦК України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п’ятою цієї статті.
Так, ч. 3 ст. 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України передбачає, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
При цьому частиною 5 цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Таким чином, при вирішенні спору про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно господарські суди повинні з’ясовувати наявність права позивача на земельну ділянку, на якій збудовано спірне майно; наявність самочинно збудованого нерухомого майна; відповідність самочинно збудованого нерухомого майна будівельним нормам і правилам; наявність згоди власника земельної ділянки на будівництво відповідного нерухомого майна, якщо земельна ділянка належить позивачу на праві користування, зокрема, на підставі договору оренди земельної ділянки.
Як вбачається п. 4.1 договору оренди земельної ділянки від 10.12.2003 позивачеві надано земельну ділянку для розміщення кіоску по ремонту взуття по вул. Челюскінців у Київському районі м. Донецька.
Разом з тим, судами встановлено, що земельна ділянка, на якій позивач самовільно збудував об’єкт нерухомості (капітальну споруду), була передана позивачеві в користування для реконструкції кіоску з ремонту взуття під павільйон з легких збірних конструкцій з ремонту взуття на якій знаходяться кіоск з ремонту взуття та капітальна самовільно збудована будівля (п.п.2, 3 договору оренди земельної ділянки від 13.05.2009).
При цьому, задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності на об`єкт нерухомості капітальне будівництво –нежитлове приміщення майстерні з ремонту взуття загальною площею 45,40 м2 на орендованій земельній ділянці, суди не врахували, що згідно до умов договору оренди від 13.05.2009 позивачеві надано земельну ділянку для реконструкції кіоску.
Разом з цим, визнаючи право власності за позивачем на об`єкт нерухомості капітальне будівництво –нежитлове приміщення майстерні з ремонту взуття загальною площею 45,40 м2 судам необхідно було з`ясувати, чи вирішував компетентний орган місцевого самоврядування (Донецька міська рада) за зверненням позивача питання про визнання за ним права власності на зазначене самочинно побудоване нерухоме майно та чи мали місце заперечення Донецької міської ради проти цього, оскільки відсутність такого заперечення вказує на відсутність порушеного чи оспореного права чи законного інтересу позивача, а отже і відсутності предмету спору.
З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зауважити про безпідставність посилання прокурора у касаційній скарзі на невірне застосування судами положень ст. 331 ЦК, оскільки зазначена норма визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, яке створене з додержанням вимог закону (тобто при наявності всі необхідних дозволів та актів, передбачених ст. ст. 24, 29 Закону України "Про планування і забудову територій", ст. 18 Закону України "Про основи містобудування") та інших правових актів, однак, не регулює правовий режим самочинного будівництва.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору в справі вимог ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а право оцінки доказів належить до повноважень суду першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин справи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурного контролю в Донецькій області задовольнити.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.11.2011 та рішення господарського суду Донецької області у справі № 37/162пн скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий - суддя С.В. Мирошниченко
Судді: В.В. Князьков
О.О. Хрипун