П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

07 лютого   2012 року                                           м.  Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

                                           головуючого судді                                  Мовчан Д.В.                                                                                                       при секретарі                                           Волкобоєвої А.О.

за участю: позивача – ОСОБА_1, представника відповідача –Мусаєвої Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську справу адміністративної юрисдикції за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -  

В С Т А Н О В И В:

             ОСОБА_1 (далі –Позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії.

          В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 03.10.1996року по 31.08.2011року включно вона перебувала на державній службі в Управлінні праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, про що свідчать  записи в трудовій книжці. Загальний стаж роботи  36 років. Позивач зазначає, що 31.08.2011року наказом начальника Управління праці та соціального захисту населення Ленінського району м. Дніпропетровська за № 332 К від 31.08.2011 р. була звільнена з посади головного спеціаліста відділу прийому громадян з питань надання всіх видів соціальної допомоги, на підставі п.2 ст.40 КЗпП України, - невідповідність займаній посаді внаслідок стану здоров’я, що відображено в трудовій книжці. Стаж державної служби становить 15 років. Присвоєно 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування в межах відповідної 7 категорії. Позивач також зазначає, що 12.10.2011року вона звернулася з письмовою  заявою до свого керівництва, про виплату їй належної грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів, що передбачено ст.37 Закону України «Про державну службу». Листом від Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної  у місті Дніпропетровську ради за №3121 від 01.11.2011року їй було відмовлено у виплаті грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів, мотивуючи тим, оскільки підставою для звільнення за п.2 ст.40 КЗпП України не є вихід на пенсію, то державному службовцю не виплачується передбачена ст.37 Закону України  «Про державну службу» грошова допомога у розмірі 10 місячних окладів. Позивач також зазначає, що згідно довідки Управління  Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська за № 4301/10-40-2 від 29.09.2011року вона стоїть на обліку та отримує пенсію за віком, згідно Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». На час звільнення з  Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради вона досягла віку, який гарантує достроковий вихід на пенсію, відповідно до ст. 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку». Статтею 21 цього Закону передбачено, що особам перед пенсійного віку, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв’язку з виявленою невідповідністю працівників займаній  посаді за станом здоров’я, гарантується право на достроковий вихід на пенсію за півтора роки до встановленого законодавством строку, якщо вони мають потрібний загальний стаж, у тому числі на пільгових умовах. Використання  особою такої додаткової гарантії не може  бути підставою для позбавлення особи інших належних їй соціальних гарантій, установлених іншими законами, зокрема права на встановлену ст.37 закону України «Про державну службу»виплату грошової допомоги пов’язаної з двома умовами: виходом на пенсію і стажем державної служби не менше як 10 років. Більш того, норми ст. 37 вказаного Закону не передбачають виключень або обмежень щодо виплати грошової допомоги у разі звільнення особи за ст.40 КЗпП України або будь –якою іншою. Позивач зазначає, що її стаж державної служби становить більше ніж 10 років, а саме 15 років, а тому наявна, встановлена на законодавчому рівні умова, дає їй право на отримання (виплату) грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, яку їй відмовляються виплачувати.  У зв’язку з чим, вона змушена звернутися до суду, та просити суд визнати протиправною відмову відповідача щодо виплати їй, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1., при звільненні грошової допомоги у  розмірі 10 посадових окладів, та зобов’язати відповідача виплатити їй грошову допомогу у розмірі 10 посадових окладів.    

          В судовому  засіданні позивач позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Просить суд зобов’язати відповідача виплатити їй грошову допомогу у розмірі 10 посадових окладів відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу".

        Представник відповідача проти позову заперечувала в повному обсязі, вважає його безпідставним та необгрунтованим. Додатково пояснила, що ОСОБА_1  обґрунтовано відмовлено у виплаті грошової допомоги, оскільки остання звільнена з посади головного спеціаліста відділу прийому громадян з питань надання всіх видів соціальної допомоги Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, на підставі п.2 ст.40 КЗпП України, - невідповідність займаній посаді внаслідок стану здоров’я, що відображено в трудовій книжці.  В той же час згідно зі ст. 37 Закону України «Про державну службу»грошова допомога державному службовцю виплачується в розмірі 10 місячних окладів лише в разі звільнення з роботи в зв’язку з виходом на пенсію.

Суд, вислухавши позивача та представника відповідача,  з’ясувавши обставини справи та перевіривши  їх доказами, знаходить позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.  

            Відповідно  до  ч.1 ст. 46 Конституції України  громадяни  мають  право на  соціальний захист, що включає  право  на  забезпечення  їх у разі повної,  часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з  незалежних  від  них  обставин,  а  також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

          В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1  з  03.10.1996року по 31.08.2011року включно перебувала на державній службі в Управлінні праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, про що свідчать  записи в трудовій книжці (а.с.12).Стаж роботи позивача на державній службі становить 15 років.

           Згідно  наказу № 332-К від 31.08.2011 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу прийому громадян з питань надання всіх видів соціальної допомоги Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, на підставі п.2 ст.40 КЗпП України, - невідповідність займаній посаді внаслідок стану здоров’я, що відображено в трудовій книжці.

         Згідно довідки Управління  Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська за № 4301/10-40-2 від 29.09.2011року позивач стоїть на обліку та отримує пенсію за віком, згідно Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». На час звільнення з  Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради вона досягла віку, який гарантує достроковий вихід на пенсію, відповідно до ст. 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку». Дану пенсію призначено позивачу одразу після її звільнення, що визнається сторонами у судовому засіданні.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1  письмово звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради з проханням виплатити їй грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів (а.с.9-10), однак, відповідач,  листом від 01.11.2011 року № 3121  повідомив позивача, що  законні підстави для виплати їй грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів відсутні (а.с.11).

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" вiд 16.12.1993  № 3721-XII (у редакції чинній станом на момент звільнення позивача), особам передпенсійного віку, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, а також виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров'я, гарантується право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку, якщо вони мають страховий стаж для чоловіків - 25 років, для жінок - 20 років, а для осіб, які мають право на пенсію на пільгових умовах, - стаж роботи, який дає право на цей вид пенсії.

Оскільки в преамбулі Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" зазначено, що він гарантує ветеранам праці та громадянам похилого віку рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя, а також у зв'язку з тим, що зазначений закон не встановлює обмежень для громадян похилого віку в залежності від посад, які вони займали до виходу на пенсію, суд прийшов до висновку, що норма, викладена у ст. 21 зазначеного закону, повинна застосовуватися також у разі призначення пенсій відповідно до Закону України "Про державну службу".

Відповідно до матеріалів справи, що визнається сторонами, позивачу призначена пенсія по віку відповідно до Закону України «Про державну службу»з 29.09.2011 р. довічно.

В силу ж ч. 3 ст. 72 КАС України обставини,  які визнаються сторонами,   можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і  в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Разом з тим, відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", при припиненні трудового договору вихідна допомога виплачується у випадках і розмірі, передбачених як ст. 44 КЗпП, так і іншими нормами закону.

В силу положень ч. 2 ст. 37 Закону України "Про державну службу" вiд 16.12.1993  № 3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.

Згідно ж із ч. 13 ст. 37 Закону України "Про державну службу", державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.  

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України "Про державну службу", крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: 1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону); 2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 цього Закону; 3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону); 4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону); 5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону); 6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону; 7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 цього Закону.

З аналізу норм матеріального закону, зокрема ст. 36 Кодексу законів про працю України - "Підстави припинення трудового договору" та ст. 30 Закону України "Про державну службу" - "Підстави припинення державної служби", вбачається, що немає такої окремої підстави припинення трудового договору та державної служби, як вихід особи на пенсію.

Таким чином, права на встановлену ст.37 Закону України "Про державну службу" грошову допомогу у розмірі 10 місячних посадових  окладів мають і особи які вийшли на пенсію достроково, згідно ст. 21 Закону України  "Про  основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян  похилого віку  в Україні",  за наявності  стажу державної служби 10 років.

Внаслідок викладеного суд вважає, що для виплати грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів визначальним є факт виходу державного службовця на пенсію та припинення ним трудових відносин.

У даному випадку ОСОБА_1 фактично припинила трудові відносини з відповідачем, потім звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська із документами, необхідними для призначення пенсії державного службовця, а після призначення їй відповідної пенсії звернулась до відповідача із заявою від 12.10.2011 р. про виплату їй грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів.

З огляду на вищевказане, суд вважає безпідставними твердження відповідача про те, що у нього не було законних підстав для виплати позивачу  грошової допомоги в розмірі 10 посадових окладів, через звільнення останньої за п.2  ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.    

Згідно з ст. 11, ч. 1 ст. 71  КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення,  а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному,  повному та об’єктивному дослідженні.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд не може взяти до уваги посилання представника відповідача  на те, що підставою для звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України не є вихід на пенсію, оскільки виплату грошової допомоги в  розмірі 10 місячних посадових  окладів  законодавець пов'язує насамперед  з виходом державного службовця на пенсію, а не з підставами припинення трудового договору. Також з цього приводу суд не може взяти до уваги посилання представника відповідача на відповідні роз’яснення, що міститься у листі Головного управління державної служби України, адже вказаний лист не є нормативно-правовим актом в розумінні вимог чинного законодавств України, а тому не містить норм права, які є обов’язковими для суду при вирішенні публічного спору по суті.

З урахуванням викладеного, оцінивши надані сторонами докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені вище критерії  відповідачем  не дотримані, у зв'язку з чим позовні  вимоги щодо зобов'язання  відповідача виплатити позивачу грошову допомогу у розмірі 10  посадових окладів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

          В порядку ч.1 ст. 94 КАС України на користь позивача підлягають стягненню з Державного бюджету України понесені та документально підтверджені нею судові витрати, а саме сплочений судовий збір в сумі 28 грн. 30 коп.

      Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.19, 46 Конституції України, ст. 37 Закону України «Про державну службу»,  ст.ст. 160-163   КАС України,  суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 –задовольнити.

2.Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради щодо невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі 10 посадових окладів.

     3.Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.  грошову допомогу в розмірі 10 посадових окладів.

     4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. , 3.40 грн. понесених нею судових витрат.

Постанова суду може бути оскаржена до Апеляційного Адміністративного  суду Дніпропетровської  області  через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська, шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом 10-ти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення постанови, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цієї постанови.

У разі складання постанови у повному обсязі , а також прийняття  постанови у письмовому проваджені апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.        

Суддя:                                                                                            Д. В. Мовчан