Справа № 2-93/11

РІШЕННЯ

Іменем України

06.07.2011 року      Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська

в складі: головуючого - судді Руденко В.В.,

         при секретарі Носенко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, державного підприємства «Придніпровська залізниця», ОСОБА_4, треті особи: шоста Дніпропетровська держава нотаріальна контора, приватні нотаріуси Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання свідоцтв про приватизацію, свідоцтва про право на спадщину, договорів куплі-продажу частки квартири недійсними та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, державне підприємство «Придніпровська залізниця», шоста Дніпропетровська держава нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення, стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

          Позивач ОСОБА_1 звернулась із зазначеним позовом до відповідачів, в обґрунтування якого зазначила, що у зв’язку з трудовими відносинами з Придніпровською залізницею в березні 1985 року їй була надана кімната площею 17,6 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1, яка на той час складалася з двох ізольованих кімнат, а в іншій кімнаті площею 16,2 кв.м. проживала ОСОБА_7 Остання померла наприкінці зими 2002 року. Після її смерті ОСОБА_3 одержала свідоцтво про право власності на 48/100 частин квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7  Після одержання вищезазначеного свідоцтва відповідач повідомила її, що ОСОБА_7 при житті приватизувала свою квартиру. Вважає, що при приватизації були порушені її права, оскільки письмової згоди на приватизацію кімнати ОСОБА_7 вона не давала як наймач. Крім того, відповідно до чинного законодавства, тільки з 5.02.1997 року стала можливим приватизація кімнат в комунальній квартирі, до цього можливо було приватизувати тільки всю комунальну квартиру на загальних підставах. Таким чином, вважає, що приватизація кімнати ОСОБА_7 в 1994 році та нею в 1996 році були зроблені з порушенням, тому є незаконними. Оскільки приватизація є незаконною, тому є незаконними і подальше отримання відповідачем ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7, та укладені договори куплі-продажу 48/100 частин квартири АДРЕСА_1 між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від  2.12.2002 року, між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від 12.12.2006 року. Строк звернення до суду вона пропустила з поважних причин, які викликані смертями близьких людей. Просить суд визнати недійсними: свідоцтво про приватизацію від 22.11.94 року, видане на ім’я ОСОБА_7 Дніпропетровським державним підприємством по перевозці вантажів і пасажирів Придніпровської залізниці, свідоцтво про приватизацію від 16.04.1996 року, видане на ім’я ОСОБА_1 Дніпропетровським державним підприємством по перевозці вантажів і пасажирів Придніпровської залізниці, свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім’я ОСОБА_3 від 29.04.2002 року, договір куплі-продажу від 2.12.2002 року на ім’я ОСОБА_2, договір куплі-продажу на ім’я ОСОБА_4 від 12.12.2006 року щодо 48/100 частин квартири АДРЕСА_1.

          Відповідач ОСОБА_4 в свою чергу звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, в обґрунтування якої зазначив,що він є власником 48/100 частин квартири АДРЕСА_1 на підставі договору куплі-продажу від 12.12.2006 року, що зареєстрований в КП «ДМБТІ»17.01.2007 року. Проте, ОСОБА_1, як співвласниця спірної квартири, з моменту придбання зазначеної квартири перешкоджає йому в користуванні нею, а саме змінила замки та не пускає його до квартири, що підтверджується неодноразовими актами КЖЕП №19, постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 24.10.2009 року. Внаслідок неможливості користуванні своїм майном, він несе матеріальні збитки, що полягають у сплаті комунальних послуг, оскільки особові рахунки розділені між ними. Крім того, вважає, що своїми діями ОСОБА_1 спричинила йому моральну шкоду, яку оцінює в 2000 грн. Просить усунути йому перешкоди в користуванні власністю та вселити його до 48/100 частин квартири АДРЕСА_1, зобов’язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди в користуванні квартирою, стягнути з ОСОБА_1 на його користь сплачені ним комунальні платежі за час неможливого проживання в квартирі в розмірі 1978 грн. та моральну шкоду в розмірі 2000 грн.

          У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі та надала суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просила позов задовольнити. Проти зустрічного позову заперечувала, оскільки ОСОБА_4 має інше нерухоме майно у власності, де може жити, кімнату в комунальній квартирі він придбав лише для отримання прибутку  через її оренду. Вона, в свою чергу, заперечує проти проживання квартирантів, оскільки вони будуть користуватися місцями загального користування, а їх стан здоров’я їй невідомий. Плата комунальних платежів це обов’язок кожного власника, тому проти стягнення їх з неї заперечувала. Моральну шкоду спричинив їй сам ОСОБА_4, а не вона йому. Просила у зустрічному позові відмовити.

          Відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечував в судовому засіданні, заявивши про застосування позовної давності, оскільки позивачка про приватизацію кімнати в квартирі ОСОБА_7 знала ще у 1996 році, коли приватизувала свою кімнату. Також, вважає, що приватизація відбулася без порушень чинного законодавства. Договори куплі-продажу частки спірної квартири також укладались відповідно до закону, позивачу пропонувалась першочергова покупка частки, проте вона відмовилась. Просив у позові відмовити.

          Відповідач ОСОБА_4 проти позову заперечував, надав пояснення, аналогічні поясненням відповідача ОСОБА_2, просив у позові відмовити. Зустрічну позовну заяву підтримав у повному обсязі, просив її задоволити.

          Представник відповідача - державного підприємства «Придніпровська залізниця»проти позову заперечувала, оскільки приватизація кімнат в комунальній квартирі АДРЕСА_1 відбувалася без порушень чинного законодавства. Просила у позові відмовити.

          Відповідач ОСОБА_3, третя особа –приватний нотаріус Дніпропетровського МНО ОСОБА_5 до суду не з’явились, надали письмові заперечення проти позову, в яких також просили розглядати справу у їх відсутність.

          Інші особи, які беруть участь у справі до судового засідання не з’явились, повідомлені належним чином про слухання справи.

          Вислухавши сторони, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що первісний позов задоволенню не підлягає, а зустрічний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

          Судом встановлено, що 22 листопада 1994 року ОСОБА_7 отримала свідоцтво про право власності на житло, кімнату у квартирі спільного заселення, - 48/100 частин квартири АДРЕСА_1. Свідоцтво видане згідно із розпорядженням №2009 від 21.11.1994 року Дніпропетровським державним підприємством по перевезенням вантажів та пасажирів Придніпровської залізниці, правонаступником якої є відповідач - державне підприємство «Придніпровська залізниця». Позивач по справі 16.04 1996 року  також отримала свідоцтво про право власності на житло, кімнату у квартирі спільного заселення, - 52/100 частини квартири АДРЕСА_1.

          Відповідно до ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», яка діяла на час  приватизації  спірної квартири, до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки (надалі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.  Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

          Таким чином, кімнати в квартирах спільного заселення не відносились до об’єктів, що не підлягали приватизації.

          Крім того, відповідно до змін, внесених 5.02.1997 року до вищезгаданого Закону, до об’єктів приватизації стали належати і кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів.

Також, відповідно до ст. 8 вищезгаданого Закону передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Оскільки ОСОБА_1 не являлась членом сім’ї ОСОБА_7,то її письмової згоди на приватизацію кімнати не потребувалось.

          Отже, суд вважає, що приватизація квартири ОСОБА_7 та ОСОБА_8 квартири АДРЕСА_1 відбулася відповідно до вимог чинного законодавства, тому відсутні правові підстави для визнання недійсними свідоцтв про право власності на житло 48/100 та 52/100 частин квартири АДРЕСА_1, виданих відповідно ОСОБА_7 22.11.1994 року та ОСОБА_1 16.04.1996 року Дніпропетровським державним підприємством по перевезенням вантажів та пасажирів Придніпровської залізниці.

          Крім того, суд вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, встановлений ст. 257 ЦК України, про застосування позовної давності наполягали відповідачі по справі, оскільки про приватизацію частки спірної квартири ОСОБА_7 позивач дізналася в грудні 2002 року, про приватизацію своєї частки квартири відповідно в квітні 1996 року, іншого суду не доведено, до суду звернулась в грудні 2006 року, питання про поновлення строку перед судом не ставить, причини пропуску,на які посилається позивач, на думку суду є неповажними та суду належними та допустимими доказами не доведені, тому вимоги позивача в частині визнання  вищезгаданих свідоцтв про право власності на житло недійсними задоволенню не підлягають в тому числі і за пропуском позовної давності відповідно до вимог ст. 267 ЦК України.

          Також, на підставі вищевикладеного, суд не вбачає підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого ОСОБА_3 24.09.2002 року четвертою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_7, а також нотаріально посвідчених договорів куплі-продажу 48/100 частин квартири АДРЕСА_1, укладених: 2.12.2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та  12.12.2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, оскільки при укладанні останніх дотримані вимоги чинного законодавства, а саме ст.362 ЦК України щодо переважного права купівлі частки у  праві спільної часткової власності співвласником (що підтверджується нотаріально посвідченою заявою позивача від 2.12.2002 року (а.с.69 т.1) та нотаріально посвідченою заявою відповідача ОСОБА_2, яка вручена позивачу (а.с.90,91 т.1).

          Що стосується зустрічних позовних вимог, то судом встановлено, що  ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору куплі- продажу від 12.12.2006 року , укладеному між останнім та ОСОБА_2 є власником 48/100 частин квартири АДРЕСА_1, які складаються з кімнати в комунальній квартирі та місць загального користування. ОСОБА_1 чинить ОСОБА_4 перешкоди в користуванні зазначеною власністю, а саме  змінила замки та не пускає його до квартири, що визнається сторонами та не підлягає доказуванню відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 383 ЦК України власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї,інших осіб. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання майном.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_4 в частині усунення перешкод в користуванні власністю  шляхом вселення та зобов’язання  ОСОБА_9 не чинити йому перешкоди в користуванні власністю є законними та обґрунтованими.

В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_4 задоволенню не підлягають, оскільки тягар утримання майна ( в тому числі і оплата комунальних послуг) несе власник майна незалежно від можливості користування. Крім того, останнім не доведено суду належними та допустимими доказами відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України спричинення йому моральної шкоди діями позивача ОСОБА_9

На підставі викладеного і керуючись   ст.ст.10, 60, 130, 214-215  ЦПК України, суд

                         В И Р І Ш И В:

У позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, державного підприємства «Придніпровська залізниця», ОСОБА_4 про визнання свідоцтв про приватизацію, свідоцтва про право на спадщину, договорів куплі-продажу частки квартири недійсними,- відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користування квартирою шляхом вселення, стягнення матеріальної та моральної шкоди, задовольнити частково.

Усунуту перешкоди ОСОБА_4 в користуванні власністю -48/100 частинами квартири АДРЕСА_2 шляхом вселення ОСОБА_4 до 48/100 частин квартири АДРЕСА_2 та зобов’язати ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_4 в користуванні власністю -48/100 частинами квартири АДРЕСА_2.

В іншій частині позову ОСОБА_4 відмовити.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.          

    Суддя: