Номер провадження 2/1522/5229/12

Справа №2-4610/11

  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

  30 січня 2012 року Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючої судді - Шенцевої О.П.,

при секретарі - Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, Державного казначейства України про визнання незаконною бездіяльності прокуратури по забезпеченню права на ознайомлення з матеріалами досудового слідства, стягнення моральної шкоди, -

  В С Т А Н О В И В:

  У червня 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Одеської області, Державного казначейства України, просив визнати незаконною бездіяльність прокуратури Одеської області по забезпеченню його права на ознайомлення з матеріалами досудового слідства на стадії слідства по кримінальній справі відносно ОСОБА_2 за ст. 286 ч. 2 КК України, та стягнути з прокуратури Одеської області на його користь відшкодування моральної шкоди в сумі 250 000 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що прокуратурою області щодо нього вчинено незаконні дії, не вжито заходів прокурорського реагування щодо тяганини при розслідуванні кримінальної справи та відсутністю контролю за розшуком ОСОБА_3 Крім того, позивач зазначає, що його скарги неправомірно переадресовано до Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури. На підставі наведеного позивач вважає, що незаконними діями прокуратури йому заподіяна моральна шкода у розмірі 250 000 грн. Позовні вимоги щодо моральної шкоди ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що не ознайомлення  з матеріалами досудового слідства спричинило йому величезну моральну шкоду, що виразилась у моральних переживаннях, таких як страх, що співучасники уникнуть покарання, неспроможність добитися своїх прав, приниження честі та гідності людини, так як з його правами облпрокуратура не рахується та не здійснює нагляд за дотриманням законів по кримінальній справі ОСОБА_3

Позивач у судове засідання не з’явився, сповіщен належним чином, причини неявки не повідомив, але суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності по наявним в матеріалах справи доказів.

Представник Прокуратури Одеської області в судове засідання з'явилася, позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, так як вважає, що в діях службових осіб органів прокуратури відсутній факт дисциплінарного проступку з урахуванням частини 1 статті 148 КЗпП України, а також вважає необґрунтованими твердження позивача щодо порушення працівниками прокуратури Закону України «Про державну службу», оскільки дії працівників прокуратури здійснено в межах встановлених законодавством процесуальних прав.

Представник Державного казначейства України в судове засідання з'явилася, позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, та зазначила, що у даному випадку Державне казначейство є неналежним відповідачем, та підстав для стягнення з нього моральної шкоди не має.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідачів, вважає, що позов не обґрунтований та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено , що в ніч з 25 на 26 червня 1999 року близько 24.00 години на 81 км автодороги Одеса –Б.-Дністровський –Монаші, в с. Салгани, Б.-Дністровського району, Одеської області, керуючи мотоциклом «Чезет-350»ОСОБА_3 порушив правила дорожнього руху, внаслідок чого здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_1

Вироком Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 27 червня 2002 року ОСОБА_3 визнано винним та притягнуто до кримінальної відповідальності у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки.

Ухвалою Верховного суду України від 01 квітня 2004 року вирок Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 27 червня 2002 року залишено без змін.

Суд дослідивши матеріали справи вважає, що необґрунтованими є твердження ОСОБА_1 з приводу того, що прокуратурою Одеської області не вжито заходів прокурорського реагування на вказані Головним слідчим управлінням МВС України порушення норм кримінально-процесуального законодавства України у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_3

Виявленні порушення під час перевірки звернення ОСОБА_1 на адресу МВС України були відображені у висновку від 10.12.1999 року, затвердженого заступником начальника УДАІ МВС України за зверненням ОСОБА_1, в ньому вказано про порушення норм кримінально-процесуального законодавства під час проведення дослідчої перевірки та попереднього слідства органами внутрішніх справ. Оскільки кримінальну справу за фактом ДТП порушено 16.09.1999 року слідчим Білгород-Дністровського РВ УМВС України в Одеській області ОСОБА_4 та ним же допущено тяганину під час дослідчої перевірки та прийнятті рішення, тому Головним слідчим управлінням МВС України обґрунтовано у висновку від 10.12.1999 року зазначено про відсутність процесуального контролю. Однак, доводи висновку стосуються роботи органів внутрішніх справ та відсутності відповідного контролю з боку керівництва райвідділу та начальника слідчого відділу та розслідуванням вказаної кримінальної справи, але ніяк не діяльності органів прокуратури.

Щодо перенаправлення до Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури скарг ОСОБА_1, які були адресовані Генеральному прокурору та прокурору Одеської області, то у даному випадку органи прокуратури керувались положеннями статей 5 ,7 Закону України «Про звернення громадян»звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям  незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями  громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Посилання ОСОБА_1 на те, що органами прокуратури у порушення вимог Закону України «Про звернення громадян»його скаргу направлено за належністю до розгляду до міжрайонної прокуратури, безпідставні, оскільки органи прокуратури України, з урахуванням вимог п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

Крім того, статтею 16 Закону України «Про звернення громадян»нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами. Відповідно до наданих їм чинним законодавством повноважень вони вживають заходів до поновлення порушених прав, захисту законних інтересів  громадян,  притягнення порушників до відповідальності.

Таким чином, розгляд скарг ОСОБА_1 належав саме до компетенції міжрайонної прокуратури, тому скарги правомірно направлено за належністю для розгляду Білгород-Дністровському міжрайонному прокурору.

Твердження ОСОБА_1 про невжиття заходів прокурорського реагування щодо розшуку ОСОБА_3, не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, так до прокуратури Одеської області 02.04.2001 року надійшло звернення ОСОБА_1 щодо тяганини при розслідуванні кримінальної справи за фактом ДТП та не проведення розшуку обвинуваченого ОСОБА_3

Під час перевірки вказаного звернення, прокуратурою області було витребувано матеріали оперативно-розшукової справи. За результатами перевірки зазначеної справи, 25.05.2001 року Білгород-Дністровським міжрайонним прокурором на адресу керівника Білгород-Дністровського МВ УМВС України в Одеській області винесено подання про усунення порушень законодавства при проведенні оперативно-розшукової діяльності. Крім того, за несвоєчасне заведення оперативно-розшукової справи, начальником відділу кримінального розшуку Білгород-Дністровського МВ УМВС України в Одеській області проведено службове розслідування. 12.01.2001 року до ВКР Білгород-Дністровського МВ УМВС України в Одеській області з Білгород-Дністровського міжрайонної прокуратури надійшли матеріали про об’явлення до розшуку ОСОБА_3, але оперативно-розшукову справу заведено лише 25.03.2001 року.

Крім того, всупереч вимогам ст.60 ЦПК України, згідно яких кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, позивач не надала суду жодного доказу щодо факту бездіяльності прокуратури Одеської області по забезпеченню права позивача на ознайомлення з матеріалами кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_3 на стадії закінчення досудового слідства.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, у суду не має підстав для притягнення до цивільно-правової відповідальності відповідачів, так як у їх діях відсутні ознаки порушення чинного законодавства.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду № 5 від 25.05.01 р. (п.3) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно п.5 цієї Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. У частині вимог про стягнення з відповідача завданої моральної шкоди, позивачем не були належним чином обґрунтовані, тому у цій частині вимог суд має йому відмовити.

Керуючись ст.ст. 5, 7, 29 Закону України «Про звернення громадян», ст.ст. 6, 16 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 60, 213-215, 217, 218, 222, 223 ЦПК України, суд –

  ВИРІШИВ:

            У задоволенні позову ОСОБА_1 –відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення.

 Суддя                                                                                                               30.01.2012