ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
____________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.02.12 Справа № 17пн/5014/99/2012.
За позовом Донбаського державного технічного університету, м. Алчевськ Луганської області
до Алчевської міської ради в особі управління з питань архітектурно-будівельного устрою, м. Алчевськ Луганської області
про визнання права власності
Суддя Фонова О.С.
Представники:
від позивача –ОСОБА_1, представник за довіреністю № б/н від 26.01.2012;
від відповідача –не прибув.
в с т а н о в и в:
Суть спору: позивачем заявлені вимоги про визнання за Державою Україна в особі Міністерства освіти і науки України право власності на лабораторію ГНДЛ ІСЕЖ, яка знаходиться в оперативному управлінні Донбаського державного технічного університету, що знаходиться за адресою: вул. Ленінградська, 1, м. Алчевськ, Луганської області.
Первісно позовні вимоги ґрунтувались на тому, що для виконання доручення Кабінету Міністрів України від 08.09.2005 № 41871/12/1-05 та звернення МОН України провести інвентаризацію нежитлових приміщень, будівель МОН, провести їх державну реєстрацію та включити їх до єдиного реєстру об'єктів державної власності необхідна реєстрація об'єктів нерухомого майна органами БТІ, а оскільки такає реєстрації на спірний об’єкт нерухомості у позивача немає, то він, з посиланням на ст. 376 ЦК України, просить визнати право власності на спірний об’єкт за державою Україна в особі Міністерства освіти і науки України.
Позивачем в судовому засіданні подано зміни та доповнення до позовної заяви про надбання права власності по набувальній давності на нерухоме майно., де зазначено, що 29.10.1993 актом прийому - здачі основних засобів від одного зберігача до другого комісією на підставі наказу за Міністерства освіті та науки України № 370 від 11.10.1993 та наказу по ДГМІ за №99 від 14.10.1993 було передано будівлю лабораторії, розташованої за адресою: вул. Ленінградська, 1, м. Алчевськ Луганської області.
Після прийняття на баланс бухгалтерією ДГМІ за ін. № 10310026 впродовж 29 років лабораторія використовувалась ДГМІ, а з 2004 року ДонДТУ, в навчальному процесі.
Враховуючи вищенаведене на підставі ч.3 ст. 344 ЦК України позивач просить суд визнати за державою Україна в особі Міністерства освіти і науки України право власності по набувальній давності на нерухоме майно - лабораторію ГНДЛ ІСЕЖ, яка знаходиться в оперативному управлінні Донбаського державного технічного університету, що знаходиться за адресою: вул. Ленінградська, 1, м. Алчевськ Луганської області.
Проте судом вказана заява не може бути судом прийнята до уваги та задоволена , оскільки по суті є заявою про зміну підстав позову, поданою вже після початку розгляду спору по суті, а тому відхиляється судом.
Також позивачем у вступній частині позовної заяви вказано в якості 3-ї особи –КП “Алчевське БТІ”, м. Алчевськ Луганської області, без зазначення її процесуального положення.
Відповідно до ст.ст. 26, 27 Господарського процесуального кодексу України 3-ті особи можуть бути як з самостійними вимогами так і без самостійних вимог, виступати як на стороні позивача так і на стороні відповідача.
З огляду на те, що заявником не обґрунтовані вимоги щодо залучення у справі 3-ї особи –КП “Алчевське БТІ”, м. Алчевськ Луганської області, та не зазначене її процесуальне становище, а також з огляду на процесуальну недоцільність такої процесуальної дії, дане клопотання судом відхиляється.
Відповідач надав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що Управління з питань архітектурно-будівельного устрою в Алчевський міській раді відсутнє.
Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши пояснення представників сторін, що прибули у судове засідання, суд
в с т а н о в и в:
В наслідок ліквідації НПП «ІСЕЖ», 29.10.1993 на баланс позивача було прийнято будівлю по вул. Ленінградській, 1, м. Алчевськ, загальною площею 492,8м2, ін. №10310026, рік забудови 1959.
Будівля була прийнята на баланс та силами інституту в ній була збудована науково - дослідна лабораторія для Комунарського гірничо-металургійного інституту. В наступні роки лабораторія неодноразово модернізувалась, перебудовувалась.
Рішенням сесії Алчевської міської ради від 25.04.2002 № 44/17 була надана земельна ділянка в постійне користування в розмірі 0,1993 га для експлуатації будівель та споруд по вул. Ленінградській, 1. Земельний акт II-ЛГ № 001434 від 29.07.2002, зареєстрований за № 2210000286.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що для виконання доручення Кабінету Міністрів України від 08.09.2005 № 41871/12/1-05 та звернення МОН України необхідно було провести інвентаризацію нежитлових приміщень, будівель МОН, провести їх державну реєстрацію та включити їх до єдиного реєстру об'єктів державної власності необхідна реєстрація об'єктів нерухомого майна органами БТІ.
Враховуючи зазначене з посиланням на ст. 376 ЦК України позивач просить суд визнати за державою Україна в особі Міністерства освіти і науки України право власності на лабораторію ГНДЛ ІСЕЖ, яка знаходиться в оперативному управлінні Донбаського державного технічного університету, що знаходиться за адресою: вул. Ленінградська, 1 м. Алчевськ, Луганської області.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву в якому зазначено, що Управління з питань архітектурно-будівельного устрою в Алчевський міській раді відсутнє.
Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази на їх підтвердження, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Зі змісту цієї норми вбачається, що закон визначає як необхідну умову для реалізації особою свого права на захист певного матеріального права те, щоб вказане право було предметом порушення, невизнання або оспорювання зі сторони іншого суб’єкта спірних відносин. При цьому, у справах про захист цивільного права суб’єкт, дії якого призвели до необхідності судового захисту, має виступати у якості відповідача у справі, оскільки право на захист виникає саме у зв’язку з його діями у спірних правовідносинах.
Відповідачем у такому спорі може бути особа, від якої відповідне право перейшло до позивача або особа, яка може претендувати на таке право.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.
Як вбачається зі ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності у випадках, якщо, по-перше, його право оспорюється, по-друге, його право не визнається, по-третє, у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.
Цей перелік підстав є вичерпним, за наявності хоча б однієї з цих підстав особа може пред’явити позов про визнання свого права власності.
Проте, позивачем не наведеного жодного факту оспорення відповідачем його права власності на нерухоме майно.
Більше того, позивач навіть не звертався до відповідача з вимогою про оформлення права власності та видачу відповідного свідоцтва.
Відповідно до п. 8.1 Тимчасового положення (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.
Оскільки відповідач є органом, який здійснює оформлення права власності на підставі документів, перелік яких визначений Тимчасовим положенням, то навіть відмова у здійсненні оформлення права власності у разі звернення до нього та подання неповного переліку документів не свідчить про оспорення чи невизнання права власності, а свідчить лише про виникнення спірних питань під час оформлення права власності уповноваженим на це органом.
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем відсутній спір про право, оскільки відповідач не оспорює право власності на спірний об’єкт, а також не вчиняє будь-яких дій, які б свідчили про невизнання такого права.
Відповідно до ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на вказане, відповідачем за таким позовом повинна бути особа, яка оспорює або не визнає право власності позивача.
Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності згідно діючого законодавства є оспорення існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.
Позивач не навів суду фактів та не надав доказів звернення до суду з огляду на оспорення права власності позивача зі сторони відповідача, його майнових претензій на це майно.
Вказана правова позиція також міститься в постановах Верховного Суду України від 12.09.2011 №№ 16/55, 6/315, від 10.10.2011 № 11/191, від 03.10.2011 № 9/217, від 10.10.2011 № 30/119
Крім того, позов подано до Алчевської міської ради в особі управління з питань архітектурно-будівельного устрою, тоді як такого управління у складі відповідача не існує.
Враховуючи викладене, у задоволенні вимоги про визнання права власності на спірне майно слід відмовити з віднесенням судових витрат на позивача згідно ст. 49 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд
в и р і ш и в:
1. У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
2. Судові витрати покласти на позивача.
У судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Повне рішення складено: 14.02.2012.
Суддя О.С.Фонова