ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2011 р. Справа № 2а/0270/5461/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,
Суддів: Дмитришеної Руслани Миколаївни
Дончика Віталія Володимировича
розглянувши у порядку письмового провадження матеріали справи
за позовом: ОСОБА_2
до: територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області, Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України
про: визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення нарахування заробітної плати та матеріальної допомоги в належному розмірі та стягнення коштів
ВСТАНОВИВ :
08 грудня 2011 року до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_2 до територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області, Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення нарахування заробітної плати та матеріальної допомоги в належному розмірі та стягнення коштів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що з 16 травня 2006 року працював на посаді заступника голови військового місцевого суду Хмельницького гарнізону, з 12 лютого 2009 року по 03 березня 2011 року на посаді судді Ленінського районного суду м. Вінниці, а з 04 березня 2011 року приступив до виконання обов'язків суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду.
Позивач вважає, що в порушення статті 130 Конституції України, частини 3 статті 11 Закону України "Про судоустрій України" відповідачами у справі протиправно допущена заборгованість по заробітній платі за період з 12 лютого 2009 року по 01 листопада 2011 року.
Так, позивач зазначає, що його посадовий оклад як судді, починаючи з 2009 року неправомірно обраховувався, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в сумі 332 грн., передбаченого постановою Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 року, тоді як пункт 4-1 вказаної постанови, в якому передбачався розмір мінімальної заробітної плати для обчислення посадових окладів суддів, не відповідає та суперечить законодавству. Крім того, вищезазначений пункт постанови Кабінету Міністрів України скасований постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, яка набрала законної сили.
З огляду на викладені в позовній заяві обставини, позивач просить визнати протиправною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області та Державної судової адміністрації України щодо непроведення нарахування заробітної плати та матеріальної допомоги у відповідності до законодавчо встановлених розмірів мінімальної заробітної плати за період з 12 лютого 2009 року по 01 листопада 2011 року; стягнути з Державної судової адміністрації України на його користь 221062 грн. 27 коп. ненарахованої та невиплаченої заробітної плати та матеріальної допомоги у відповідності до законодавчо встановлених розмірів мінімальної заробітної плати та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період з 12 лютого 2009 року до 01 листопада 2011 року, звернувши при цьому стягнення на кошти, які знаходяться на рахунку Державної судової адміністрації за бюджетною програмою КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів"; зобов`язати Державну казначейську службу України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України, за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" для виплати на його користь недоплачених сум заробітної плати, матеріальної допомоги та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.
Позивач в судове засідання не з’явився, проте в позовній заяві вказав на можливість розгляду справи за його відсутності.
Представники відповідачів в судове засідання також не з`явилися, хоча про час, дату та місце судового засідання повідомлялися вчасно та належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень та розпискою про отримання судової повістки (а.с.27-29). При цьому, 22 грудня 2011 року на адресу суду від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області та Державної судової адміністрації України надійшло спільне письмове заперечення вих. №01-21/3693 на адміністративний позов (а.с.30-31).
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 КАС України, колегія суддів вважає, що наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, колегія суддів доходить висновку, що позов належить задовільнити, виходячи з наступного.
ОСОБА_2 з 12 лютого 2009 року по 03 березня 2011 року працював на посаді судді Ленінського районного суду м. Вінниці, а з 04 березня 2011 року працює суддею Вінницького апеляційного адміністративного суду.
Із матеріалів справи випливає, що відповідачі не оспорюють наявності обставин, встановлених рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року. Представник ДСА України та ТУ ДСА у Вінницькій області у своїх запереченнях не заперечує також і того, що відповідні перерахунки розміру заробітної плати позивачеві проведені не були.
Визначаючись з приводу заявлених позивачем вимог, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів. Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладено на Державну судову адміністрацію України та її територіальні управління.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.
Статтею 123 Закону України "Про судоустрій України" визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
У відповідності до статті 11 цього ж Закону України та рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року по справі №1-1/2004 про офіційне тлумачення положень частини 1 та частини 2 статті 126 Конституції України та частини 2 статті 3 Закону України "Про статус суддів" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або занижені без відповідної компенсації. По своїй суті пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається. Надання суддям таких пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі № 1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) зазначено, що положення частини 1 статті 129, частини 1 статті 130 Конституції України у взаємозв'язку із положеннями статтей 11, 44 Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.
Слід також зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів визначено, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.
Постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів", затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих Спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів згідно додатку 1-6. Посадові оклади, передбачені цією постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
21 грудня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів", якою визначено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 510, 512, 513, 514, 516, 520, 521, 522, 523, 524 від 30.06.2005 року, № 865 від 03.09.2005 року та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року пунктом 4-1 такого змісту: "Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться."
Як випливає з наведеного, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 року, постанова Кабінету Міністрів України №1243 від 21.12.2005 року, не відповідають нормам частини 3 статті 22, статті 130 Конституції України, а також суперечать статтям 11, 14 Закону України "Про судоустрій України".
З вищезазначеного випливає, що норми, які регулюють матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно статтей 44, 45 Закону України "Про статус суддів" (статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010 року), не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації, а відтак, незаконною є заборона перерахунку посадових окладів у разі підвищення мінімальної заробітної плати, оскільки при введенні останньої, у зв'язку із зростанням індексу споживчих цін, погіршується рівень належного забезпечення суддів, що є недопустимим.
Протиправність пункту 4-1 Постанови КМУ №865 від 03.09.2005 року встановлена постановою Печерського районного суд м. Києва від 19.03.2007 року (справа № 2-а-84/7) за позовом ОСОБА_3 до Держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного Казначейства України, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року, стягнення заробітної плати та моральної шкоди. Цією постановою визнано протиправним та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 року вказана постанова та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року залишені без змін та набрали законної сили.
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 року (справа № 2/174), яка в подальшому ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року залишена без змін, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865" та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів".
Зазначені судові рішення, у відповідності до частини 1 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" офіційно оприлюднені на веб-порталі судової влади України, крім того, посилання на ці судові рішення містяться і в самих оскаржуваних постановах Кабінету Міністрів України.
Як випливає з мотивувальних частин вищевказаних судових рішень, суди, визнаючи незаконними та скасовуючи окремі положення постанов Кабінету Міністрів України №№ 865, 1243, 1310, виходили з того, що ті частини нормативно-правових актів, якими встановлювався порядок та розмір нарахування заробітної плати судді, обмежують обсяг гарантій незалежності суддів, встановлених Конституцією та законами України.
Рішеннями вказаних вище судів фактично відновлено визначений постановою Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" обсяг прав суддів на належну оплату праці (щомісячного грошового утримання).
Колегія суддів встановила, що з 01.01.2006 року для розрахунку заробітної плати суддів, гарантований мінімальний посадовий оклад судді мав відповідати кількості мінімальних заробітних плат, визначених відповідною схемою посадових окладів суддів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року, з подальшим перерахунком відповідно до зростання мінімальної заробітної плати, розмір якої встановлено Верховною Радою України у Законах України про Державний бюджет на відповідні роки. При цьому, застосування для нарахування заробітної плати суддям, відповідно до положень постанов Кабінету Міністрів України №1243 від 21.12.2005 року та № 1310 від 31.12.2005 року є неправомірним, оскільки обмежує обсяг гарантованих Конституцією та законами України прав щодо оплати праці судді.
Всупереч викладеному, нарахування посадового окладу позивача проводилось, виходячи із розміру 332 грн., хоча розмір мінімальної заробітної плати постійно змінювався.
Судом встановлено, що за період з 12 лютого 2009 року по 01 листопада 2011 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась заробітна плата і матеріальна допомога у відповідності до законодавчо встановлених розмірів мінімальної заробітної плати: з 1 січня 2009 року - 605 грн.; з 01 квітня 2009 року - 625 грн.; з 01 липня 2009 року - 630 грн.; з 01 жовтня 2009 року - 650 грн.; з 01 листопада 2009 року - 744 грн. (Закон України №835-УІ від 26 грудня 2008 року та Закон України №1664-VІ від 20 жовтня 2009 року) з 01 січня 2010 року 869 грн.; з 01 квітня 2010 року - 884 грн.; з 01 липня 2010 року - 88 грн.; з 01 жовтня 2010 року - 907 грн.; з 01 грудня 2010 року - 992 грн. (Закон України № 2154-VІ від 27 квітня 2010 року) з 01 січня 2011 року - 941 грн.; з 01 квітня 2011 року - 960 грн.; з 01 жовтня 2011 року - 985 грн. (Закон України № 2857-VІ від 23 грудня 2010 року), що підтверджується розрахунками заборгованості виплати заробітної плати судді ОСОБА_2 за вказаний період та розрахунковими листами ТУ ДСА у Вінницькій області та Вінницького апеляційного адміністративного суду (а.с.12-20). Розмір такої заборгованості становить 208174,61 гривень.
Станом на день розгляду справи відповідачами не надано ані доказів виплати позивачу заявленої до стягнення суми заборгованості, ані доказів на спростування відсутності у позивача права на отримання недоплаченої йому заробітної плати у заявленому розмірі.
При цьому, колегія суддів зважає на те, що статтею 34 Закону України "Про оплату праці" передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. № 1427, компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" встановлено, що починаючи з березня 2003 року індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Таким чином, за втрату частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати позивач також має право на компенсацію.
Відповідно до проведених розрахунків, сума заборгованості по заробітній платі з урахуванням індексації за період з 12 лютого 2009 року по 01 листопада 2011 року становить 12887,66 гривень.
Щодо вимог позивача в частині визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації та територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області щодо непроведення нарахування заробітної плати та матеріальної допомоги у відповідності до законодавчо встановлених розмірів суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 126 Закону України "Про судоустрій України" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Відповідно до частини 2 пункту 1 Указу Президента України "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" від 3 березня 2003 року, на Державну судову адміністрацію України покладено обов’язок щодо організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи, а частина 4 пункту 3 передбачає, що основним завданням ДСА України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників судів.
Крім того, пунктом 4 цього Положення передбачено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: готує матеріали для формування пропозицій до державного бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування; виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Так як Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, тому несе відповідальність за фінансове забезпечення кожного суду. Оскільки вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 р. щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати в належному розмірі не виконані, тому в діях ДСА України та ТУ ДСА в Вінницькій області наявні ознаки бездіяльності, яка виходячи з обставин справи, є протиправною.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне визнати бездіяльність ДСА України та територіального управління ДСА в Вінницькій області протиправною.
Крім того, статтею 48 Бюджетного кодексу України визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.
Відповідно до пунктів 1 та 3 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1232 від 21.12.2005 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується основним завданням забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає, в тому рахунку розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів.
Згідно з п. 4 вказаного Положення, казначейство відповідно до покладених на нього завдань здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів через систему електронних платежів Національного банку.
Разом з тим, ч. 1, 2 ст. 21 Бюджетного кодексу України визначено, що для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Державне казначейство України здійснювало розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів.
При цьому, колегією суддів враховано також і те, що Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011 затверджено Положення про Державну казначейську службу України, яким визначено, що Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів.
Законом України "Про Державний бюджет на 2010 рік" Державній судовій адміністрації України встановлено відповідне бюджетне призначення за програмою "Виконання рішень судів на користь суддів", а тому видатки з Державного бюджету на виконання даного судового рішення має здійснюватись за цією бюджетною програмою.
Враховуючи викладене, недоотримана позивачем заробітна плата підлягає стягненню на його користь з Державної судової адміністрації України шляхом зобов’язання Державної казначейської служби України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені ДСА України за бюджетною програмою КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів".
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі встановлених обставин та вищезазначених положень чинного законодавства України, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а в матеріалах справи відсутні докази понесених ним судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для такої компенсації відповідно Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовільнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України та територіального управління Державної судової адміністрації в Вінницькій області щодо непроведення нарахування заробітної плати та матеріальної допомоги ОСОБА_2 у відповідності до законодавчо встановлених розмірів мінімальної заробітної плати за період з 12 лютого 2009 року по 01 листопада 2011 року.
Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 221062 (двісті двадцять одну тисячу шістдесят дві) гривні 27 копійок ненарахованої та невиплаченої заробітної плати та матеріальної допомоги у відповідності до законодавчо встановлених розмірів мінімальної заробітної плати та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період з 12 лютого 2009 року по 01 листопада 2011 року, звернувши стягнення на кошти, які знаходяться на рахунку Державної судової адміністрації України за бюджетною програмою КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів".
Зобов`язати Державну казначейську службу України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України, за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" для виплати на користь ОСОБА_2 недоплачених сум заробітної плати, матеріальної допомоги та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя Яремчук Костянтин Олександрович
Судді Дмитришена Руслана Миколаївна
Дончик Віталій Володимирович
28.12.2011