Справа №1 la-2786 2006 p. Головуючий у 1 інстанції Полтавець Н.З. Доповідач Самойленко А.І.

УХВАЛА

Іменем України

19 вересня 2006 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого Самойленко А.І.

суддів Свіягіної І.М., Яременка А.Ф. з участю

прокурора Ільченка С.В.

засудженого ОСОБА_1 розглянув   у   відкритому   судовому  засіданні   в  місті  Донецьку   справу  за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Микитівського районного суду АДРЕСА_1 від 27 жовтня 2005 року, яким

ОСОБА_1

,   уродженця   ІНФОРМАЦІЯ_1

, мешканця АДРЕСА_1, не

судимого відповідно до ст.89 КК України

засуджено за ст.185 ч.З КК України на 4 роки позбавлення волі, за ст.289 ч.З КК

України   -   на   7   років   позбавлення   волі   з   конфіскацією   всього   майна

засудженого. На підставі ст.70 ч.І  КК України шляхом поглинення менш

суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді 7

років позбавлення волі з конфіскацією всього майна засудженого.

Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди: на користь ОСОБА_2 - 13170 гривень 39 копійок, на користь ОСОБА_3 - 4900 гривень, на користь ОСОБА_5 - 970 гривень, на користь ОСОБА_4 - 240 гривень.

ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні крадіжок чужого майна з гаражів в автокооперативі "Каскад" в м.Горлівці Донецької області шляхом протиправного проникнення в приміщення: 2 вересня 2004 року - з гаража ОСОБА_5 на суму 1600 гривень, 5 жовтня 2004 року - з гаража ОСОБА_3 на суму 5000 гривень, наприкінці листопада 2004 року - з гаража ОСОБА_4 на суму 690 гривень.

Крім цього, 10 березня 2005 року ОСОБА_1незаконно проник в гараж ОСОБА_2, звідки незаконно заволодів автомобілем "Вольво-940", вартість якого в 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, чим завдав ОСОБА_2 великої матеріальної шкоди. Керуючи зазначеним автомобілем, ОСОБА_1 вчинив наїзд на дерево, пошкодивши автомобіль і завдавши потерпілому істотної матеріальної шкоди на суму 13170 гривень 39 копійок.

В апеляції засуджений ОСОБА_1просить скасувати вирок в частині засудження його за ст.185 ч.З КК України, посилаючись на те, що суд першої

2

інстанції безпідставно визнав його винуватим у вчинення крадіжок з гаражів кооперативу "Каскад", оскільки він цих злочинів не вчиняв, а його вина не доведена достовірними доказами у справі. Крім цього, просить перекваліфікувати його дії зі ст.289 ч.З на ст.289 ч.2 КК України, застосувати до нього вимоги ст.69 КК України при призначенні покарання, посилаючись на неправильність кваліфікації його дій в цій частині судом першої інстанції і надмірну суворість покарання. В іншому випадку просить із зазначених ним підстав повернути справу на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, засудженого ОСОБА_1, який підтримав свою апеляцію, думку прокурора про необхідність відхилити апеляцію і залишити вирок без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, апеляційний суд вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню, а вирок суду - зміні, виходячи з наступного.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні крадіжок чужого майна з гаражів автокооперативу "Каскад" за наведених у вироку обставин грунтуються на сукупності доказів у справі, які були досліджені судом і яким суд дав належну оцінку у вироку.

Так, потерпілі ОСОБА_5, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 пояснили, що у вказаний у вироку час шляхом проникнення у приміщення їх гаражів були вчинені крадіжки автомобільних запчастин та іншого майна. При цьому потерпілі конкретно вказали яке саме майно було викрадено у кожного з них.

Під час відтворення обстановки та обставин вчинення злочинів з участю підозрюваного ОСОБА_1 останній пояснив і показав на місці яким способом і з яких гаражів він вчиняв крадіжки чужого майна, після чого у нього була здійснена виїмка автомобільних акумуляторів, резинового човна, автомобільних дисків, автомобільних коліс, та іншого майно, а також посвідчення водія і талон на управління транспортним засобом на ім'я потерпілого ОСОБА_3.

В своїх показаннях потерпілі ОСОБА_5, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 також пояснили, що серед майна, вилученого у ОСОБА_1 вони впізнали частину майна, яке було викрадено у них. Так, потерпілий ОСОБА_3 впізнав гумовий човен як такий, що був викрадений з його гаража, потерпілий ОСОБА_5 впізнав два колеса і акумулятор як такі, що були викрадені з його гаража, а потерпілий ОСОБА_4 впізнав два автомобільних колеса, два автомобільні диски і акумулятор, як такі, що були викрадені з приміщення його гаража.

Доводи апеляції засудженого про те, що виїмка зазначених речей була здійснена з порушенням вимог КПК України, що зазначені речі могли бути підкинуті йому працівниками міліції, не можуть бути визнані обгрунтованими, оскільки згідно протоколів виїмки ці слідчі дії були проведені з участю ОСОБА_1, який сам видав викрадені ним предмети, а правильність зазначених у протоколах даних підтверджена підписами учасників слідчих дій, в тому числі і самого засудженого. З урахуванням наведених обставин той факт, що ключі ОСОБА_1 від квартири і гаража були вилучені у нього працівниками міліції без процесуального оформлення, а потім передані ОСОБА_6., з якою ОСОБА_1 перебував у фактичних шлюбних стосунках, сам по собі не може свідчити про використання цих ключів працівниками міліції при проведенні виїмки у ОСОБА_1. Ці обставини також були досліджені судом першої інстанції і їм дана відповідна оцінка. Тому проведення виїмок автозапчастин і документів на ім'я ОСОБА_3 у засудженого ОСОБА_1 було здійснено з додержанням вимог ст. 178-183 КПК України

з

Сам ОСОБА_1 у своїх первинних показаннях повністю визнавав свою вину у вчиненні цих крадіжок і ці показання повністю узгоджуються з вищенаведеними доказами у справі. Його твердження про те, що ці показання він давав внаслідок застосування до нього незаконних заходів з боку працівників міліції були належним чином перевірені судом першої інстанції, в тому числі шляхом дачі доручення прокурору, і обгрунтовано визнані неправдивими, направленими на ухилення від кримінальної відповідальності за вчинення цих крадіжок.

Дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ст.185 ч.З КК України, як повторне вчинення крадіжок чужого майна, поєднаних з проникненням у сховище.

В своїй апеляції засуджений ОСОБА_1, не оспорюючи факту незаконного заволодіння ним автомобілем "Вольво-940", який належав потерпілому ОСОБА_2, посилається на неправильність розміру матеріальної шкоди, завданої потерпілому, стверджуючи, що розмір шкоди суд встановив на підставі неправдивих показань потерпілого ОСОБА_2..

Однак, ці доводи апеляції не можуть бути визнані обгрунтованими, оскільки суд взяв до уваги не показання потерпілого про вартість автомобіля і розмір заподіяної шкоди у виді пошкоджень автомобіля, а висновки судової автотоварознавчої експертизи. Як кваліфікація експерта, так і методика експертного дослідження засудженим не оспорюється. Тому підстави вважати неправильними ці висновки експертизи відсутні.

Безпідставними є і доводи апеляції засудженого про те, що наїзд автомобілем на дерево він вчинив внаслідок неправомірних дій працівника міліції ОСОБА_7, який намагався витягнути його з автомобіля і тим самим перешкодив нормальному керуванню автомобілем. Наявними у справі доказами встановлено, що працівник міліції ОСОБА_7, отримавши інформацію про незаконне заволодіння автомобілем потерпілого ОСОБА_2, здійснив заходи направлені на припинення злочину і затримання ОСОБА_1, який вчини цей злочин. Саме ОСОБА_1відмовився виконати законні вимоги працівника міліції, протидіяв його затриманню і продовживши рух на автомобілі вчинив наїзд на дерево. Тому матеріальна шкода автомобілю була заподіяна не працівником міліції ОСОБА_7, як на це посилається засуджений в апеляції, а саме ОСОБА_1 під час незаконного заволодіння ним транспортним засобом. Тому ці наслідки обрунтовано поставлені у вину ОСОБА_1.

Не відповідають фактичним обставинам справи доводи апеляції засудженого про порушення його права на захист під час досудового слідства, що йому не роз'яснювалось його право мати захисника. Як вбачається з матеріалів справи при затриманні ОСОБА_1 в якості підозрюваного і допитах в якості обвинуваченого йому неодноразово роз'яснювались його права, в тому числі право мати захисника, про що були складені відповідні протоколи, які були підписані ОСОБА_1. Окремо були складені протоколи про відмову ОСОБА_1 від захисника, в яких він власноручно вчиняв записи про відмову від захисника. В подальшому, ще на стадії досудового слідства він подав заяву про допуск до участі у справі в якості його захисника адвоката ОСОБА_8, який був допущений до участі у справі і здійснював захист ОСОБА_1.

Разом з тим, доводи апеляції засудженого про неправильність кваліфікації його дій за ст.289 ч.З КК України є обгрунтованими.

Законом України від 22 вересня 2005 року була змінена редакція ст.289 КК  України,   і  нова  редакці   цієї  норми   закону  не   передбачає   в   якості

4

кваліфікуючої ознаки цього злочину вартість автомобіля, яка більше ніж у 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тому відповідно до вимог ст.5 КК України ця кваліфікуюча ознака не повинна ставитись у вину ОСОБА_1. Крім цього, суд безпідставно визнав великою матеріальну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок заволодіння ОСОБА_1 автомібілем ОСОБА_2 на суму 13170 гривень 39 копійок.

Згідно примітки до ст.289 КК України матеріальна шкода визнається великою у разі заподіяння реальних збитків на суму понад 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким розміром у 2005 році були 15375 гривень (61,5 грн х 250). Оскільки заподіяна ОСОБА_1 шкода не перевищує зазначеної суми, однак перевищує 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, ця шкода є значною.

Тому дії ОСОБА_1 повинні бути кваліфіковані не за ст.289 ч.З, а за ст.289 ч.2 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене з проникненням у сховище і яке завдало значної матеріальної шкоди потерпілому.

Враховуючи зміну кваліфікації дій засудженого, пов'язану з пом'якшення відповідальності ОСОБА_1, дані про особу останнього, який відповідно ст.89 КК України є не судимим, апеляційний суд вважає за можливе пом'яшити йому покарання. Однак, підстав для застосування вимог ст.69 КК України, як про це просить засуджений в своїй апеляції, апеляційний суд не вбачає.

Враховуючи наведене, керуючись вимогами ст.ст.365, 366 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляцію засудженого ОСОБА_1  а задовольнити частково.

Вирок Микитівського районного суду  Донецької області від 27 жовтня 2005 року щодо нього змінити: перекваліфікувати дії ОСОБА_1 зі ст.289 ч.З на ст.289 ч.2 КК України і призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна засудженого.

На підставі ст.70 ч.І КК України шляхом поглинення цим покаранням покарання, призначеного йому за ст.185 ч.З КК України у виді 4 років позбавлення волі, остаточно призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна засудженого.

В решті цей вирок залишити без зміни.