26.01.2012 < копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2012 р. Справа № 2а/0470/16679/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіНіколайчук С.В. < Текст >
при секретаріЄдаменко І.В.
за участю представників:
від позивача –
від відповідача –
від третьої особи - ОСОБА_3;
не з’явився (належно повідомлений);
не з’явився (належно повідомлений);
< Текст >
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, третя особа: управління держказначейства в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про визанння дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
05.12.2011 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3, в якому він просить визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська (далі ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська) щодо не включення до складу податкового кредиту частини суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених ним протягом 2010 року; скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська №16317/6/17-1 від 01.06.2011 року про не включення до складу податкового кредиту частини суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених ним протягом 2010 року; зобов’язати ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська включити до складу податкового кредиту частини суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених ним протягом 2010 року та відображених в податковій декларації ОСОБА_3 (податковий номер НОМЕР_1) про доходи фізичних осіб, одержані з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року; зобов’язати ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська прийняти рішення щодо повернення суми податку 1359,99 грн., з доходу фізичної особи (ОСОБА_3 п.н. НОМЕР_1) у зв’язку з нарахуванням податкового кредиту; зобов’язати ДПІ у АНД районі надати управлінню Державного казначейства у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська рішення та/або інформацію про повернення суми податку 1359,99 грн., з доходу фізичної особи (ОСОБА_3 п.н. НОМЕР_1) у зв’язку з нарахуванням податкового кредиту.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що у рішенні ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська №163171/6/17-1 від 01.06.2011 про відмову у поверненні йому відсотків по іпотечному кредиту, згідно декларації про доходи за 2010 рік, не вірно застосовано п.10.1 ст.10 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", за яким право на включення суми процентів за іпотечним кредитом до податкового кредиту виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбавається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання, тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення належить скасувати. Зокрема позивач наполягає на тому, що за договором про дольову участь у будівництві житла він придбав квартиру, яка має бути його основним місцем проживання.
Ухвалою суду від 07.12.2011р. відкрито провадження в адміністративній справі №2а/0470/16679/11 та призначено розгляд справи в судовому засіданні 17.01.2012 року.
В судове засіданняі позивач свої позовні вимоги підтримав та просив задоволити їх в повному обсязі.
Представник управління Державного казначейства у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, належним чином повідомленіий про дату, час та місце засідання суду, докази чого наявні у справі, в засідання суду не з’явився, причин неприбуття не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не подав.
Представник відповідача надав суду заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначив, що право на отримання податкового кредиту виникає у разі, якщо за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи придбавається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання. Згідно з роз’ясненнями, наданими Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності листом від 12.02.2007 року № 06-10/10-138 таке визначення здійснюється платником податку самостійно, зокрема, шляхом реєстрації (внесення відомостей до паспортного документа такого платника податку) об’єкта житлової іпотеки його місцем проживання відповідно до норм Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"; позивачем же подано документи з порушенням вищезазначених вимог. Згідно паспортних даних ОСОБА_3 значиться адреса: АДРЕСА_1, а в копії іпотечного договору від 27.09.2005 року №599, договору кредиту від 27.09.2005 року №213/06-КО вказано, що кредит надається на фінансування будівництва (інвестування) квартири, будівельний номер АДРЕСА_2, тому податковий орган, враховуючи дані розбіжності, просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
В зв’язку з необхідністю в отриманні додаткових доказів судовий розгляд справи відкладено на 24.01.2012 року.
В судове засідання 24.01.12р. з’явився позивач, представники відповідача та третьої особи, належним чином повідомлені про дату, час та місце засідання суду, в засідання суду не з’явилися, причин неприбуття не повідомили, заяви про розгляд справи за їх відсутності, додаткові докази не подали.
Особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов’язки (ч.2 ст. 49 КАС України).
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши письмові докази, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав:
статтею 1 Закону України "Про іпотеку" № 898-ІV від 05.06.2003 року передбачено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до п. 1.16 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 року №889 –ІV податковий кредит - сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.
Пунктом 1.5 ст.1 вказаного Закону України передбачено, що іпотечний житловий кредит - фінансовий кредит, що надається фізичній особі, товариству співвласників квартир або житловому кооперативу строком не менше п'яти повних календарних років для фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом або придбанням квартири (кімнати) або житлового будинку (його частини) (з урахуванням землі, що знаходиться під таким житловим будинком, чи присадибної ділянки), які надаються у власність позичальника з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під ним, чи присадибної ділянки) у заставу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 27.09.2005 року уклав кредитний договір №213/06-КО з акціонерним комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», за умовами якого банк надає позичальнику (позивачу) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 25491,00 доларів США зі сплатою 13,25 відсотків річних та наступним порядком погашення суми основної заборгованості.
Кредит надається позичальнику на наступні цілі: фінансування будівництва (інвестування) житла відповідно до договору №76-9 від 22 вересня 2005 року на дольову участь в інвестуванні будівництва житлового будинку, квартири, будівельний номер АДРЕСА_2 (будівельний номер), що укладений між позичальником та акціонерним товариством Дніпропетровська будівельна компанія «Містобудівник».
Позивачем був укладений іпотечний договір №599 від 27.09.2005 року на забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору №213/06-КО. Предметом іпотеки є нерухоме майно, а сааме: двокімнатна квартира будівельний АДРЕСА_2, яка розташована на 11 поверсі, загальною площею 59,63 кв.м. та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Як зазначив в судовому засіданні позивач та не заперечив представник відповідача, позивач у 2010 році сплачував відсотки за кредитним договором та відповідні документи були надані в ДПІ у АНД районі м.Дніпропетровська.
Згідно пп. 5.3.1 п. 5.3 ст.5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 року (в редакції, яка діяла з 01.01.2008 року та була чинною на момент виникнення спірних відносин) платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року такі витрати, фактично понесені ним протягом такого звітного року: частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними згідно із статтею 10 цього Закону.
Згідно п.10.1 ст.10 вказаного Законуплатник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених протягом звітного податкового року. Таке право виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання.
З копії паспорту позивача вбачається, що з 03.09.1996 року і по даний час він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. Приміщення за цією адресою є його приватною власністю, що підтвердив позивач в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" № 1382 –ІV від 11.12.2003 року (надалі Закон України № 1382 – ІV від 11.12.2003 року ) місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації; довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування – документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.
Частиною 1 ст.6 цього ж Закону встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.
Відповідно до ч.9 вказаної статті при зміні місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється повноваження органу реєстрації, особа, яка зареєструвала місце проживання, або її законний представник повинні письмово повідомити про це відповідний орган реєстрації протягом семи днів.
З системного аналізу вищевказаних норм права вбачається, що у разі придбання (купівлі) житла, підтвердженням визначення платником такого житла основним місцем проживання є відмітка у паспорті такого платника про його реєстрацію за місцезнаходженням цього житла.
Вказана позиція підтверджується і роз’ясненнями, наданими Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності листом від 12.02.2007 року № 06-10/10-138, згідно з якими визначення платником податку житлового будинку (квартири, кімнати) як основного місця свого проживання здійснюється ним самостійно, зокрема, шляхом реєстрації (внесення відомостей до паспортного документа такого платника податку) об'єкта житлової іпотеки його місцем проживання відповідно до норм Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У відповідності до наведених вимог, податкова інспекція, як суб’єкт владних повноважень, довела правомірність неповернення позивачу процентів за іпотечним кредитом, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення діяла у відповідності до вимог чинного законодавства, в межах своїх повноважень та у спосіб, визначений законом, а тому підстав для задоволення позовних вимог суд не вбачає.
У зв’язку з вищевикладеним, не належпть до задоволення і позовні вимоги позивача до управління Державного казначейства у Амур-Нижньодніпровськом районі м. Дніпропетровська про зобов’язання повернути з місцевого бюджету сплачені проценти за іпотечним кредитом у розмірі 1359, 99 грн.
Керуючись ст.ст.160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволені адміністративного позову ОСОБА_3 до державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, третя особа: управління Державного казначейства у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії – відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 27 січня 2012 року
Суддя < (підпис) >
< Список >
< Список >
< Список >С.В. Ніколайчук
< Текст >