Справа № 2-2836/11

2/1111/473/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2012 року  Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючої судді:                                     Шевченко І.М.

при секретарі:                                            Фришко А.Ю., Гершкул М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки Кредитної спілки «Єлисаветградська фортеця – 1754» про визнання договору недійсним, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

                                                                     ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась в суд з даним позовом мотивуючи його тим, що 01.09.2008 року між вона уклала договір про надання освітніх послуг № 4 з приватним вищим навчальним закладом «Кіровоградський інститут регіонального управління та економіки», згідно умов якого відповідач зобов'язувався надати освітні послуги на рівні державних стандартів освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст» та видати документ про освіту державного зразка у термін 3 семестри, тобто до 01.02.2010 року. Загальна вартість освітньої послуги складає 6 750,00 грн. У відповідності до умов даного договору нею була проведена оплата за навчання з 01.09.2008 року в сумі 2 250,00 грн. та з 03.02.2009 року в сумі 2 250,00 грн.

25.08.2009 року вона була повідомлена, що не зможе приступити до навчання, оскільки інститут не отримав державної акредитації на навчання за спеціальністю «Дизайн» і їй було запропоновано очікувати до отримання навчальним закладом акредитації. На неодноразові звернення за отриманням додаткових роз»яснень та відшкодуванням завданих збитків відповіді не отримала.

Посилаючись на норми діючого законодавства просить визнати договір про надання освітніх послуг недійсним, як такий, що заключний внаслідок обману, визнати усний договір про перерахування коштів на розрахунковий рахунок через кредитну спілку «Єлисаветградська фортеця – 1754» недійсним, як такий, що заключний внаслідок обману, стягнути з кредитної спілки збитки в подвійному розмірі 9 000,00 грн., пеню в розмірі 24 570,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 7 500,00 грн., стягнути з інституту моральну шкоду в розмірі 7 500,00 грн. та судові витрати з відповідачів.

Позивачка в судове засідання не з’явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник відповідача «Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки» в судовому засіданні надав суду заперечення та пояснив, що відповідно до заяви позивача про допуск до вступних випробувань для вступу на заочну форму навчання вона була ознайомлена із правилами вступу та ліцензією (сертифікатом) на право здійснення освітньої діяльності, в зв'язку з чим у позивачки немає підстав говорити про те, що договір про навчання №11 від 01.09.2008р. є укладеним шляхом застосування обману, оскільки їй було відомо факт, що ліцензія (сертифікат) знаходиться в процесі оформлення в Міністерстві освіти та науки України.

Крім того, позивачка внесла кошти на адресу кредитної спілки, які не були перераховані інституту і позивачкою не надано жодного доказу спричинення їй моральної шкоди, як того вимагає законодавство і просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Представник відповідача - Кредитної спілки «Єлисаветградська фортеця – 1754», в судове засідання не з»явився, про час та місце слухання справи повідомлявся, надав суду заперечення, в яких просить в задоволенні позову відмовити оскільки, угоди між сторонами укладено не було і не визначено призначення платежу, про повернення коштів позивачка з вимогою не зверталась, нею не обґрунтовано моральних страждань та не зрозуміло з якого моменту нею обрахована сума пені.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.09.2008 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем приватним вищим навчальним закладом «Кіровоградський інститут регіонального управління та економіки» укладено договір про навчання № 4 (а.с. 6), за умовами якого відповідач взяв на себе обов’язок за рахунок коштів позивача здійснити його навчання за спеціальністю «Дизайн», за заочною формою навчання освітньо-кваліфікаційним рівнем – спеціаліст, строк навчання 3 семестри. У зв’язку з чим, відповідно до розділу 2 зазначеного договору, відповідач зобов’язався надати замовнику освітню послугу, забезпечити дотримання прав учасників навчального процесу відповідно до Закону України «Про вищу освіту», видати позивачеві документ про освіту державного зразка відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня. Плата за надання освітньої послуги становить – 6 750 грн.

З огляду на викладене, суд вважає, що між сторонами мають місце договірні відносини, які походять з укладеного договору про надання послуг та регулюються главою 63 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 4.3 даного договору замовник вносить плату (готівкою або безготівково) через касу виконавця, банки, поштові відділення на розрахунковий рахунок виконавця, кредитну спілку «Єлисаветградська фортеця – 1754» за семестр.

Встановлено, що позивач виконала умови укладеного договору про навчання, зокрема обов’язки передбачені розділом 4, та внесла плату за навчання 01.10.2008 року в сумі 2 250,00 грн. та 03.02.2009 року в сумі 2 250,00 грн., що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру кредитної спілки «Єлисаветградська фортеця – 1754» (а.с. 8).

          Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про вищу освіту» освітня діяльність на території України здійснюється вищими навчальними закладами на підставі ліцензій, які видаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Ліцензування освітньої діяльності вищих навчальних закладів здійснюється перед початком підготовки фахівців за напрямом, спеціальністю  спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки шляхом проведення ліцензійної експертизи.

          Згідно зі ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

          Статтею 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

          Судом з’ясовано, що на час укладення договору про навчання № 4 від 01.09.2008 року на підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста зі спеціальності «Дизайн», ПВНЗ «КІРУЕ» ліцензії на провадження відповідної освітньої діяльності не мав, що підтверджується листом Департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України від 29.09.2010 року № 6/1-1606 (а.с.  9).

Твердження відповідача про обізнаність позивача стосовно факту відсутності у ПВНЗ «КІРУЕ» ліцензії на надання освітньої послуги з підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста зі спеціальності «Дизайн» не знайшло свого підтвердження та відповідного обґрунтування.  

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що договір про навчання № 4 від 01.09.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ПВНЗ «КІРУЕ» укладений останнім без відповідного дозволу (ліцензії), при укладенні договору відповідачем введено позивача в оману стосовно факту наявної у ПВНЗ «КІРУЕ» ліцензії на надання освітньої послуги з підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста зі спеціальності «Дизайн», тому вказане є підставою для визнання його недійсним та, як наслідок, стягнення моральної шкоди позивачеві.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.    

Частиною 2 ст. 227 ЦК України якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від  характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що в судовому засіданні знайшли підтвердження підстави стягнення моральної шкоди, оскільки є доведеним факт введення відповідачем позивача в оману при укладанні договору про навчання № 4 від 01.09.2008 року, шляхом повідомлення відомостей про наявність у ПВНЗ «КІРУЕ» ліцензії на надання освітньої послуги з підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста зі спеціальності «Дизайн». Моральна шкода полягає у душевних стражданнях позивача обумовлених позбавленням можливості використання здобутих під час навчання знань, втраті позивачем перспектив особистої реалізації працюючи за спеціальністю, яка нею здобувалася в ПВНЗ «КІРУЕ».

Разом з тим, суд вважає, що розмір спричиненої моральної шкоди позивачем завищено. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд бере до уваги, що відповідачем, при укладанні спірного договору, усвідомлювалася обставина відсутності у ПВНЗ «КІРУЕ» необхідної для надання вищевказаної освітньої послуги ліцензії. Відповідно до вимог розумності та справедливості суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача спричинену їй моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

В судовому засіданні не знайшла підтвердження вимога позивачки про визнання усного договору про перерахування коштів на розрахунковий рахунок через кредитну спілку «Єлисаветградська фортеця – 1754» недійсним, як такий, що заключний внаслідок обману.

Відповідно до вимог ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особою, крім право чинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; право чини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч.1 ст. 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

В судовому засіданні встановлено, що між позивачкою та відповідачем кредитною спілкою договір не укладався, отже у суду відсутні підстави для застосування положення ч.2 ст. 230 ЦК України.

Крім того, п.22 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживача», визначає, що споживач – фізична особа, яка придбаває, використовує, або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов»язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов»язків найманого працівника, тобто надання послуг кредитними спілками не є предметом регулювання даного закону і у суду відсутні підстави для подвійного стягнення суми сплачених коштів та нарахування пені.

Згідно довідки кредитної спадки «Єлисаветградська фортеця – 1754» № 27 від 11.11.2010 року, кошти, сплачені ОСОБА_1 в сумі 4 500,00 грн. на розрахунковий рахунок ПВНЗ КІРУЕ не перераховувались у зв»язку з введенням в ТОВ «Укрпромбанк» тимчасового адміністратора, а тому вони мають бути стягнуті з кредитної спілки на користь позивачки.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідачів підлягають стягненню на користь позивачки понесені нею судові витрати у розмірі 120 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

На підставі викладеного і ст. ст. 23, 206, 208, 227 ЦК України, керуючись ст.ст. 11, 60, 88, 209, 213-215 ЦПК України, суд, -

                                                                              ВИРІШИВ:

          Позов ОСОБА_1 до Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки Кредитної спілки «Єлисаветградська фортеця – 1754» про визнання договору недійсним, стягнення матеріальної та моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати недійсним договір про навчання № 4 від 01.09.2008 року укладений між ОСОБА_1 та приватним вищим навчальним закладом «Кіровоградський інститут регіонального управління та економіки».

Стягнути з приватного вищого навчального закладу «Кіровоградський інститут регіонального управління та економіки» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5000 грн.

Стягнути з Кредитної спілки «Єлисаветградська фортеця – 1754» на користь ОСОБА_1 сплачені кошти в сумі 4 500,00 грн.

Стягнути солідарно з приватного вищого навчального закладу «Кіровоградський інститут регіонального управління та економіки» та Кредитної спілки «Єлисавтеградська фортеця – 1754» на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі в сумі 120,00 грн.  

В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м. Кіровограда протягом десяти днів.

Суддя Ленінського районного

суду м. Кіровограда                                                                                Шевченко