У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Журавель В.І., Коротуна В.М., Остапчука Д.О.
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення з квартири у зв’язку з неможливістю сумісного проживання, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 27 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2010 року,-
в с т а н о в и л а :
У вересні 2009 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом, в якому просила виселити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 з підстав, визначених ст.116 ЖК України, без надання іншого житлового приміщення.
Вимоги мотивовані тим, що вона разом з донькою ОСОБА_5, зятем ОСОБА_6, які є відповідачами у даній справі, та онукою ОСОБА_8 проживають за вказаною вище адресою. Квартира є двокімнатною і не приватизована.
Зазначала, що, мешкаючи в одному житловому приміщенні, відповідачі створили неможливі умови для проживання разом з ними, оскільки постійно вчиняють сварки, скандали, ображають її нецензурними словами, принижують її гідність, навмисно спричинять їй тілесні ушкодження, з приводу чого вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів, за її заявами проводилась перевірка. Постановами Будьоннівського РВ ГУ МВД України в Донецькій області їй відмовлено у порушенні кримінальних справ у зв’язку з відсутністю у діях відповідачів складу злочину.
Вважаючи неможливим сумісне проживання з відповідачами в одній квартирі, ОСОБА_4 просила задовольнити її позов, виселивши їх зі спірного житлового приміщення без надання іншого.
Рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 27 квітня 2010 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2010 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У жовтні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій.
Ухвалою судді Верховного Суду України від 22 жовтня 2010 року касаційне провадження у названій справі відкрито.
13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України".
Відповідно до пункту 2 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" касаційні скарги (подання) не розглянуті Верховним Судом України до 1 листопада 2011 року включно, передаються ним до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, про що постановлюється ухвала.
Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 22 листопада 2011 року справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_4 посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування рішення та ухвали судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Також, посилається на неповне з’ясування обставин, які мають значення для вирішення спору.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Так, матеріали справи свідчать про те, що сторони зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 і з 1999 року між ними виникли неприязні стосунки на побутовому ґрунті з приводу даного житлового приміщення, у зв’язку з чим вони неодноразово зверталися до правоохоронних органів зі спільними звинуваченнями.
Виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб, згідно з частиною 1 ст. 116 ЖК України, провадиться без надання іншого жилого приміщення у разі, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.
Тобто, для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.
Під заходами впливу мається на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що позивачкою не надано доказів щодо застосування заходів громадського впливу чи попередження правоохоронних органів за порушення відповідачами правил співжиття, що роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки він узгоджується з матеріалами справи та встановленими обставинами.
Доводи скарги та матеріали витребуваної справи не дають підстав вважати, що судом при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені статтями 338-341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Згідно із частиною першою статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги в цій частині також не можуть бути визнані як підстава для призначення справи до судового розгляду.
Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 27 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.І. Журавель
Судді
В.М. Коротун
Д.О. Остапчук