УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2012 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Мелінишин Г.П.
суддів Бойчука І.В., Меленко О.Є.
секретаря Балагури М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк», третя особа на стороні позивача без самостійних вимог - ОСОБА_2 про визнання кредитного договору, договорів поруки та застави недійсними за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 08 грудня 2011 року,-
в с т а н о в и л а:
У травні 2011 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ПАТ «Фольксбанк», третя особа на стороні позивача без самостійних вимог -ОСОБА_2 про визнання кредитного договору, договорів поруки та застави недійсними.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 08 грудня 2011 року в позові відмовлено.
На дане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що судом першої інстанції не взято до уваги, що на момент укладення кредитного договору наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не давало йому права на здійснення валютних операцій, оскільки згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» дані операції проводяться виключно на підставі індивідуальної ліцензії. Така ліцензія в банку відсутня. Тому умови укладеного кредитного договору суперечать чинному законодавству, порушують його права та інтереси, в зв’язку з чим він є недійсним, а відповідно - і договори поруки та застави.
____________________________________________________________________________________________________________________
Справа №2/0909/1220/2011 Головуючий у 1 інстанції Потятинник Ю.Р.
Провадження № 22ц/0990/264/2012 Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.
Категорія 27
Посилаючись на зазначені обставини просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з наведених в ній мотивів.
Представник ПАТ «Фольксбанк» доводів скарги не визнав посилаючись на обґрунтованість висновків суду.
Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності нормативних актів для застосування індивідуального ліцензування щодо валютних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитних операцій в іноземній валюті згідно ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банку дозволу, тобто генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Оскільки такий дозвіл на час укладання оспорюваних договорів у банку був, підстав для визнання їх недійсними не встановлено.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є таким, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постановлене судом рішення відповідає вказаним вимогам виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, 28.05. 2005 р. між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фольксбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 68/40, за умовами якого банк зобов’язався надати позичальникові грошові кошти у розмірі 106368,16 доларів США на строк до 27.05.2016 року (а.с.6-7).
Виконання зобов’язань позичальника за даним договором забезпечено заставою автомобіля марки PORSCHE, модель CAYENNE, реєстраційний номер НОМЕР_1, про що 28.05.2008 року укладено відповідний договір (а.с.30-34).
Також, 28.05.2008 року між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до якого остання зобов’язувалася перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов’язань за зазначеним кредитним договором (а.с.35).
Відповідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Судом першої інстанції з’ясовано, що банк мав право на підставі банківської (генеральної) ліцензії Національного Банку України № 31 від 13.12.2001 року, Дозволу № 31-2 від 06.12.2002 року та додатку до нього здійснювати банківські операції, в т. ч. операції з валютними цінностями, визначені ч.1 та п. п. 5-11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Такі операції з валютними цінностями здійснюються згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93, з дотриманням порядку та умов її отримання, визначених ст. 19 та Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджених постановою правління НБУ від 17.07.2001 року № 275.
Твердження апелянта щодо відсутності у відповідача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, а звідси - недійсність укладених кредитного договору, договорів поруки та застави не заслуговують на увагу. Суд правильно вважав, що в даному випадку вимоги підпункту "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, не можуть бути застосовані,оскільки на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. А отже нормативні умови для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій відсутні.
З врахуванням наведених обставин суд прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки при укладенні оспорюваних договорів між сторонами були дотримані усі передбачені законом для кредитних договорів вимоги.
Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з’ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія судів,-
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 08 грудня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Г.П. Мелінишин
Судді: І.В. Бойчук
О.Є. Меленко