УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2007 року серпня 27 дня колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
Головуючого: Віхрова В. В.,
Суддів: Гайдук В. І., Дерев'янка О. Г.,
Козлова С. П., Красвітної Т. П.
розглянувши відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України» (в редакції Закону України № 697-V від 22.02.2007) в касаційному порядку у судовому засіданні у місті Дніпропетровську цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, де зацікавлена особа, Вишгородський районний військовий комісаріат Київської області, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2005 року, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування у період 1943-1944 p.p. під час німецької окупації в м. Вінниці у концентраційному таборі, оскільки у Державному архіві Вінницької області не зберігся список в'язнів, через що відсутня можливість встановити у позасудовому порядку цей факт, який має значення для виникнення особистих та майнових прав учасника бойових дій.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 06 вересня 2005 року заява ОСОБА_1 задоволена і факт такого перебування у концтаборі встановлений.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2005 року рішення місцевого суду скасоване і у задоволені заяви ОСОБА_1 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на незаконність рішення апеляційного суду через порушення норм процесуального права щодо з'ясування обставин справи апеляційним судом, у зв'язку з чим просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення місцевого суду, що помилково скасоване.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи в межах касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Вирішуючи спір, суди виходили з наступних обставин справи.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Чернип Вище-Дубичанського району (нині Вишгородський район Київської області). У період окупації Вінницької області під час Великої Вітчизняної Війни (липень 1943 р. - березень 1944 р.) у м. Вінниці був організований табір для військовополонених та осіб чоловічого населення. Факт перебування заявника у дев'ятирічному віці у цьому таборі підтверджується лише свідченнями свідків, які отримали статус малолітнього в'язня фашизму.
Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд виходив з того, що за архівними довідками Державного архіву Вінницької області відсутній список в'язнів табору, що знаходився у м. Вінниця, та що не надано допустимих доказів наявності у м. Вінниця концентраційного табору в розумінні ст. 1 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань».
Справа № 33ц-812 кс/07; 6-6321 кс06
Головуючий у першій інстанції: Лебезун В.І.
Суддя - доповідач: Віхров В. В.
Суд у цій справі за ст. 335 ЦПК України під час її розгляду в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.
Згідно зі ст. 235 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, у зв'язку з чим є хибним посилання суду апеляційної інстанції на наслідки невиконання заявником свого процесуального обов'язку довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Разом з цим, суд касаційної інстанції відзначає, що місцевим і апеляційним судами вжиті заходи щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, але достатніх фактичних даних про табір та перебування у ньому заявника не зібрано. Суд не може залишити поза увагою те, що надані свідчення не вказують на обстановку і умови тримання у таборі, а також те, що, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2.3асвідчила, що перебувала у концтаборі разом з заявником до визволення радянськими військами, але в той же час отримала посвідчення учасника бойових дії як вивезена малолітньою до Німеччини.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Звідси, апеляційний суд, дослідивши зібрані докази у справі і розглянувг.л справу з суворим дотриманням процесуального закону, повно і правильно встановив фактичні обставини у справі, які відносяться до предмету доказування.
Таким чином, встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційним судом у цій справі ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, і правильне по суті рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, а касаційна скарга згідно зі ст. 337 ЦПК України має бути відхилена.
Керуючись, ст. ст. 336, 337, 343-345 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2005 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, остаточна і оскарженню не підлягає.