Справа № 2-3094/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

03 лютого   2012 року                                                                        м.  Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

                                           головуючого судді             Мовчан Д.В.                                                                                                         при секретарі                      Волкобоєвої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального житлово –експлуатаційного підприємства №34 управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, про стягнення середнього заробітку за час затримки  видачі трудової книжки  та відшкодування моральної шкоди  , -

встановив:

           ОСОБА_1 (далі–Позивач) звернувся до суду з позовом до Комунального житлово –експлуатаційного підприємства №34 управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради (далі –Відповідач), про стягнення середнього заробітку за час затримки  видачі трудової книжки  та відшкодування моральної шкоди .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 01.10.2010року він був прийнятий на роботу відповідачем на посаду юрисконсульта з окладом 2500грн., а 17.01.2011року  подав заяву про звільнення з роботи з урахуванням двотижневого строку відпрацювання на підставі п.4 ч.1 ст.36, ст. 38КзПП України. Таким чином з 31.01.2011року він був звільнений з  роботи. Однак,  з ним не було проведено розрахунок по заробітній платі за весь час роботи, тобто за 3 місяці в сумі 7 500 грн., не було видано трудову книжку, а також не було виплачено компенсацію за відпустку.  Далі, позивач зазначає, що він звернувся 21.02.2011року до прокуратури Ленінського району м. Дніпропетровська із заявою про вчинення щодо нього злочину, передбаченого ст..175 КК України –невиплата заробітної плати. Після цього відповідач перерахував 15.03.2011 року на картковий рахунок позивача 3002грн. 84коп. і 23.03.2011року –2 979грн. 90коп. суми заробітної плати. Таким чином, відповідачеві залишилось сплатити позивачу 1 500грн. Окрім цього, за весь час затримки розрахунку з позивачем відповідач має сплатити йому середній заробіток до дня повного  розрахунку і видачі трудової книжки або постановлення судового рішення. А також, позивач вважає, що відповідач мусить відшкодувати йому моральну шкоду, завдану порушенням його трудових прав, оскільки відповідно до ст. 237-1КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних  прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У зв’язку з чим, позивач змушений звернутися до суду та просити суд стягнути з Комунального житлово–експлуатаційного підприємства №34 управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради на його користь  заборгованість по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку, компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні, та відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000грн.  

До початку розгляду справи по суті  позивач уточнив позовні вимоги, а саме: просить суд стягнути з Відповідача на його користь середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в сумі 26 248грн.  53коп. та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

Позивач у судове засідання не з’явився, надавши суду заяву про розгляд справи за його відсутності,  уточнені позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

  Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав суду заперечення на уточнений  позов, просив суд у задоволенні позову відмовити з огляду на їх безпідставність та необгрунтованість.

 Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.

 Судом встановлено, що наказом № 134 ОСОБА_1 був прийнятий на посаду юриста 1-ої категорії Комунального житлово–експлуатаційного підприємства №34 управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради  з 01 листопада 2010року з випробувальним терміном один місяць з посадовим окладом згідно штатного розпису (а.с.36).

Наказом № 10-к від 31 січня 2011 року  ОСОБА_1 був звільнений  з займаної посади за власним бажанням  згідно ст.38 КЗпП України (а.с.38).  

У відповідності до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна особа зобов’язана довести ті обставини на які посилається, як на підставу  своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.  Відповідно до ч.4  ст. 60 ЦПК України  доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст.48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний у день  звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у зазначені у ст.. 116 КЗпП України строки.

Згідно ч.4 ст.235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Також, згідно п.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993року, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Таким чином, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов: 1) затримки у видачі трудової книжки; 2) вини власника або уповноваженого ним органу; 3) вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Такий висновок суду кореспондується з роз’ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»у п. 32 якої зазначено, що оскільки оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника. Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається із матеріалів справи, Відповідач двічі письмово повідомляв  позивача, а саме: 01.02.2011 року за вих. № 10 та 14.02.2011 року за вих. №23, про необхідність отримання ним трудової книжки за юридичною адресою відповідача у м. Дніпропетровську, вул. Ново-орловська, б.2А. З пояснень представника відповідача також вбачається, що позивач неодноразово, через засоби телефонного зв’язку, запрошувався за вказаною адресою для отримання трудової книжки. Вказані доводи позивачем не спростовувались. Таким чином, суд враховує ту обставину, що позивач знав про необхідність отримання трудової книжки, у тому числі в силу того, що є фахівцем в галузі права, однак жодних дій для її фактичного отримання не здійснив. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою  на   адресу позивача допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Доказів наявності вини в діях адміністрації Комунального житлово–експлуатаційного підприємства №34, що обумовили факт невчасного отримання позивачем трудової книжки, суду не надано, а доводи позивача щодо порушення відповідачем трудового законодавства не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті. Враховуючи вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що трудова книжка не була вчасно отримана позивачем не через вину відповідача. З огляду на викладене, суд вважає за необхідне у задоволенні позову в цій частині відмовити.

             Щодо позовних вимог позивача на відшкодування моральної шкоди суд виходить із наступного.

             Згідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

           За правилом ст.ст.22, 23 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування та відшкодування моральної шкоди.

За змістом зазначених положень, єдиною підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди – є правопорушення, яке включає в себе: шкоду, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв’язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

Предметом доведення крім наявності самого факту моральної шкоди підлягає доказуванню її глибина, від якої залежить розмір та форма відшкодування.

Натомість, суд зауважує, що в порушення покладеного обов’язку на доказування, з боку позивача ОСОБА_1 на підтвердження своїх моральних страждань не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів, ні доведено у судовому засіданні неправомірних дій з боку відповідача,  у зв’язку із чим, суд вважає недоведеними вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди, та такими, що задоволенню не підлягають.

 У зв’язку з тим, що позивач в силу п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, та в силу ст.88 ЦПК України, звільнений від сплати судових витрат, та в задоволенні його позовних вимог відмовлено, суд вважає, що судові витрати належить віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 61 Конституції України, ст. 38 КЗпП України, ст.ст.  2,10, 11, 57-60, 81,88, 130, 174,  212-215, 218 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

1. В задоволені позову ОСОБА_1 до Комунального житлово–експлуатаційного підприємства №34 управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, про стягнення середнього заробітку за час затримки  видачі трудової книжки  та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи,  які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.   

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:                                                                   Мовчан  Д.В.