№ 2- 6095

2011 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

   08 вересня 2011 року                                                                                     Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Ткаченко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІС–СТАР»і інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області про усунення перешкод в користуванні власністю, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, грошових сум та судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

          ОСОБА_1 08 листопада 2010 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ТОВ «ЮНІС–СТАР»і інспекції ДАБК у Дніпропетровській області про усунення перешкод в користуванні власністю, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, грошових сум та судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та в ході судового засідання посилався на те, що йому належить квартира АДРЕСА_1, в кінці січня 2008 року біля будинку 7 по вул. Бульвар Слави м. Дніпропетровська по замовленню ТОВ фірма «Валсем»почалося будівництво торгівельно-розважального комплексу, в результаті цього будівництва була встановлена огорожа під вікнами його квартири, знесений дитячий майданчик та вирублено зелені насадження. Вважає вказане незаконним, перешкоджаючим нормально користуватися власною квартирою. Звернення до відповідачів про усунення перешкод в користування власністю, знесенню вказаного комплексу ні до чого не призвели, комплекс збудовано і переоформлено на відповідача. Вважає, що відповідачами порушено законодавство і його права, а поновити їх відповідачі відмовляються, йому завдана моральна шкода. Наступні звернення до відповідачів та правоохоронних органів ні до чого не призвели, отримав відмову. Просив захистити його права та усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом зобов’язання відповідача вчинити певні дії по знесенню за свій рахунок вказаного комплексу, стягнути завдану йому моральну шкоду, грошову суму на правову допомогу та судові витрати, задовольнивши позов в повному обсязі.

          Представник відповідача ТОВ «ЮНІС–СТАР»в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що в передбаченому законом порядку придбали вказаний торгівельно-розважальний комплекс, зареєстрували це, уклали договір оренди землі і використовують комплекс за призначенням. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов’язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і моральної шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача інспекції ДАБК у Дніпропетровській області в судове засідання не з’явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаного відповідача згідно ст. 169 ЦПК України.

          З’ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа  має  право в порядку,  встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється   на   всі правовідносини, що виникають у державі.

          В судовому засіданні встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, в кінці січня 2008 року біля будинку 7 по вул. Бульвар Слави м. Дніпропетровська по замовленню ТОВ фірма «Валсем»почалося будівництво торгівельно-розважального комплексу, в результаті цього будівництва була встановлена огорожа навкруги будівельного майданчика. Позивач вважає вказане незаконним, перешкоджаючим йому нормально користуватися власною квартирою, позивач зазначає, що ніби-то будівництво вказаного торгівельно-розважального комплексу є незаконним, комплекс побудований без належних дозволів, сертифікатів та погоджень, будівництво комплексу проведено з порушенням будівельних норм, стандартів і правил. Звернення його до відповідачів про усунення перешкод в користування власністю, знесенню вказаного комплексу ні до чого не призвели, комплекс збудовано і переоформлено на відповідача. Вважає, що відповідачами порушено законодавство і його права, а поновити їх відповідачі відмовляються, йому завдана моральна шкода. На прохання позивача добровільно вирішити спір відповідачі не відповіли. Звернення позивача до правоохоронних органів ні до чого не призвели, в добровільному порядку спір не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

         Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.          

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.

          Судом встановлено, що відповідач ТОВ «ЮНІС-СТАР»не є забудовником даного об’єкту нерухомого майна, ТОВ «ЮНІС-СТАР»набуло права власності на зазначений торговельний комплекс на підставі правочину купівлі –продажу згідно чинного законодавства: 01 грудня  2008 року між ТОВ «ЮНІС-СТАР»та ТОВ фірмою «Валсем» був укладений договір  купівлі –продажу торговельного комплексу та споруд, розташованих за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Бульвар Слави, буд. 7 к, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрований в реєстрі за № 10867. ТОВ «ЮНІС-СТАР»зареєструвало право власності на зазначений торговельний комплекс відповідно до чинного законодавства, а саме ст. 210 Цивільного кодексу України, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 21158623 від 05 грудня 2008 року, виданим комунальним підприємством «ДМБТІ»Дніпропетровської обласної ради. ТОВ фірма «Валсем», як забудовник, зареєструвало належним чином право власності і мало всі законні підстави для відчуження даного об’єкту.

          Під час укладання вищезазначеного договору купівлі –продажу ТОВ фірма «Валсем»передала ТОВ «ЮНІС-СТАР» документи, що підтверджують законність будівництва торговельного комплексу, а саме: договір оренди земельної ділянки від 05 грудня 2002 року, укладений між Дніпропетровською міською радою та  ТОВ фірмою «Валсем»та зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 17 грудня 2002 року за № 2642, та додатковий договір до нього від 14 лютого 2006 року, зареєстрований 11 квітня 2006 року за №  040610400435, в якому зазначено цільове використання земельної ділянки –будівництво торговельного комплексу, дозвіл від 19 жовтня 2007 року на виконання будівельних робіт по будівництву торговельного комплексу, виданий інспекцією Держархбудконтролю Дніпропетровської міської ради ТОВ фірмі «Валсем», технічний висновок ТОВ «Промтехстальпроект, в якому вказано, що об’єкт побудований згідно всіх технічних норм, діючих на Україні. ТОВ фірмою «Валсем»було отримано усі дозволи та погоджено усі технічні умови про проведення відповідного будівництва: погоджено проект розміщення торгового комплексу в ГоловАПУ, отримано позитивний висновок експертизи з питань охорони праці щодо проектної документації, міської санепідемстанції, міських електричних мереж та також комплексний висновок Укрінвестекспертизи. Існування цих документів  спростовує твердження позивача щодо відсутності необхідних для будівництва дозволів.  

          Крім того, позивач зазначає про відсутність введення і експлуатацію побудованої споруди. Дійсно, згідно пункту 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене  нерухоме  майно  (житлові будинки,  будівлі,  споруди  тощо)  виникає  з  моменту завершення будівництва (створення майна).  Якщо договором або законом передбачено  прийняття  нерухомого майна  до  експлуатації,  право  власності  виникає з моменту його прийняття до експлуатації.  Якщо право власності на нерухоме майно відповідно  до  закону підлягає  державній реєстрації,  право власності виникає з моменту державної реєстрації.

          Судом в судовому засіданні встановлено, що ТОВ фірма «Валсем»набуло право власності на торговельний комплекс на підставі рішення третейського суду, без акту вводу в експлуатацію. Підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, зокрема, є рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили. Відповідно до п.10 Переліку правовстановлюваних документів, на підставі яких проводиться реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Міністерством юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5, рішення суду про визнання права власності є правовстановлюваним документом і підлягає реєстрації в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»Дніпропетровської міської ради без акту введення в експлуатацію. ТОВ фірма «Валсем»зареєструвала право власності на торговельний комплекс відповідно до рішення третейського суду і чинного законодавства України.

          Статтею 30-1 Закону України «Про планування і забудову територій»передбачено: прийняття  в  експлуатацію  закінчених  будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, який видається інспекціями   державного   архітектурно-будівельного   контролю  з урахуванням частини четвертої цієї статті.

              Сертифікат відповідності - документ, що засвідчує відповідність    закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним      будівельним  нормам, стандартам і правилам. Для одержання сертифіката   відповідності замовник або уповноважена ним особа подає до інспекції   державного архітектурно-будівельного контролю, яка надала дозвіл на виконання будівельних робіт, письмову заяву, до якої додаються:
проектна документація на будівництво об'єкта, погоджена та затверджена в установленому законодавством порядку, акт готовності об'єкта до експлуатації,    підписаний генпроектувальною та генпідрядною організаціями, субпідрядними організаціями, що здійснювали будівництво, генпроектувальною організацією,   замовником, страховою компанією (якщо об'єкт застрахований). Датою прийняття  в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата видачі зареєстрованого сертифіката відповідності. Експлуатація не прийнятих у встановленому  законодавством порядку об'єктів будівництва забороняється. Сертифікат відповідності є підставою для укладання договорів про постачання на ці об'єкти  необхідних для їх функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії тощо, включення даних про цей об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на цей об'єкт.

          Відповідно до ст. 1 Закону України «Про планування і забудову територій»замовник -  фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні  земельну ділянку і подала у встановленому законодавством порядку заяву  (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому  числі  шляхом  знесення) об'єкта  містобудування.           ТОВ «ЮНІС-СТАР»не було та не є забудовником торговельного комплексу та споруд, розташованих за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Бульвар Слави, буд. 7 к. Чинним законодавством України не передбачено отримання сертифіката відповідності покупцем вже збудованого об’єкта будівництва.

          В своїй позовній заяві ОСОБА_1 просить суд зобов’язати ТОВ «ЮНІС-СТАР»усунути перешкоди в користуванні його власністю шляхом знесення за власний рахунок торгового комплексу. Ця вимога ОСОБА_1 є незаконною апріорі, виходячи з наступного: у позовній заяві ОСОБА_1 безпідставно вважає будівництво торговельного комплексу самочинним. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються  самочинним  будівництвом, якщо вони збудовані або будуються  на  земельній  ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

          Факт набуття ТОВ Фірмою «Валсем»(забудовником) права власності на нерухоме майно, а саме: літ. А-2 –торговельний комплекс, над літ. А-2 –надбудова, загальною площею 1148.0 кв. м, літ. А –ганок, літ. а1 –сходи, № 1, 2 –споруди, що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Бульвар Слави, 7к, спростовує твердження позивача щодо самочинності будівництва зазначеного торгового комплексу. Відсутні будь-які підтвердження самочинності будівництва вказаного об’єкта.

          Відповідно до ст. 3 Закону України «Про планування і забудову територій»державний контроль за плануванням, забудовою та іншим використанням територій здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури, відповідними спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури, Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами, а також іншими спеціально уповноваженими органами виконавчої влади.

          Згідно ст. 244-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів чи споруд, недодержанням державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва, а також самовільним будівництвом будинків або споруд (статті 79-1, 96, 97).   

          Судових справ про адміністративні правопорушення щодо недодержання державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва, а також самовільним будівництвом стосовно торговельного комплексу, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Бульвар Слави, 7к немає.

          Відповідно до статті 13 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним. В ст. 317 ЦК України зазначено:  власникові   належать  права  володіння, користування та розпоряджання своїм майном. В силу ст. 319 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не  суперечать  закону.

          Частинами 1, 2 ст.  182 ЦК України  встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

          Згідно ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток історії та культури; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 7) виключено 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника.  Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

          З огляду на наведене, у чинному законодавстві України відсутні норми, згідно з якими існує можливість зобов’язати власника об’єкта нерухомого майна, який не здійснював будівництва, та є належним набувачем, зобов’язати знести цей об’єкт та позбавити його  права власності.  

          Крім того, під час будівництва торговельного комплексу між ТОВ фірмою «Валсем»та будинковим комітетом будинку №7 по вул. Бульвар Слави у м. Дніпропетровську (мешканцем цього будинку є позивач) був укладений договір від 19 лютого 2008 року, згідно якого ТОВ фірма «Валсем» мала здійснити перелік заходів для мешканців будинку № 7, в т.ч. встановити насос для підкачки води, здійснити капітальний ремонт ліфтів та ліфтових площадок, устаткувати сучасний дитячий майданчик, впорядкувати та озеленити двір, улаштувати майданчик під баки для сміття, замінити двері виходу на технічний поверх. Загальна вартість робіт складала 251500.00 гривень. Мешканці будинку написали заяву, відповідно до якої, вони не заперечують проти будівництва у разі виконання забудовником вищевказаних умов. ТОВ фірма «Валсем»виконала всі взяті на себе зобов’язання, сплатила на ремонтні та оздоблювальні роботи на буднику № 7 - 243 200.00 гривень, а решту –8 300.00 гривень передала голові будинкового комітету ОСОБА_3, про що свідчить її розписка.

         Порядок відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди передбачений нормами Цивільного кодексу України, зокрема ст. ст. 1166, 1167, якими реалізовується принцип особистої відповідальності та передбачається вина, як умова відповідальності. В силу встановленої законом презумпції вини особи, що заподіяла збитки, на неї покладається обов'язок доведення своєї невинуватості. Відповідальність за ст. 1166, 1167 ЦК України настає, якщо збитки причинно пов'язані з протиправною поведінкою. Питання ж протиправної поведінки вирішується з дотриманням вимог Закону України «Про захист прав споживачів»та цивільного чи адміністративного судочинства.

Однак, позивачем не наданий і в матеріалах даної справи відсутній будь-який документ про те, що діями чи бездіяльністю відповідача порушені права позивача, що свідчить про недоведеність останнім неправомірних дій (бездіяльності) відповідача; відповідальність особи може застосовуватися з вини зазначеної особи. Вина особи у втратах, які вона зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі чи порушенням прав, доводиться відповідно до положень ст. ст. 57, 60, 61 ЦПК України, які взагалі відсутні в матеріалах даної справи. Підставою для відповідальності за спричинену шкоду (збитки) згідно з нормами цивільного права є правопорушення, що складається з чотирьох елементів (склад), наявність яких є обов'язковою у сукупності: шкода, протиправна поведінка особи, що спричинила шкоду, причинний зв'язок між ними і вина.

            Статтею 60 ЦПК України на позивача покладений обов'язок щодо доведення тих обставин, на які він посилається.

            В супереч зазначеній нормі позивачем не доведений факт вказаних в позові порушень його прав, завдання як матеріальної шкоди, так і моральної, відповідні підтверджуючі документи до матеріалів даної справи позивачем не надані. В порушення норм ст.ст. 57, 60, 61 ЦПК України позивачем не надано відповідних доказів про визнання неправомірною (незаконною) дій чи бездіяльності відповідача. Будь-які дії чи бездіяльність відповідача, на яких наполягає позивач, не визнанні неправомірними, що свідчить про правомірність їх вчинення та відсутність будь-яких порушень з боку відповідача. Як наслідок, відсутні й підстави щодо задоволення вимог про стягнення матеріальної шкоди (збитків) та моральної шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено в повній мірі не було.

          Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідачів, пов’язаними з неналежним виконанням взятих на себе обов’язків  позивачу було завдано ушкодження здоров’я, майнової шкоди та прямих  збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв’язку зі вказаними діями відповідачів і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

         Відповідно до ст. 1166 ЦК України  майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Але в судовому засіданні це підтвердження не знайшло.

Ст. 1167 ЦПК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до  ст.  23  ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачами моральних страждань.

          Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню, а ні повністю, а ні частково.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов’язання стосовно позивача по неправомірності своїх дій, предмету позову, а позивач цього не довів, відповіді позивачу на його звернення надавалися, відповідач діяв у відповідності до законів та взятих зобов’язань, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов’язань є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

          Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні власністю, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, грошових сум та судових витрат в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 13, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 22, 23, 182, 319, 331, 346, 376, 1164, 1166, 1167 ЦК України, ст. ст.1, 3, 30-1 Закону України «Про планування і забудову територій», ст. 10 Закону України «Про архітектурну діяльність», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ст. ст. 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІС–СТАР»і інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області про усунення перешкод в користуванні власністю, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, грошових сум та судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -