КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.02.2012 № 9/116-11
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Коршун Н.М.
Тищенко А.І.
за участю представників сторін:
від прокуратури: Бобко І.В. – прокурор відділу прокуратури Київської обл.,
від позивача: не з’явився,
від відповідача-1: представник – ОСОБА_1 – за довіреністю,
від відповідача-2: Чуклін Д.В. – директор,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФішАльянс», с. Германівка Обухівського р-ну Київської обл.
на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2011 р.
у справі № 9/116-11 (суддя Сокуренко Л.В.)
за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України
до 1. Державного підприємства «Укрриба», м. Київ
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «ФішАльянс», с. Германівка Обухівського р-ну Київської обл.
про визнання договору недійсним та повернення майна,
В С Т А Н О В И В :
У вересні 2011 р. Заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України (позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Укрриба» (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «ФішАльянс» (відповідач-2) про визнання недійсним договору зберігання з правом користування майна, яке обліковується на балансі ДП «Укрриба» № 15/11 від 12.05.201 р., що укладений між ДП «Укрриба» та ТОВ «ФішАльянс», зобов’язання ТОВ «ФішАльянс» повернути орендоване майно ДП «Укрриба», а саме державне нерухоме майно вартістю 234 921, 53 грн., зазначене в акті приймання-передачі від 12.05.2011 р. (додаток № 1 до договору зберігання з правом користування № 15/11 від 12.05.2011 р.), мотивуючи вимоги тим, що передача спірного державного майна відбулась без згоди Фонду Державного майна України та без його дозволу, спірний договір зберігання з правом користування майном є удаваним правочином, оскільки за своїм змістом фактично є довгостроковим договором оренди.
Рішенням Господарського суду Київської області від 29.11.2011 р. у справі № 9/116-11 позов задоволено повністю; визнано недійсним договір зберігання з правом користування майна (гідротехнічних споруд), які обліковуються на балансі ДП «Укрриба» № 15/11 від 12.05.2011 р., укладений між ДП «Укрриба» та ТОВ «ФішАльянс»; зобов’язано Товариство з обмеженою відповідальністю «ФішАльянс» повернути орендоване майно Державному підприємству «Укрриба», а саме гідротехнічні споруди ставу «Германівка» інв. № 461, виросного ставу (інв. № 462), ставу «Семенівський», яке знаходиться на балансі ДП «Укрриба» та розташоване за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Германівка, с. Семенівка вартістю 234921,53 грн., зазначені в акті приймання-передачі від 12.05.2011 р. (додаток № 1 до договору зберігання з правом користування № 15/11 від 12.05.2011 р.); стягнуто з Державного підприємства «Укрриба» в доход Державного бюджету України 1 217 грн. 10 коп. державного мита та 118 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФішАльянс» в доход державного України 1217 грн. 10 коп. державного мита та 118 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «ФішАльянс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з посиланням на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що прокурором не доведено порушення прав Фонду Державного майна України укладенням спірного договору. Під час розгляду справи не доведено, що договір є удаваним, прихованим договором оренди. Користування зазначеними у договорі гідротехнічними спорудами направлено в першу чергу на збереження майна. Зазначає, що судом не враховані в якості доказів Правила експлуатації водойми (Став «Германівський»), Правила експлуатації водойми (Став «Семенівський), Техніко-економічне обґрунтування використання державного майна (гідроспоруд), договір добровільного страхування майна № 3769, яким підтверджується мета ТОВ «ФішАльянс» збереження майна.
Прокуратура та позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Представник прокуратури в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволення позовних вимог відмовити.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволення позовних вимог відмовити.
Фонд Державного майна України явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення копії ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Згідно роз’яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Неявка представника позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, ДП «Укрриба» створене на підставі наказу Державного департаменту рибного господарства України від 27.12.2002 р. № 238, з метою забезпечення нагляду та контролю за технічною експлуатацією державного майна. Підприємство підпорядковане Державному комітету рибного господарства України та здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України та Статуту.
Відповідно до спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України № 126/752 від 06.05.2003 р. на баланс ДП «Укрриба» було передане майно (гідротехнічні споруди рибницьких ставів), яке під час приватизації підприємств рибної галузі не увійшло до статутних фондів створених товариств як майно, що не підлягає приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».
Згідно з п. 2.1 статуту ДП «Укрриба», підприємство є державним підприємством, створеним з метою ефективного використання державного майна і технічної експлуатації гідротехнічних споруд водних об’єктів рибницьких господарств, які не підлягають приватизації та не увійшли до статутних фондів господарських товариств, проведення їх реконструкції, профілактичних заходів, залучення інвестицій та кредитів на ці цілі, а також для здійснення господарської та комерційної діяльності.
У відповідності до приписів Положення «Про управління майном, яке не увійшло до Статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, але перебуває на їх балансі», затвердженого наказом Фонду держаного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 р. № 908/68, одним із способів управління державним майном є передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998 р..
За змістом п. 2.4.1 вказаного Положення такий спосіб управління державним майном, як передача його в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади, передусім застосовується у випадках, за яких майно не підлягає приватизації та не може передаватися в оренду.
Органом приватизації майном гідротехнічних споруд було обрано спосіб управління цим майном – шляхом передачі його до сфери управління Міністерства аграрної політики України, яке, в свою чергу, передало зазначене майно на баланс відповідача-1.
Відповідно до спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 р. за № 126/752 на баланс відповідача-1 були передані гідротехнічні споруди рибницьких ставів, які під час приватизації підприємств рибної галузі не увійшли до статутних фондів створених товариств, в тому числі гідротехнічні споруди Товариства. Зазначені гідроспоруди (рибницькі ставки) є державним майном, що знаходиться у сфері управління Міністерства аграрної політики України та перебувають на балансі Підприємства.
Наказом Державного департаменту рибного господарства України № 4 від 12.01.2004 р. затверджено акт приймання-передачі гідротехнічних споруд від 10.10.2003 р., які не увійшли до статутного фонду Товариства, на баланс Підприємства, за яким зазначене майно закріплене на праві повного господарського відання.
Згідно плану приватизації, спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України від 06.05.2003 р. № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд» та Статуту Підприємства, гідротехнічні споруди, які є предметом оспорюваного Договору, не увійшли до статутного фонду Товариства та були передані до сфери управління Міністерства аграрної політики України, а в подальшому передані на баланс Підприємства.
До внесення змін до ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 29.06.2004 р., якими було заборонено передавати в оренду майно, що не підлягає приватизації, відповідач-1 укладав з рибницькими господарствами договори оренди майна (гідротехнічних споруд).
Зазначеними змінами було встановлено, що не можуть бути об’єктами оренди об’єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», а також об’єкти, включені до переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», у тому числі гідротехнічні захисні споруди загальнодержавного значення, що підтверджується п. 4 додатку № 2, затвердженого Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 р. «Перелік комплексних державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, передача в оренду яких не допускається».
01.10.2006 р. між ДП «Укрриба» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фішальянс» (Зберігач) укладено договір зберігання з правом користування майна (гідротехнічних споруд), які обліковуються на балансі ДП «Укрриба» № 15/11 (Договір), який погоджений Першим заступником Держкомрибгоспу.
Місцевим господарським судом досліджено умови спірного договору та правильно встановлено наступне.
Згідно з умовами п. 1.1 Договору Замовник передає, а Зберігач приймає згідно з актом приймання-передачі (Додаток № 1) на зберігання з правом користування державне майно (гідротехнічні споруди ставу «Германівка» інв. № 461, виросного ставу (інв. № 462), ставу «Семенівський», які знаходяться на балансі ДП «Укрриба» та розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Германівка, с. Семенівка.
Відповідно до п. 9.1 договір набуває чинності з дня його підписання і діє до 12.05.2021 р.
12.05.2011 р. відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв згідно з Актом приймання-передачі (Додаток № 1) на зберігання з правом користування державне майно - гідротехнічні споруди ставу «Германівка» інв. № 461, виросного ставу (інв. № 462), ставу «Семенівський», які знаходяться на балансі ДП «Укрриба» та розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Германівка, с. Семенівка (належним чином оформлений сторонами Акт приймання-передачі долучений до матеріалів справи).
Право власності на майно до відповідача-2 не переходить, майно зберігається ним та використовується з метою риборозведення згідно виробничої програми, погодженої з відповідачем-1, та для здійснення інших видів рибогосподарської діяльності, які не суперечать цільовому призначенню зазначеного майна (п. 1.3 договору).
Під терміном «зберігання» необхідно розуміти дії особи (юридичної або фізичної), які направлені на дбайливе ставлення до об’єкту схоронності, можливість залишати об’єкт зберігання у наявності та цілості.
Зберігання може здійснюватися власником речі одноособово або іншими особами (зберігачами) на підставі цивільно-правових угод, закону чи інших правових засад. У такому разі виникають відповідні зберігальні правовідносини, а відтак, зберігання стає правовою категорією, оскільки зберігач набуває відповідного юридичного обов’язку забезпечити на певних умовах внутрішню і зовнішню схоронність речі.
У відповідності до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно приписів ст. 944 Цивільного кодексу України, зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.
Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що, як правило, договір зберігання укладається без права користування річчю, право користування річчю зберігач може отримати за попередньою згодою поклажодавця, і в такому разі виникають правовідносини найму (якщо користування платне).
За змістом приписів цивільного законодавства вбачається, що оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети - приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила-того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.
З метою встановлення дійсної правової природи зберігання з наданням зберігачеві права користування поклажею необхідно насамперед встановити, на що були спрямовані воля та волевиявлення сторін, а також хто з сторін надавав послугу.
У договорі зберігання послуга надається зберігачем, яка оплачується поклажодавцем, а у договорі майнового найму послуга оплачується наймачем, котрий користується майном.
Згідно з п. 3.2 договору відповідач-2 має право користуватись переданим на зберігання нерухомим державним майном на платній основі.
Відповідно до п. 2.3 договору відповідач-2 зобов’язаний за користування майном щомісячно вносити плату у розмірі, визначеному Протоколом узгодження ціни, яка складає 550,00 грн., яку відповідач 2 вносить до 15 числа наступного за звітним. Розмір щомісячної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Відповідач-2 має право на отримання плати за збереження протягом всього строку дії договору; за зберігання переданого по Акту приймання-передачі майна, відповідач-1 зобов’язаний щомісячно оплачувати відповідачу 10 грн. з урахуванням щомісячного індексу інфляції. плата за відповідне зберігання майна перераховується на розрахунковий рахунок відповідача 2 один раз на рік по закінченні календарного року до 15 січня наступного року (п.п. 3.1, 4.1 договору).
Аналізуючи умови договору, а саме: п.п. 2.3,3.1, 4.1 договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що основним обов’язком зберігача, у даному випадку, зазначена оплата послуг користування, тоді як оплата надання послуг за збереження майна зазначено як його право.
Крім того, оплата за збереження, встановлена договором, становить 10,00 грн. за місяць, а оплата послуг за користування 550,00 грн., тобто є нерівнозначною в сторону користування майном.
Водночас, ЦК України передбачає насамперед оплатність послуг, які виникають з договору зберігання, а в разі необхідності, оплатність користування вже у якості похідного зобов’язання зберігача.
За таких обставин, в даному випадку воля та волевиявлення сторін при укладенні спірного договору були спрямовані в першу чергу на користування майном та сплату платежів за його користування.
Статтею 942 ЦК України встановлено, що Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
Основним обов’язком зберігача є забезпечення схоронності прийнятої на збереження речі. Виконуючи даний обов’язок, зберігач повинен вжити необхідних заходів для збереження майна всіма засобами, передбаченими законодавством, або іншими правовими актами, що відповідають звичаям ділового обороту і властивостям речі, у тому числі підтримувати необхідний температурний режим, дотримуватися протипожежних, санітарних, охоронних та інших правил тощо.
Тобто, при здійсненні зберігання майна зберігачем повинні вживатися загально визначені заходи схоронності, які обумовлюються властивостями зберігача.
Згідно з умовами п. 2.2 Договору зберігач зобов’язаний вживати всіх заходів, встановлених договором і чинними актами цивільного законодавства, для збереження майна та зберігати його протягом строку дії договору.
Пунктом 1.3 Договору визначено, що право власності до зберігача не переходить, майно зберігається ним з метою риборозведення згідно виробничої програми, погодженої з замовником, та для здійснення інших видів рибогосподарської діяльності, які не суперечать цільовому призначенню зазначеного майна.
Як вбачається з умов договору, поклажодавець при передачі майна (гідротехнічні споруди) на зберігання не визначив мети зберігання, заходів та особливостей майна, які потребують обов’язкового застосування спеціальних запобіжних заходів в певні пори року, яких повинен дотримуватися зберігач з метою збереження даного майна в належному стані.
Відповідно до п. 2.2 Статуту відповідача-1 предметом його діяльності є саме забезпечення збереження спірного майна, здійснення контролю за його цільовим та ефективним використанням, у зв’язку з чим відповідач-1 організовує технічну експлуатацію гідротехнічних споруд водних об’єктів, які знаходяться на його балансі в частині користування водними об’єктами; здійснює контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки у процесі експлуатації гідротехнічних споруд; контролює ефективне використання майна, його технічний стан тощо.
Враховуючи викладене, обов’язки щодо зберігання спірного майна покладені саме на відповідача-1, оскільки основною метою створення ДП «Укрриба» є забезпечення збереження державного майна, яке передане йому у господарське відання.
Відповідачем-1 не представлено доказів неможливості виконання ним покладених державою на ДП «Укрриба» зобов’язань по збереженню майна та не обґрунтовано підстав передачі водних об’єктів та гідротехнічних споруд підприємству, яке створене з метою комерційної діяльності (рибальство тощо)
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який, сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
Колегія суддів вважає, що оспорюваний договір зберігання з правом користування майном є удаваним правочином, оскільки за своїм правовим змістом фактично є довгостроковим договором оренди.
Приписами ст. 287 Господарського кодексу України та ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що єдиними орендодавцями державного майна - майна цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.
Враховуючи, що передача спірного державного майна, а саме – гідротехнічних споруд ставу «Германівка» інв. № 461, виросного ставу (інв. № 462), ставу «Семенівський», яке знаходиться на балансі ДП «Укрриба» та розташоване за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Германівка, с. Семенівка відбулась на підставі угоди, укладеної без участі Фонду державного майна України та без його дозволу, суд вважає, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства.
Таким чином оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним у зв'язку з наступним.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Згідно з ч. 7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України та іншими нормативно-правовими актами.
Зокрема, відповідно до ч. ч. 1,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України.
Відповідно до п. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
В силу ст. 121 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Так, відповідно до ст.361 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Однією з форм представництва, що визначено ч.3 вказаної норми, є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. При цьому, відповідно до ч.5 ст.361 Закону, прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
З огляну на викладене, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на недоведеність порушення прав Фонду Державного майна України укладенням спірного договору, як необґрунтовані.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладені обставини місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову повністю, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.
Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з’ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФішАльянс» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2011 р. у справі № 9/116-11 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 9/116-11 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Куксов В.В.
Судді Коршун Н.М.
Тищенко А.І.