УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2012 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.
суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,
Матвєєвої О.А., Юровської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Ковалівської сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, усунення перешкод у користуванні нею, встановлення межових знаків та дотримання правил добросусідства, за касаційною скаргою ОСОБА_5 в особі представника за довіреністю ОСОБА_6 на рішення апеляційного суд Тернопільської області від 13 липня 2011 року,
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2008 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована в межах населеного пункту с. Ковалівка, та усунення перешкод в користуванні нею, встановлення межових знаків та дотримання правил добросусідства, посилаючись на договір купівлі-продажу, відповідно до якого він набув право власності на житловий будинок з надвірними будівлями.
Рішенням Монастирського районного суду Тернопільської області від 29 грудня 2010 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Ковалівської сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, усунення перешкод у користуванні нею, встановлення межових знаків та дотримання правил добросусідства задоволено.
Визнано право власності громадянина ОСОБА_5 на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2386 га на території села Ковалівка у межах відновлених спеціалістами землевпорядної організації 3 липня 2008 року, відповідно до акту відновлення меж і плану земельної ділянки, що додається до нього.
Зобов’язано Ковалівську сільську раду передати у власність громадянину ОСОБА_5 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2386 га в межах встановлених, землевпорядною організацією 3 липня 2008 року.
Зобов’язано громадянина ОСОБА_4 усунути створені перешкоди у використанні земельної ділянки громадянином ОСОБА_5 за цільовим призначенням та дотримуватись правил добросусідства.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 13 липня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.
Рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 29 грудня 2010 року скасовано та ухвалено нове, яким в позові ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Ковалівської сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарський будівель та споруд, усунення перешкод у користуванні нею, встановлення межових знаків та дотримання правил добросусідства відмовлено.
У касаційній скарзі представник заявника порушує питання про скасування рішення апеляційного суду Тернопільської області від 13 липня 2011 року, мотивуючи свої доводи неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням судом норм процесуального права, та просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що до ОСОБА_5 перейшло право користування земельною ділянкою після придбання житлового будинку з надвірними спорудами і якою фактично користується уже більше трьох років, тому у відповідності до п. «а» ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України він має підстави для набуття права власності на земельну ділянку із земель державної власності по нормах передбачених, ст. 121 Земельного кодексу України з дотриманням процедури, передбаченої ст. 118 Земельного кодексу України, та встановлення межових знаків у відповідності до акту спеціалістів ліцензованої землевпорядної організації від 03.07.2008 року.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив із того, що при відчуженні житлового будинку з господарськими будівлями ОСОБА_7 не вказано розмір земельної ділянки, у в’язку із чим до ОСОБА_5 перейшло право власності на ту земельну ділянку, яка зайнята під житловим будинком, будівлею, спорудою та на ту частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Змістом ч.ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дана норма закріплювала самостійні правові режими права власності на розташовані на цій земельній ділянці об’єктів нерухомості, згідно з якими перехід права власності на будівлю та споруди до набувача – ОСОБА_5, не тягне за собою автоматичного переходу права власності на всю земельну ділянку, на якій вони розташовані. Отже, позивач не є правомірним користувачем всієї земельної ділянки, а тому не має права на визнання за ним права власності на неї.
Також, суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні вимог щодо встановлення межі по акту відновлення меж від 3 липня 2003 року, виходив із того, що відповідно до вимог ст. 106 Земельного кодексу України тільки власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки встановлення твердих межових знаків, оскільки ні ОСОБА_5 ні ОСОБА_4 не мають правовстановлюючих документів на свої земельні ділянки.
Відмовляючи у задоволенні вимог про усунення перешкод у користуванні спірною ділянкою та встановлення добросусідства, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_5 не є ні землекористувачем ні власником земельної ділянки у відповідності до ст.ст. 103, 152 ЗК України, а тому його права зі сторони відповідача нічим не порушуються.
Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного провадження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
З матеріалів справи встановлено, що Рішенням сесії Ковалівської сільської ради № 37 від 19 лютого 2003 року ОСОБА_7 було передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,60 га, в тому числі 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; 0,35 га – для ведення особистого підсобного господарства (а.с. 77).
11 січня 2007 року ОСОБА_5 придбав згідно договору купівлі-продажу у ОСОБА_7 житловий будинок з надвірними будівлями № 295 на неприватизованій земельній ділянці по АДРЕСА_1 (а.с. 67-68).
1 липня 2008 року ОСОБА_5 звернувся до Ковалівської сільської ради із заявою по питаннях:
- відновлення межових знаків між суміжними земельними ділянками на підставі даних Державного земельного кадастру, відповідно до вимог ст.ст. 106, 107 Земельного кодексу України та ДБН 360-92;
- зобов’язання ОСОБА_4 забрати з його земельної ділянки панелі, водяну колонку, вулики та огорожу, та не чинити йому перешкод у використанні земельної ділянки у повному обсязі за цільовим призначенням і не порушувати його прав на неї;
- надання дозволу на складання технічної документації, щодо виготовлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку в порядку безоплатної передачі у власність відповідно до ст.ст. 118, 121 Земельного кодексу України (а.с. 65).
3 липня 2008 року була створена комісія у складі сільського голови, начальника юридичного відділу районної ради, начальника відділу земельно-ринкових відносин та міських земель, провідного спеціаліста відділу земельно-ринкових відносин та міських земель Геодезист ПП «Геоцентр» за заявою ОСОБА_5 по відновленню межових знаків, про що свідчить відповідний акт (а.с. 4-5), та з якого вбачається, що заяву ОСОБА_5 було розглянуто лише в частині встановлення межових знаків.
Згідно ст.ст. 40, 116 Земельного кодексу України (в редакції 2001 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель громадянам України можуть передаватись безоплатно у власність або надаватись в оренду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Із вимог ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України, діючої станом на 11 січня 2007 року, вбачається, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування – на підставі договору оренди.
Приписами ст. 126 Земельного кодексу України передбачено, що документом, який посвідчує право на земельну ділянку є державний акт.
Саме по собі рішення сільської ради № 37 від 19 лютого 2003 року про передачу земельної ділянки у власність не свідчить про набуття ОСОБА_7 права власності, оскільки нею не виготовлено правовстановлюючі документи.
Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Із матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
На підставі вищевикладеного та керуючись ч.3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника за довіреністю ОСОБА_6 відхилити.
Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 13 липня 2011 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Пшонка М.П.
судді: Леванчук А.О.
Мазур Л.М.
Матвєєва О.А.
Юровська Г.В.