Справа № 22ц-122/2008                                Головуючий у 1 інстанції -

Категорія - цивільна                                      Іванченко Я.М.

                                                                         Доповідач - Ішутко В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ          УКРАЇНИ

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області  від 07 листопада 2007 року у справі за ОСОБА_2,ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, Новгород-Сіверської державної нотаріальної контори про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним,

в с т а н о в и в :

          ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області  від 07 листопада 2007 року, яким було визнано недійсними свідоцтво про право на спадщину за законом від 13.04.2006 року, видане на ім”яОСОБА_1, зареєстроване в реєстрі №503 на будинок з надвірними будівлями розташований в АДРЕСА_1 та свідоцтво про право на спадщину за законом від 21.02.2006 року, видане на ім”яОСОБА_1, на все майно та грошові вклади, що знаходяться на рахунку в відділенні ВАТ “Державний ощадний банк”, зареєстроване в реєстрі №205;

          Встановлено факт своєчасного прийняття ОСОБА_7 спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_8. ІНФОРМАЦІЯ_1.

          В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та  процесуального права. Зокрема, судом не були застосовані положення п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України  №5 від 31 березня 1995 року “Про судову практику  в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення” та п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 31 січня 1992 року “Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні” , в зв"язку з чим суд прийшов до помилкового висновку, що її брат фактично прийняв спадщину, та не врахував, що видача свідоцтв про право на спадщину спадкоємцям, які у встановлений строк вчинили передбачені законом дії по прийняттю спадщини, не обмежена певним строком давності.

Вважає, що суд першої інстанції неповно з”ясував обставини, що мають значення для справи, а саме те, що ОСОБА_7 ніяким чином не претендував на спадщину, яка відкрилась після смерті матері, а його діти намагаються видати своє бажання прийняти спадщину за волевиявлення покійного батька. Також недоведені обставини, які суд помилково вважає встановленими, зокрема, що ОСОБА_7 фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, оскільки суд не врахував тієї обставини, що розрахунки за електроенергію ОСОБА_7 здійснювати не мав можливості, тому що був безробітним, від жінки ніякої допомоги не отримував, а існував за рахунок її передач, взяв до уваги тільки показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10., які є протилежними показанням свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12., згідно яких у будинку АДРЕСА_1 після відкриття спадщини ніхто не проживав, а ОСОБА_7 разом із сім”єю проживав у будинку АДРЕСА_2, чим порушив вимоги ст. 10 ЦПК України щодо подання доказів.

Помилковість висновку суду про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, на думку апелянта, полягає у тому, що факт її проживання у м. Чернігові не може свідчити, що вона фактично не вступила в управління та володіння спадковим майном, вона постійно приїжджала  та доглядала за будинком, обробляла присадибну ділянку, з її дозволу в будинок було заселено квартирантів з метою матеріальної підтримки брата, який не мав за мету приймати спадщину після смерті батьків.

Заслухавши  суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу,  перевіривши  доводи  скарги  та  матеріали справи,  апеляційний  суд  приходить  до  висновку,  що  апеляційна  скарга    підлягає  відхиленню,  виходячи  з  наступного.

По справі встановлено, що в 1990 році відкрилася спадщина після смерті ОСОБА_13., а в 1994 році, після смерті ОСОБА_8.

Розглядаючи справу за законом, який діяв на час відкриття спадщини, суд обґрунтовано дійшов висновку, що спадщину після смерті останнього спадкодавця, прийняв БОСОБА_7- брат відповідачки і батько позивачів. Дані обставини підтвердились в судовому засіданні поясненнями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10., доказами : абонентськими книжками по розрахункам за електроенергію, та за воду. Судом встановлено, що в управління та володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_8. вступив ОСОБА_7, батько позивачів, який проживав у м. Новгород - Сіверському, займався оформленням документів, пов”язаних з похованням померлої, здійснював догляд за будинком, його ремонтом, сплачував комунальні послуги. З заявою до органів соціального захисту про виплату допомоги на поховання зверталася дружина ОСОБА_7.

Суд обґрунтовано зазначив, що нотаріус порушив інструкцію „Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” від 18 червня 1994 року, видавши свідоцтво про право на  спадщину відповідачці  ОСОБА_1., оскільки зазначений документ видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву про прийняття спадщини в строк, передбачений для прийняття спадщини у випадку, коли нотаріус  перевірив  ці обставини. Зазначена інструкція втратила свою чинність.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що постійне проживання відповідачки в м.Чернігові, як на час відкриття спадщини так і в 2006 році, спростовує її доводи про те, що саме вона прийняла спадщину в 1994 році  після смерті матері. Суд критично оцінив покази свідків ОСОБА_14, ОСОБА_12. та ОСОБА_11, які носять суперечливий характер та не містять інформації щодо предмета позову.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що батько позивачів був безробітним, не отримував ніякої допомоги від жінки, а існував за рахунок продуктових передач та коштів відповідачки, мав у власності свій будинок, тому не міг прийняти спадщину і що прийняття спадщини не відповідало його волевиявленню. Зазначені доводи апелянта належним чином не доведені і спростовуються матеріалами справи, в тому числі трудовою книжкою на ім”я ОСОБА_7., з якої вбачається, що останній до 2005 року працював.

За таких підстав, коли рішення суду відповідає матеріалам справи і вимогам закону, апеляційний суд не знаходить підстав для його скасування.

          Керуючись ст.ст.  303,  307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний  суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1   відхилити.

Рішення Новгород-Сіверського районного суду  Чернігівської області   від 07 листопада 2007 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :                                           Судді :