Справа № 22-ц-2391/11 26.10.2011 26.10.2011 15.02.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22 ц 2391/2011 р. Головуюча першої інстанції: Костюченко Г.С.
Категорія-27 Доповідач апеляційної інстанції: Галущенко О.І.
У Х В А Л А
Іменем України
26 жовтня 2011 р. м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Галущенка О.І.
суддів: Шолох З.Л.
Коломієць В.В.
із секретарем
судового засідання: Бобуйок І.Ф.
з участю:
представників:
позивача - ОСОБА_4
відповідачів - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за
апеляційною скаргою
ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 21.06. 2011 р., у справі за
позовом
Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» ( далі- ПАТ «УкрСиббанк» або Банк) до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за
зустрічним позовом,
ОСОБА_7 до ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 про припинення договору поруки;
зустрічним позовом
ОСОБА_6 до ПАТ «УкрСиббанк» про недійсність кредитного договору, про застосування наслідків недійсності кредитного договору, припинення іпотечного договору та зобов’язання щодо повернення правоустановчих документів,
встановила:
07. 07. 2009 р. УкрСиббанк звернувся з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку.
Позивач зазначав, що 27.12.2006 р. з ОСОБА_6 було укладено договір споживчого кредиту, за умовами якого вона отримала 81300 швейцарських франків кредиту, зобов’язавшись повернути отримані кошти до 26.12.2027 р.
За умовами договору вона мала щомісячними платежами у розмірі, визначеному графіком погашення, який є невід’ємною частиною кредитного договору, погашати заборгованість перед Банком, у тому числі, здійснювати сплату частки кредиту, проценти за його користування у розмірі 7,99 % річних протягом перших 30 календарних днів.
Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця процентна ставка підлягає перегляду.
Внаслідок невиконання позичальницею цих зобов’язань утворилась заборгованість, розмір якої, станом на 10.06.2009 р. складав 75.935 шв. франків, а у гривневому еквіваленті 532.163 грн. 66 коп.
Станом на 22.03.2011 р. заборгованість склала 87. 070, 54 шв.фр., а у гривневому еквіваленті 765.222.грн. 55 коп.
Посилаючись на наявність цієї заборгованості та відповідальність поручителя ОСОБА_7, який зобов’язався за договором поруки від 27.12.2006 р. забезпечити виконання кредитного договору, позивач просив про задоволення позову та відшкодування збитків у солідарному порядку.
23.11.2009 р. ОСОБА_6 звернулася до Банку із зустрічним позовом.
Вона зазначала, що Банк ввів її в оману щодо справжнього курсу швейцарського франку на час укладення кредитного договору, внаслідок чого вона уклала договір на вкрай невигідних умовах, що робить його збитковим для неї.
Посилаючись на ці обставини відповідачка просила про визнання кредитного договору недійсним.
14.10.2010 р. ОСОБА_7 звернувся з зустрічним позовом до Банку та ОСОБА_6 про визнання договору поруки припиненим.
Він зазначав, що згідно з договором поруки від 27.12.2006 р. він поручився за виконання ОСОБА_6 її зобов’язань за кредитним договором.
Такі зобов’язання він взяв з огляду на те, що обсяг її зобов’язань за кредитною угодою на 81300 шв. франків складає у гривневому еквіваленті 176.750 грн.
В той же час, кредитор вимагає від нього сплати зобов’язань на виконання договору поруки виходячи з розміру кредитних коштів на суму 325.000 грн., що у два рази перевищує зобов’язання позичальниці, за виконання яких він поручився.
Зазначене свідчить про збільшення обсягу його солідарної відповідальності.
Посилаючись на положення ч. 1 ст. 559 ЦК України, якими визначено правові наслідки зміни зобов’язання без згоди поручителя, відповідач просив про визнання договору поруки припиненим.
20.04.2011 р. відповідачка уточнила підстави зустрічного позову та вимагала визнання кредитного договору недійсним з мотивів укладення його із застосуванням нечесної підприємницької практики.
Крім того, вона вимагала застосувати наслідки недійсності договору, припинити іпотечний договір та повернути оригінали договору купівлі-продажу будинку, який є в іпотеці та оригінал технічного паспорту на нього.
Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 21.06. 2011 р. постановлено про задоволення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк».
Зазначеним рішенням стягнуто з ОСОБА_6 та з ОСОБА_7 в солідарному порядку на користь ПАТ «УкрСиббанк» 765.222 грн. 55 коп. в рахунок відшкодування збитків та по 850 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування судового збору та по 60 грн. у відшкодування витрат позивача на інформаційно-технічне забезпечення.
Цим же рішенням та додатковим рішенням від 26.09.2011 р. відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог відповідачів..
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 ставить питання про скасування рішення в частині вимог у задоволенні яких відмовлено та ухвалення нового рішення про задоволення її зустрічних позовних вимог та відмову у задоволенні вимог Банку, посилаючись на необгрунтованність висновків суду та порушення норм матеріального і процесуального права.
Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення в межах оскарження, колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з таких підстав.
Грошові зобов’язання, відповідно до вимог ст. 526 ЦК України мають виконуватися належним чином.
В разі порушення зобов’язання наступають наслідки, визначені ст. 611 ЦК та умовами договору.
Зокрема, кредитор має вимагати відшкодування збитків та сплати пені або штрафу відповідно до умов договору.
З матеріалів справи вбачається, що 27.12.2006 р. з ОСОБА_6 було укладено договір споживчого кредиту, за умовами якого вона отримала 81300 швейцарських франків кредиту під 7,99 % річних протягом перших 30 календарних днів, в подальшому процентна ставка є змінною, зобов’язавшись повернути отримані кошти до 26.12.2027 р.
Внаслідок невиконання позичальницею цих зобов’язань утворилась заборгованість, розмір якої станом на 22.03.2011 р. складає 87. 070, 54 шв.фр., а у гривневому еквіваленті 765.222.грн. 55 коп.
Зазначене, відповідно до приписів ст. ст. 611, 612, 614, 625, 651, 1054 ЦК та вимог п. п. 4.9, 5.5, 7.1, 7.6 кредитного договору є підставою для покладення на позичальницю зобов’язання щодо дострокового повернення кредиту зі сплатою нарахованих процентів, пені та інших винагород, передбачених договором.
Такий же обов’язок, відповідно до вимог ст.ст. 553-554 ЦК та п. 2.2, 2.3 договору поруки, має нести і поручитель, який зобов’язався відповідати перед кредитором за порушення грошових зобов’язань боржницею у солідарному порядку.
Встановивши факт невиконання боржницею умов договору щодо своєчасного повернення кредиту та процентів за користування ним, суд обгрунтовано, поклав на неї та поручителя солідарний обов’язок з відшкодування Банку завданих збитків, ухваливши рішення, яке відповідає умовам договору, вимогам закону та дійсним обставинам справи.
Ухвалюючи рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог, суд виходив з того, що відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (статті 203, 215-216 ЦК).
Згідно з вимогами ст. 638 ЦК правочин вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Якщо відповідно до акту законодавства для укладення договору необхідна також передача майна (грошей) або вчинення іншої дії договір вважається укладеним з моменту передачі майна (грошей) або вчинення певної дії.
З матеріалів справи вбачається, що предметом укладеної кредитної угоди є надання в борг швейцарського франку на умовах визначених договором.
Заявою про продаж іноземної валюти підтверджено отримання позичальницею 81300 шв.франків із зарахуванням їх на її поточний рахунок. (а.с.-44 т.1)
Зазначене свідчить про укладення кредитного договору та виконання Банком умови угоди про передачу їй обумовлених договором валютних кредитних коштів.
Являючись власником та розпорядником зазначеного рахунку позичальниця вправі була давати доручення Банку на списання цих коштів з власного рахунку на певних умовах або ж отримати їх особисто в готівковій формі.
Заперечуючи проти позову Банку, позичальниця визнала факт отримання з власного поточного рахунку лише 176.750 грн.
Підтверджений висновком експерта факт неотримання ОСОБА_6 325200 грн. не може бути підставою вимоги про визнання договору кредиту недійсним.
Адже сам по собі, такий факт не може свідчити про недотримання вимог ст. 203 ЦК України при укладенні кредитної угоди.
Він лише за певних умов може служити підставою вимог щодо відшкодування збитків чи оспорювання угоди за безгрошовістю.
Встановивши зазначені обставини на підставі належної критичної оцінки доказів та не встановивши ознак обману суд прийшов обґрунтованого висновку про відмову у визнанні кредитного договору недійсним та у застосуванні наслідків його недійсності.
Обґрунтованими є висновки суду і щодо відмови у визнанні договору поруки припиненим.
Відповідно до ч. першої статті 559 ЦК України припинення договору поруки пов’язується із зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя.
При цьому обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами кредитного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
Зокрема, в договорі поруки зазначено, що поручитель зобов’язується відповідати за невиконання боржником усіх його зобов’язань за кредитним договором, як існуючих так і тих, що виникнуть в майбутньому.
Поручителю добре відомі усі умови кредитного договору, у тому числі, про розмір валютних кредитних коштів, умови про солідарну відповідальність та про те, що причини невиконання боржником своїх зобов’язань не впливають на виконання зобов’язань поручителя.
Поручитель повністю розуміє усі умови Основного договору, свої права та обов’язки за договором поруки і погоджується з ними.
Зазначене свідчить про те, що поручитель усвідомлював, що повернення боргу за кредитною угодою у гривневому еквіваленті має здійснюватися за курсом уповноваженого банку, а не згідно з помилково зазначеним еквівалентом при складанні кредитної угоди.
Встановлене не дає підстав вважати, що ОСОБА_7 давав поруку під впливом обману та що має місце збільшення обсягу зобов’язань без його згоди поручителя.
З врахуванням цих обставин справи та наданих доказів, судом першої інстанції ухвалено про необгрунтованність і цих зустрічних позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про неотримання з поточного рахунку всієї суми кредиту не мають правового значення, оскільки доказом передачі у власність позичальниці, обумовлених договором кредитних коштів та власне укладення кредитного договору, є підписана власноруч заява позичальниці про продаж іноземної валюти, відповідно до якої на її власний поточний рахунок була перерахована обумовлена договором сума.
Недоотримання коштів з власного поточного рахунку після укладення договору позичальниця не оспорила і відповідні вимоги не були предметом судового розгляду.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, судова колегія
вирішила:
Апеляційну ОСОБА_6 – відхилити, а рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 21.06. 2011 р. - залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий: О.І. Галущенко
Судді: В.В. Коломієць
З.Л. Шолох