У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2012 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.
суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,
Писаної Т.О., Юровської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі Полтавської філії ВАТ «ВТБ Банк» (далі по тексту - ВАТ «ВТБ Банк» в особі Полтавської філії ВАТ «ВТБ Банк») до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 27 липня 2010 року,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2009 року ВАТ «ВТБ Банк» в особі Полтавської філії ВАТ «ВТБ Банк» звернулося до суду з позовом, уточнивши в процесі розгляду справи його вимоги та відповідачів, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 22.60-13/08-ДІ від 18 лютого 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстраційним № 1457, а саме на житловий будинок з господарською спорудою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 22 червня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Великобагачанського районного нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим № 1064, для задоволення грошових вимог ВАТ «ВТБ Банк» в особі Полтавської філії ВАТ «ВТБ Банк» за кредитним договором № 22.60-13/08/СК від 18 лютого 2008 року в сумі 339704 грн. 30 коп..
Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 13 травня 2010 року звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 22.60-13/08-ДІ від 18 лютого 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстраційним № 1457, а саме на житловий будинок з господарською спорудою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 22 червня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Великобагачанського районного нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим № 1064, для задоволення грошових вимог ВАТ «ВТБ Банк» в особі Полтавської філії ВАТ «ВТБ Банк» за кредитним договором № 22.60-13/08/СК від 18 лютого 2008 року в сумі 339704 грн. 30 коп..
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ВАТ «ВТБ Банк» в особі Полтавської філії ВАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором № 22.60-13/08-СК від 18 лютого 2008 року в сумі 339704 грн. 30 коп..
В задоволенні позовних вимог відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_5 відмовлено.
Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ВАТ «ВТБ Банк» в особі Полтавської філії ВАТ «ВТБ Банк» судові витрати у розмірі 1700 грн. 00 коп. судового збору та 120 грн. 00 коп. оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом.
Знято накладений арешт на все майно (рухоме, нерухоме) в тому числі грошові кошти, що знаходяться на рахунках у банках та належать ОСОБА_5 на праві власності, в межах заявленої суми позовних вимог та знято тимчасове обмеження виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов'язань перед ВАТ «ВТБ Банк», застосовані ухвалою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 9 листопада 2009 року.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 27 липня 2010 року апеляційну скаргу представника ВАТ «ВТБ Банк» - Печерського Павла Миколайовича задоволено частково.
Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 13 травня 2010 року змінено.
Позов відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі Полтавської філії ВАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 312530 грн. 32 коп. задоволено.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користь відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі Полтавської філії ВАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором № 22.60-13/08-СК від 18 лютого 2008 року в сумі 339704 грн. 30 коп..
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовано рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 13 травня 2010 року в частині зняття арешту з усього майна (рухомого, нерухомого), в тому числі грошових коштів, що знаходяться на рахунках у банках та належать ОСОБА_5 на праві власності, в межах заявленої суми позовних вимог, та щодо тимчасового обмеження виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов'язань перед ВАТ «ВТБ Банк», застосованого ухвалою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 9 листопада 2009 року.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У серпні 2010 року ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, мотивуючи свої доводи порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції і постановити нову ухвалу, якою залишити в силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасовано судом апеляційної інстанції.
Ухвалою судді Верховного Суду України від 17 вересня 2010 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_5.
13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справи Верховним Судом України».
Відповідно до пункту 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає розгляду Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Ухвалою Верховного Суду України від 24 листопада 2011 року зазначену цивільну справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення ВАТ «ВТБ Банк» на неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 не виконує належним чином взяті на себе договірні зобов’язання та має непогашену заборгованість за кредитним договором, у зв’язку з чим позивач має право на задоволення позовних вимог за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на вказане нерухоме майно, що належить відповідачу ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу і передане в іпотеку, а також шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5 суд першої інстанції виходив із того, що позивачем ВАТ «ВТБ Банк» було порушено право відповідача ОСОБА_5 висунути заперечення проти вимог кредитора, які міг би висунути сам поручитель за умов, що ці заперечення не пов’язані з особою боржника. Даного права відповідач ОСОБА_5 був позбавлений з боку позивача ВАТ «ВТБ Банк» у зв’язку з неналежним повідомленням поручителя, що потягло неможливість останнім у безспірному порядку погасити заборгованість за боржника, а тому суд дійшов до висновку про застосування ч. 4 ст. 559 ЦК України та припинення поруки.
Суд апеляційної інстанції змінюючи рішення суду виходив із того, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову ВАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_5 з підстав припинення договору поруки, так як такий висновок зроблений з порушенням норм матеріального права, а саме помилковим застосуванням положення ч. 4 ст. 559 ЦК України про закінчення строку поруки у зв’язку з неналежним повідомленням банком поручителя про порушення боржником зобов’язань, оскільки дії по інформуванню поручителя про порушення боржником зобов’язань є правом банку, а не обов’язком. Крім того, зазначив, що такі вимоги до кредитора не закріплені умовами договору.
Разом з тим, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, допустився помилок, які полягають в наступному.
В порушення вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України, як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції повно і всебічно не з’ясували фактичних обставин справи щодо заявлених позовних вимог, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги та заперечення сторін та якими доказами вони підтверджуються, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Однак, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, при ухваленні рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки на врахував положення ст. 39 Закону України «Про іпотеку» та у порушення вимог ст. 215 ЦПК України у судовому рішенні не визначив, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки: чи то шляхом проведення прилюдних торгів чи шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону, а також не визначив ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Уточнивши у лютому 2010 року позовні вимоги, ВАТ «ВТБ Банк» в особі Полтавської філії ВАТ «ВТБ Банк» просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме – житловий будинок, при цьому не вказавши способу реалізації предмета іпотеки.
Суди попередніх інстанцій у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяли всебічному та повному з’ясуванню обставин справи, не попередили про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, зокрема щодо уточнення позовних вимог в частині способу реалізації предмета іпотеки, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку».
Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на зазначені вимоги вказаного закону уваги не звернув.
Крім норм матеріального права судами попередніх інстанцій було порушено норми процесуального права, які полягають у наступному.
Позивач остаточно уточнив позовні вимоги у лютому 2010 року, згідно яких залучив до участі у справі другим відповідачем ОСОБА_4 та просив звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з господарською спорудою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 22 червня 2006 року (а.с. 72).
Ухвалою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2010 року позовні вимоги ВАТ «ВТБ Банк» в особі Полтавської філії ВАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по кредиту в сумі 312530 грн. 32 коп. залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України (а.с. 75).
Згідно положень ч.1 ст. 10 ЦПК України та ч. 1 ст. 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Розглядаючи заявлений спір, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог.
Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції також не звернув уваги на порушення місцевим судом вимог ст.ст. 10, 11 ЦПК України і сам припустився цієї ж помилки, не звернувши уваги на ухвалу Великобагачанського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2010 року.
При цьому, слід звернути увагу на те, що у матеріалах цивільної справи відсутня ухвала Великобагачанського районного суду Полтавської області від 9 листопада 2009 року, якою накладено арешт на спірне майно та застосовано тимчасове обмеження виїзду за межі України.
Оскільки, попередніми судами допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 13 травня 2010 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 27 липня 2010 року підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 13 травня 2010 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 27 липня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Пшонка М.П.
судді: Леванчук А.О.
Мазур Л.М.
Писана Т.О.
Юровська Г.В.