КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2012                                                                                           № 20/189

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Авдеєва  П.В.

суддів:            Коршун Н.М.

          Куксова В.В.

від  позивача: ОСОБА_1 – представник за довіреністю,

від відповідача: ОСОБА_2 – представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому  судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Люксон”

на рішення Господарського суду м.Києва від 25.10.2011 року

у справі №20/189 (суддя Палій В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ПІОН-ГРУП”

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Люксон”

про стягнення 59 235,92 грн.,

                                                     В С Т А Н О В И В :

        В вересні 2011 року позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 20 488,80 грн. – основного боргу, 36 879,84 грн. – пені, 412,58 грн. – 3% річних, 1 454,70 грн. – збитків від інфляції, 592,36 грн. – державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.   

       10.10.2011р. представником позивача було подано уточнений розрахунок пені, відповідно до якого останній просив суд стягнути з відповідача 1566,14 грн. - пені, з урахуванням вимог Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне не виконання грошових зобов’язань”.

       Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані належним чином зобов’язання за договором підряду №10/11 від 10.11.2009р. щодо своєчасної та повної оплати за наданні послуги.      

      Рішенням Господарського суду м. Києва від 25.10.2011р. у справі №20/189 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Люксон” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ПІОН-ГРУП” 20488,80грн. - основного боргу, 1566,14грн. – пені, 1167,86грн. – збитків від інфляції, 412,58грн. – 3% річних, 236,35грн. –державного мита, 233,17грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

     В іншій частині позовних вимог відмовлено.

    Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить зазначене рішення скасувати та припинити провадження у даній справі.  

    В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що додаткова угода №3 від 20.09.2010р. до договору підряду №10/11 від 10.11.2009р. є неукладеною, оскільки сторони всупереч ч.2 ст.180, ч.5 ст.318 Господарського кодексу України, ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України не досягли згоди з усіх істотних умов договору, а саме – щодо обсягу та видів робіт.

    Крім того, апелянт стверджує, що у нього відсутня заборгованість з оплати виконаних робіт за договором підряду №10/11 від 10.11.2009р., а обов’язок оплати робіт, які виконані згідно з Актом від 29.10.2010р., ще не настав в силу ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

    Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

    Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги, виходячи з наступного.

    Відповідно до ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.  

   Як вбачається з матеріалів справи, 10.11.2009р. між позивачем, як підрядником, та відповідачем, як замовником, був укладений договір підряду №10/11 (далі-Договір), відповідно до умов якого підрядник зобов’язався на свій ризик власними і залученими силами за дорученням замовника виконати у встановлений строк комплекс монтажних та пусконалагоджувальних робіт щодо електромереж замовника, а саме ТП № 822, ТП №9 та ТП №12, за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1а (надалі – Об’єкт замовника), відповідно до технічного завдання (Додаток №1 до цього Договору), вимог нормативно-правових актів, державних стандартів, норм і правил, а також умов цього Договору (далі – роботи), а замовник зобов’язався надати підрядникові доступ до місця проведення робіт (фронт робіт), прийняти та оплатити виконані роботи.

    Згідно із п.1.2 Договору перелік робіт та матеріалів, що мають бути використані  для виконання робіт міститься в кошторисній документації (Додаток №3 до Договору).

     Представники сторін не надали суду додатки до Договору, посилаючись на відсутність останніх. При цьому, представник позивача вказав на те, що перелік робіт та матеріалів, які погоджені сторонами спору містяться у Актах приймання виконаних підрядних робіт.

     Пунктом 3.1 Договору сторони погодили, що договірна ціна предмета договору складає 2219098,80грн., у тому числі ПДВ (20%) – 369849,80грн., згідно з розрахунком договірної ціни (Додаток №2 до цього договору), що є його невід’ємною частиною.

   Вартість робіт, передбачена цим Договором та додатками до нього є твердою та визначається згідно кошторисної документації, що є додатками до цього Договору (п.3.2 Договору).

    Пунктом 2.1 та 2.2 Договору сторонами визначено строк початку робіт – не пізніше 3-х робочих днів з моменту отримання авансового платежу згідно п. 4.2 Договору. Строк завершення робіт – не пізніше 90 робочих днів з моменту початку робіт з правом дострокового виконання.

    Відповідно до п.2.3 Договору роботи вважаються завершеними після підписання сторонами кінцевого акту здачі-приймання робіт, що оформлюється сторонами протягом 5 робочих днів з дня завершення виконання всіх робіт за цим Договором.

    Згідно із 4.2 Договору замовник перераховує підрядникові аванс для придбання матеріальних ресурсів, згідно кошторисної документації, в розмірі 1545000,00грн., у тому числі ПДВ 20% - 257500,00грн., протягом 5 банківських днів з дати укладення Договору.

   Пунктом 4.3 Договору передбачено, що замовник здійснює проміжні платежі підряднику за виконані, але не оплачені роботи на підставі проміжних актів здачі-приймання виконаних підрядних робіт (форма КБ -2в) та довідки про вартість виконаних робіт (форма КБ-3), підписаних уповноваженими представниками сторін. Замовник повинен здійснити платіж протягом 5 банківських днів після підписання сторонами кожного проміжного акту приймання виконаних робіт.

   Остаточний розрахунок між підрядником та замовником проводиться протягом 5 банківських днів з дати підписання кінцевого акту  здачі-приймання виконаних робіт (п.4.4 Договору).

    Відповідачем було здійснено на користь позивача авансовий платіж у розмірі 1545000,00грн., що підтверджується випискою банку з рахунку позивача від 13.11.2009р. (а.с.110).

    Додатковими угодами №1, №2, №3 до договору підряду №10/11, які підписані сторонами спору, передбачено виконання  додаткових робіт, що не передбачені кошторисом до Договору, але здійснюються в межах виконання комплексу монтажних та пусконалагоджувальних робіт щодо електромереж замовника, а замовник за такими додатковими угодами зобов’язався прийняти та оплатити вказані роботи на умовах і в строк, що визначені даними додатковими угодами.

    Згідно із п.1.2, 3.1, 3.2 зазначених вище додаткових угод, роботи, що додатково виконуються підрядником, їх обсяг, вартість встановлюються сторонами  в кошторисах до таких додаткових угод, що є їх невід’ємними частинами та невід’ємними частинами договору. Кошториси до таких додаткових угод є твердими та можуть бути змінені виключно за згодою сторін та є невід’ємними частинами основного договору.

     Сторонами не надано окремих кошторисів до додаткових угод, у яких було б визначено види робіт, їх обсяг та вартість.

     Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору позивачем були виконані підрядні роботи, що підтверджується підписаними сторонами Актами приймання виконаних підрядних робіт та довідками про вартість виконаних підрядних робіт. У вказаних довідках та актах міститься посилання на укладений сторонами Договір №10/11 від 10.11.2009р., а також, на додаткові угоди №1, №2, №3 до Договору.

     Апелянт стверджує, що додаткова угода №3 від 20.09.2010р. до Договору є неукладеною, оскільки сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, а саме – щодо обсягу та видів робіт. Колегія суддів не приймає до уваги вказане твердження,  з огляду на наступне.

    З матеріалів справи вбачається, а саме, підписаної сторонами довідки про вартість виконаних будівельних робіт за жовтень, Акту приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2010р., у яких міститься  посилання на Додаткову угоду №3 до договору підряду №10/11 від 10.11.2009р., роботи із посиланням на Додаткову угоду №3 були виконані  підрядником та прийняті замовником, про що свідчить підписання вказаних документів.

     Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що фактичним виконанням робіт підрядником та їх прийняттям замовником сторони підтвердили, що ними було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов за Додатковою угодою №3 до Договору, зокрема, щодо виду додаткових робіт, їх обсягу та вартості.

     Фактичні дії сторін свідчать про те, що додаткова угода №3 до договору була укладена. Визначення договору (додаткової угоди) як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди щодо всіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами (вказана позиція викладена у постанові ВСУ від 25.06.2011р. по справі №7/221-09).

     При цьому колегія суддів також враховує, що окремих кошторисів сторонами не було підписано і до Додаткових угод №1, №2 до Договору підряду №10/11 від 10.11.2009р., проте, роботи були виконані підрядником та прийняті замовником, що підтверджується підписаними сторонами Актами приймання виконаних підрядних робіт із посиланням на такі додаткові угоди. При цьому, виконані та прийняті роботи були оплачені замовником та спір щодо їх виконання, прийняття, оплати між сторонами спору відсутній.

     Таким чином, позивачем на виконання умов договору та додаткових угод №1, №2, №3 до нього були виконані роботи загалом на суму 2733994,80грн., що підтверджується довідками про вартість виконаних підрядних робіт та актами приймання виконаних підрядних робіт, які підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплені печатками сторін, належним чином завірені копі яких містяться в матеріалах справи.

     Відповідачем було здійснено часткову оплату за виконані підрядні роботи загалом у розмірі  2713506,00грн., що підтверджується виписками банку з рахунку позивача, проте, виконані позивачем роботи та прийняті замовником за Актом приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2010р. (що підписаний представниками сторін 29.10.2010р.) були оплачені відповідачем частково, а суму у розмірі  20488,80грн. у встановлений п.4.4 Договору строк, відповідач не сплатив.

     При цьому, відповідно до п. 4.3, 4.4  додаткової угоди №3 до Договору розрахунки за виконання додаткових робіт за цією додатковою угодою здійснюються у валюті та у формі, що передбачена договором на підставі акту здачі-приймання виконаних додаткових робіт (проміжного та/або кінцевого).

      На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача 20488,80грн. –основного боргу.

      Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних  умовах  звичайно  ставляться.   Кожна  сторона  повинна  вжити  усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

         Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

         Згідно із п.1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

         В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

          Відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.

             Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 20 488,80 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, колегією суддів визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.   

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3% річних, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

  Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

 Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України  встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється  від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов’язання та приписи вказаних правових норм з останнього судом першої інстанції правомірно стягнуто за період з 06.11.2010р. по 11.08.2011р. збитки від інфляції в розмірі 1 566,14 грн. та 3% річних в розмірі 412,58 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

       Пунктом 7.3 Договору сторони погодили, що у випадку прострочення строків оплати платежів, вказаних в п.п. 4.3, 4.4, цього Договору, відповідач зобов’язується сплатити позивачеві пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день затримки.

      Згідно з п. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

      Враховуючи зазначене та перевіривши розрахунок суми пені (а.с.109) колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 1 566,14 грн. є обґрунтований.

  Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.       

         Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

         Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

      Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволено частково, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

     Судом першої інстанції дотримано положення ст.49 ГПК України.

       На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

                                                П О С Т А Н О В И В :

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Люксон” на рішення Господарського суду м. Києва  від 25.10.2011 року  залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду  м.Києва  від 25.10.2011 року у справі №20/189 залишити без змін.

3.          Матеріали справи  №20/189 направити до Господарського суду  м.Києва.

           Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      Авдеєв  П.В.

Судді                                                                                          Коршун Н.М.

                                                                                          Куксов В.В.