Справа № 2-108/11

Провадження № 22-ц/0290/328/2012Головуючий в суді першої інстанції:Рибчинський В.П.

Категорія: 27  Доповідач: Стадник І. М.

                  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                          РІШЕННЯ

                                ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

07.02.2012 м. Вінниця

  Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Іващука В.А., Войтка Ю.Б.,

при секретарі Безрученко Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» про стягнення коштів за договорами позики та за зустрічним позовом про визнання договорів позики недійсними, -

встановила:

ОСОБА_2 в жовтні 2010 року та січні 2011 року звернулася в районний суд з позовними заявами до Відкритого акціонерного товариства «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» про стягнення боргу за договорами позики. Ухвалою судді від 03 лютого 2011 року позовні вимоги було об’єднано в одне провадження, а ухвалою суду від 13 вересня 2011 року відповідача замінено на належного – Приватне акціонерне товариство «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507».

В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилалася на те, що між нею як фізичною особою та ВАТ «Тульчинське АТП 10507» було укладено договори позики №1-08 від 28.12.2009 року та №1-09 від 01.03.2010 року, відповідно до яких вона надала, а підприємство отримало грошові кошти в сумі 208545,72 грн. зі строком повернення до 31.12.2010 року і 157567,32 грн. зі строком повернення до 31.08.2010 року відповідно. В обумовлений у договорах строк відповідач суму боргу їй не повернув, а тому вона просила стягнути з ВАТ «Тульчинське АТП 10507» на її користь заборгованість за цими договорами.

Згідно із заявою про уточнення позовних вимог від 4 лютого 2011 року ОСОБА_2 просила стягнути з ВАТ «Тульчинське АТП 10507» за договором №1-09 від 01.03.2010 року крім суми заборгованості в розмірі 157567 грн. інфляційні втрати, а також три відсотки річних з простроченої суми, а всього 178224,52 грн.

Приватне акціонерне товариства «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» подало зустрічний позов про визнання вищевказаних договорів позики від 28 грудня 2009 року та 1 березня 2010 року недійсними. В обґрунтування позову посилалися на ті обставини, що договори позики буди підписані сторонами в один день – 1 березня 2010 року, причому зі сторони підприємства її підписала особа, яка не мала відповідних повноважень, а кошти за договором, датованим 28 грудня 2009 року були внесені ще задовго до укладення самого договору. Через недотримання в момент укладення договору вимог ст. 203 ЦК України та обман з боку однієї із сторін ПрАТ «Тульчинське АТП 10507» просило визнати договори позики недійсними.

Ухвалою суду від 13 вересня 2011 року відповідача – ВАТ «Тульчинське АТП 10507» замінено на належного – Приватне акціонерне товариство «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» (далі ПрАТ «Тульчинське АТП 10507»).

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено повністю. Стягнуто з ПрАТ «Тульчинське АТП 10507» на її користь 208545 грн. 72 коп. за договором позики №1-08 від 28.12.2009 року, 157567 грн. 52 коп. за договором позики №1-09 від 01.03.2010 року, три проценти річних в сумі 2213,40 грн., 18443,08 грн. інфляційних втрат. Крім того, з відповідача на користь позивача стягнуто судовий збір в сумі 3276,60 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В задоволенні зустрічного позову ПрАТ «Тульчинське АТП 10507» до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів позики відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції відповідач ПрАТ «Тульчинське АТП 10507» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з’ясування судом першої інстанції обставин справи та невідповідність висновків суду встановленим судом обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2

В судовому засіданні представники відповідача Головінський К.М., Казмірук Г.Д. і адвокат ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримали і просили задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 і її представник – адвокат ОСОБА_7 проти вимог апеляційної скарги заперечують, просять її відхилити та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляції та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ВАТ «Тульчинське АТП 10507» було укладено договір позики №1-08 від 28.12.2009 року, відповідно до якого товариство отримало в позику грошові кошти в сумі 208545,72 грн. із строком повернення до 31.12.2010 року.

Згідно з ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Факт зарахування грошових коштів до каси підприємства, а також їх розмір підтверджений квитанціями до прибуткових касових ордерів: №46 від 23.01.2008 року на суму 10000 грн., №47а від 24.01.2008 року на суму 10000 грн., №49 від 25.01.2008 року на суму 5000 грн., №887439 від 20.03.2008 року на суму 5000 грн., №349а від 01.12.2008 року на суму 10000 грн.,  №41 від 21.01.2008 року на суму 10000 грн., №44 від 22.01.2008 року на суму 10000 грн., №185 від 29.04.2009 року на суму 10000 грн., №180 від 25.12.2009 року на суму 10000 грн., №181 від 28.12.2009 року на суму 10000 грн., №185 від 30.12.2009 року на суму 10372,72 грн., №186 від 30.04.2009 року на суму 13833 грн., №196 від 06.05.2009 року на суму 4340 грн., №370 від 08.12.2008 року на суму 90000 грн. Після закінчення строку сума боргу не повернута.

01 березня 2010 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Тульчинське АТП 10507» було укладено договір позики №1-09, відповідно до якого товариство отримало в позику 157567,32 грн. зі строком повернення 31.08.2010 року.

Факт зарахування грошових коштів до каси підприємства підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів №91 від 19.03.2010 року на суму 1200 грн. та №11 від 31.03.2010 року на суму 156367,32 грн.

Станом на 31.08.2010 року відповідач зазначену суму коштів також не повернув.

Хоча ОСОБА_2 частину коштів внесла в касу підприємства як позику до укладення договору позики №1-08 від 28.12.2009 року, проте факт внесення коштів підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів, виписками з головної касової книги про рух коштів.

Відповідач в зустрічній позовній заяві не заперечував факту внесення грошових коштів вказаного позивачкою розміру до каси підприємства, а лише звертав увагу на ту обставину, що частина коштів внесена до моменту укладенні договору позики №1-08 від 28.12.2009 року.

Згідно з матеріалом №2036 про відмову в порушенні кримінальної справи відносно колишнього директора ВАТ «АТП 10507» ОСОБА_2, зокрема постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 10.02.2011 року у зв’язку з фінансовою скрутою підприємства (недофінансуванням з державного бюджету витрати на перевезення пасажирів пільгових категорій) та великою сумою заборгованості по виплаті заробітної плати 28.12.2009 року ОСОБА_2 уклала договір позики №1-08 з ВАТ «Тульчинське АТП 10507» на суму 208543,72 грн., а 01.03.2010 року – договір позики №1-09 на суму 156657,32 грн.

Дані договори позики підписані з одного боку ОСОБА_2, а з іншого – ОСОБА_8, як заступником голови правління ВАТ «Тульчинське АТП 10507», а кошти, отримані в рахунок позики керівництвом ВАТ «Тульчинське АТП 10507» використані для часткового погашення заборгованості по виплаті заробітної плати.

В поясненнях від 15.12.2010 року ОСОБА_8 підтвердив факт підписання ним даних договорів як заступником голови правління акціонерного товариства.

В матеріалах перевірки наявні також пояснення ОСОБА_9 – касира-бухгалтера ПрАТ «Тульчинське АТП 10507» про те, що вищевказані суми грошових коштів дійсно надходили в касу підприємства за прибутковими касовими ордерами.

Свідок ОСОБА_10, яка працювала головним бухгалтером ВАТ «Тульчинське АТП 10507» також підтвердила, що в 2008-2010 роках на підприємстві на було коштів для виплати заробітної плати працівникам. ОСОБА_2 позичала власні кошти для виплати заробітної плати. Зазначені кошти вона вносила в касу підприємства готівкою, вони оприбутковувалися за бухгалтерськими документами як позика, виписувались квитанції.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог відповідача про визнання договорів позики недійсними, а відповідач в апеляції не просить про скасування рішення в цій частині.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що між сторонами дійсно було укладено договори позики, зобов’язання за якими не виконані відповідачем, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості за ними підлягали до задоволення.

Так, відповідно до ст. 1049, ч. 1 ст. 1050 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій кількості, що передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з визначеного індексу інфляції: вересень 2010 року – 102,9%, жовтень – 100,5%, листопад – 100,5%, грудень – 100,8%, січень 2011 року – 101,0%, та суми заборгованості – 157567,32 грн., інфляційні втрати складають: за період з вересня по грудень 2010 року – 7090,49 грн., в січні 2011 року – 1575,67 грн., а загалом – 8666,16 грн., а не 18443,80 грн., як помилково вказано в рішенні суду першої інстанції, що є підставою для його зміни в цій частині.

Крім того, три проценти річних за час прострочення, що згідно з вимогами позивача тривало 153 дні (з 1 вересня 2010 року по 1 лютого 2011 року включно), складають 2099,44 грн. (157567,32грн. + 8666,16 грн.)*3/100*153 дні /365днів), а не 2213,40 грн., як вказано в рішенні.

Апеляція в цій частині є обґрунтованою, а помилки, допущені судом першої інстанції при застосуванні ст. 625 ЦК України, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для часткової зміни рішення.

Посилання відповідача на те, що справу розглянуто у відсутність відповідача, а постановлене по ній рішення мало б бути заочним, колегія суддів відкидає, так як справа призначалась до розгляду неодноразово і судові засідання в ній відкладалась з різних причин, в тому числі у зв’язку з неявкою представників відповідача. Разом з тим, представники відповідача мали можливість дати суду свої пояснення (заперечення), скористалися правом на пред’явлення зустрічної позовної заяви, подали необхідні докази, що виключає винесення відповідно до ст. 224 ЦПК України заочного рішення.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд першої інстанції ухвалив рішення про стягнення боргу за договорами позики з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін в цій частині.

Враховуючи викладене вище, на підставі ст. 625 ЦК України, керуючись ст. 304, 307-309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» задовольнити частково.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2011 року змінити в частині вимог про стягнення коштів за договором позики №1-09 від 01 березня 2010 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» на користь ОСОБА_2 за договором позики №1-09 від 01 березня 2010 року 157567,32 грн. боргу, інфляційні втрати в розмірі 8666,16 грн., а також три відсотки річних з простроченої суми, що складає 2099,44 грн., а всього 168333 (сто шістдесят вісім тисяч триста тридцять три) гривні 12 коп.

В решті зазначене рішення Тульчинського районного суду Вінницької області залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: підпис

Судді: підписи