Справа № 2-63/12

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

      06.02.2012                                                                                               м. Вижниця

   Вижницький районний суд Чернівецької області в складі головуючого судді Пилип’юка І.В., за участю секретаря Паучек Є.В., сторін, представника позивачів ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вижниця цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договору міни недійсним, застосування двосторонньої реституції та повернення (віндикації) майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договору міни недійсним, застосування двосторонньої реституції та повернення (віндикації) майна з чужого незаконного володіння.

В позові вказували, що в їх господарстві, яке ведуть спільно, як син та батько, утримувалась п’ятирічна кобила, а в ОСОБА_4 – трирічна кобила. На початку травня 2011 року ОСОБА_4 неодноразового пропонував обмін кіньми, на що відмовлялись.

15.05.2011 року він ОСОБА_3 знаходячись вдома на чергову пропозицію ОСОБА_4 добровільно пішов до господарства останнього і оглянувши кобилу, на обмін не погодився. Після чого ОСОБА_4 придбав пляшку коньяку, яку разом розпили, від чого сп’янів. В подальшому ОСОБА_4 перепріг та обміняв його п’ятирічну кобилу на свою.

ОСОБА_2 зазначав, що у другій половині дня повернувся додому разом з дружиною і побачив на подвір'ї чужу кобилу, батько знаходився у нетверезому стані. Після чого  зателефонував ОСОБА_4, та просив повернув кобилу, однак останній категорично відмовився. Наступного дня батько звернувся до ОСОБА_4, про повернення кобили, однак останній також відмовився. Після чого звернулись з заявою у Вижницький РВ УМВС. Постановою ДІМ Вижницького РВ відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_4 і рекомендовано звернутись у суд в приватному порядку.

Посилались, що ОСОБА_4 повідомив, про продаж кобили ОСОБА_5. В подальшому звернулись до ОСОБА_5 з вимогою, про повернення кобили, однак останній відмовився, будь-яких доказів укладення договору купівлі-продажу не представив. Тобто ОСОБА_4 своїми поясненнями фактично підтвердив відмову повернути кобилу, а в поясненнях, які містяться у постановах про відмову в порушенні кримінальної справи вказує термін два місяці після обміну кіньми.

Вважають обмін кіньми недійсним, таким, що не відповідає волі ОСОБА_3 та таким, що порушує права ОСОБА_2, як співвласника п’ятирічної кобили. Крім того, не додержано письмової форми правочину.

Просили визнати недійсним договір міни коней, укладений 15.05.2011 року в усній формі між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, застосувати наслідки недійсності договору міни, привівши сторони до первісного стану та витребувати з чужого незаконного володіння від ОСОБА_5 кобилу п’ятирічного віку, яку повернути їм.

Позивачі та їх представник в судовому засіданні позов підтримали, посилались на обставини, викладені в позовній заяві, просили позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позов визнав частково, вважав, що обмін кіньми було вчинено в усній формі добровільно. Підтвердив, що через два місяці під час розгляду справи в суді продав кобилу ОСОБА_5 в с.Карапчів.  

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні позов визнав частково, надав заперечення, зазначив, що придбав кобилу в ОСОБА_4 у липні 2011 року за 1050 доларів США, а не просто зберігає її у себе. Про те, що ОСОБА_4 здійснив обмін кобили у ОСОБА_3 не знав, а дізнався у вересні 2011 року, коли останній прийшов до нього забирати кобилу.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показала, що 15.05.2011 року їй зателефонувала матір ОСОБА_7 і повідомила, що ОСОБА_4 напоїв батька та забрав  кобилу і двох кролів.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показала, що її чоловік у липні 2011 року придбав у ОСОБА_4 кобилу, а через деякий час прийшли ОСОБА_2 та ОСОБА_9, які вимагали її повернути. Через декілька днів знову прийшли, і повідомили, що ми переховуємо їх кобилу.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні підтвердила, що вранці 15.05.2011 року ОСОБА_3 поїхав з ОСОБА_4 на пасовище подивитись на кобилу, а вона разом з позивачем пішла з дому. Після обіду повернулись додому, то побачили на подвір'ї чужу кобилу і п’яного ОСОБА_3 Зрозуміли, що кобилу самовільно поміняли і стали телефонувати ОСОБА_4 з вимогою повернути їх кобилу, однак останній категорично відмовився. Наступного дня пішли до ОСОБА_4 забрати, але її вже не було.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні дала аналогічні покази тим, що дала свідок ОСОБА_9.

Малолітній свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показав, що вранці 15.05.2011 року в господарство прийшов ОСОБА_4, який забрав діда, ОСОБА_3, повернувшись останній був п’яний. Підтвердив, що відповідач ОСОБА_4 свою кобилу залишив на подвірї, а кобилу діда запряг у свій віз і поїхав, крім того взяв двох кролів.

Суд, заслухавши позивачів, їх представника, відповідачів, свідків, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно та критично оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що у спільній власності позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувала кобила п’ятирічного віку, гнідої масті, а у відповідача ОСОБА_4 – трирічна кобила. Після неодноразових звернень ОСОБА_4 на обмін кобилами, 15.05.2011 року ОСОБА_3 перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, уклав усний договір міни, внаслідок якого взамін отримав кобилу відповідача. Договір міни в нотаріальному порядку не посвідчували з підстав відмови відповідача. У липні 2011 року ОСОБА_4 продав кобилу належну позивачам ОСОБА_5 за 1050 доларів США.

Згідно ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається  як на підставу  своїх вимог або заперечень.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.715 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Частина друга передбачає, що кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини 3 вказаної статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України однією із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину є волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 1 статті 225 ЦК України встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 у момент укладення договору міни кіньми з ОСОБА_4 перебував у стані алкогольного сп’яніння, тобто перебував у стані, при якому внаслідок порушення фізіологічних процесів в організмі, викликаним вживанням алкоголю, не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, а тому правочин, укладений у такому стані, не відображає його справжньої волі щодо встановлення, припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до коментованої статті 225 ЦК України, стан, при якому особа не усвідомлює своїх дій, може мати одну з трьох форм вияву - вольову, інтелектуальну і змішану. Вольова форма виражається в тому, що особа, хоч і усвідомлює свої вчинки, більш або менш адекватно оцінює те, що відбувається навколо, але у той же час не може керувати своїми діями.

Статтею ст.216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009  № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.     

Таким чином Суд прийшов до висновку, позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню із стягненням з відповідачів на користь позивачів понесених ними судових витрат у відповідності до ст.88 ЦПК України.

На підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України 06.11.2009  № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", ст.ст.11, 15, 203, 215, 216, 225, 236, 388, 715 ЦК України, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 213-215, 218 ЦПК України, Суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 – задовольнити.

Визнати недійсним договір міни укладений 15.05.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та застосувати наслідки недійсності договору, повернути сторони в попередній стан.

Витребувати кобилу п’ятирічного віку гнідої масті з чужого незаконного володіння від ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя с. Вали Карапчівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3  судовий збір в сумі 188.20 гривень.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3  судовий збір в сумі 100.40 гривень та судовий збір в сумі 87.80 грн. в дохід держави.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Чернівецької області через Вижницький районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:                                                        І.В. Пилип'юк