Віньковецький районний суд Хмельницької області

Справа №  2/2202/9/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 30 січня 2012 року                                                                                        смт. Віньківці

Віньковецький районний суд     Хмельницької області

в складі: головуючого –судді   Волкової  О.М.

при секретарі           --               Заєць М.З.

за участю позивача –ОСОБА_2

розглянувши у    відкритому судовому засіданні в залі суду  в смт. Віньківці цивільну справу за позовом   ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним  ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач  ОСОБА_2  звернувся  до суду із  вказаним   позовом, у якому просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 25 березня 2002 року секретарем Нетечинецької сільської Ради ОСОБА_6 та встановити черговість спадковості за законом.  Просив стягнути з відповідачки судові витрати.                                                                                           

В обґрунтування позовних вимог вказував, що  його мати ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а брат ОСОБА_2 –ІНФОРМАЦІЯ_2.   Після смерті матері  ОСОБА_2 вдруге одружився із ОСОБА_4. При житті мати та брат говорили , що заповіт був складений на всіх –ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7, однак  після похорон брата позивач  дізнався від секретаря  Нетечинецької сільської Ради, що заповіт складений лише на ОСОБА_2, який посвідчений 25 березня 2002 року. Вказаний заповіт позивач вважає недійсним з тих підстав , що на час складання заповіту матері виповнилось 74 роки,   в останні роки вона страждала на віковий склероз,  в неї почастішали випадки не сприйняття дійсних подій.   Брат ОСОБА_2. не  переймався лікуванням матері, її психічний стан погіршився,  в 2002 році  він  намагався оформити матір у будинок престарілих,  але позивач  з іншим  братом  не дозволили цього зробити. Позивач також вказував, що заповіт складений на бланку , який виготовлений за допомогою комп’ютерних засобів, а в 2002 році у сільській Раді комп’ютера не було. Також у заповіті не  зазначено час і місце його складання, неправильно зазначено реєстраційний номер та дата видачі сертифіката на право на земельну частку (пай ).                        

Ухвалою суду  від 07 листопада 2011 року до участі у справі    у якості третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача було залучено  брата покійного ОСОБА_2 –ОСОБА_7  та дочку ОСОБА_8.                                                   

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 підтримав свої вимоги та просив їх задовольнити. Пояснив, що в останні роки  мати  ОСОБА_5 хворіла на атеросклероз судин головного мозку та  не усвідомлювала своїх дій, а перед смертю лежала і не могла говорити.   У 2002 році у неї був такий стан, що вона не знала, куди йде, але не  лікувалась, а тому   ОСОБА_2, який жив разом з матір’ю,  бив її,  про що свідчили синці на тілі матері , хотів  оформити  її  в Осламівський будинок престарілих, проте йому не дозволили.  Після  смерті матері   залишилось спадкове майно  -- житловий будинок по АДРЕСА_1,  земельна частка (пай) на території Нетечинецької сільської Ради та ощадні книжки. Спадщину  прийняв ОСОБА_2,  але не переоформив.  При житті   ОСОБА_2 і ОСОБА_5 говорили, що  остання склала заповіт на всіх братів  -- ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_7. Але коли мати померла , то ОСОБА_2 одружився із відповідачкою , яка після смерті чоловіка  працювала у Нетечинецькі сільські Раді   прибиральницею,  і саме тоді змінився заповіт , проте хто його змінив позивачу не відомо. Поки у спадковому будинку  жив брат  ОСОБА_2, то позивач не звертався до нотаріальної контори по питанню  переоформлення спадщини, а після його смерті він та ОСОБА_7  звернулись до нотаріуса із заявою  про  прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5, оскільки вважають, що відповідачка права на спадщину не має.  Від  призначення та проведення  судово--психіатричної експертизи   на предмет визначення можливості померлої ОСОБА_5 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент складання заповіту  позивач у судовому засіданні  відмовився,  посилаючись на те, що у нього відсутні медичні документи  , які б підтверджували  хворобу матері.              

У судових дебатах  позивач  наголошував на тому , що оскільки   в силу  вимог  ЦК України  (1963 року ) ОСОБА_2  не прийняв спадщину , не подав заяву до нотаріальної контори , і таким чином  відмовився  від неї ,  а           спадкодавець власноручно заповіт не складала ,  не зазначено час його складання , то його можна визнати недійсним.

Відповідачка ОСОБА_4 та її представник  ОСОБА_9  у судовому засіданні позов не визнали, покликаючись на те, що жодних підстав для визнання заповіту недійним немає.

В заперечення позовних вимог відповідачка у суді пояснила, що з ОСОБА_2  прожила у шлюбі  7 років.  Її чоловік  жив разом із своєю матір’ю     ОСОБА_5 ,  доглядав  її до смерті   та похоронив.  Психічних розладів у ОСОБА_5  вона не   помічала.  ОСОБА_3  до матері не навідувався  , оскільки у них були погані стосунки  ,хоча  мати згадувала  про  позивача і хотіла його бачити , проте  вона  ніколи не говорила , що заповіт  складе на всіх братів.   ОСОБА_4  дійсно працювала у Нетечинецькі сільські Раді прибиральницею , але всього два місяці. Свою причетність до зміни  заповіту категорично заперечувала.  Заповіт , який  позивач просить  визнати недійсним ,   її чоловік  ОСОБА_2 показував  їй  перед своєю смертю , мав намір  переоформити на себе спадкове майно , але  через хворобу не встиг, та  переживав із –за того , що після його смерті брати ОСОБА_3 та ОСОБА_7 не дозволять  їй нормально жити у материному будинку.   Документів , які просить  витребувати  позивач , у неї  немає , і де вони знаходяться їй не відомо. Після смерті   ОСОБА_2  у  спадковому будинку хтось зірвав замки  та    рився в документах , а коли  ОСОБА_3   почав погрожувати  їй , то вона перейшла проживати до своєї матері.  Відповідачка вважає , що  після смерті ОСОБА_2  спадкоємцями по закону у рівних частках є  лише вона та дочка  її чоловіка –ОСОБА_8 , а позивач  та ОСОБА_7  права на спадщину не мають.                                                                                            Суд, заслухавши пояснення сторін, третіх осіб, свідка, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.                                                                                                     

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті –за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.   

Відповідно до ст.48 ЦК (1963 року ) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.                        

Доводи позивача про порушення при посвідченні зазначеного заповіту вимог законодавства України не підтверджені відповідними доказами та спростовуються дослідженими  у  судовому засіданні доказами.                                                                       

Судом встановлено, що за ОСОБА_5 , яка померла  ІНФОРМАЦІЯ_1  в с. Нетечинці Віньковецького району , рахується житловий будинок в              АДРЕСА_1 ,  та  земельна частка (пай ) із земель колишнього КСП «Світанок» на території Нетечинецької сільської Ради.  25 березня  2002 року  ОСОБА_5  склала заповіт, посвідчений секретарем Нетечинецької сільської Ради  Віньковецького району Хмельницької області ОСОБА_6 , відповідно до якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті  і на яке за законом матиме право,  вона заповіла у власність ОСОБА_2 . Заповіт є дійсним.                               

Позивач є  сином  спадкоємиці   ОСОБА_5 та братом  спадкодавця за  заповітом  ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .  Відповідачка є дружиною  останнього  та  його  спадкоємицею за законом,   похоронила  чоловіка, та  10 листопада 2009 подала заяву про прийняття спадщини до  Віньковецької  державної нотаріальної контори.  Крім відповідачки  із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори   після  смерті ОСОБА_2 звернулась також   10.11.2009 року дочка померлого ОСОБА_2 –ОСОБА_8  , та  21 жовтня 2009 року  брати померлого --  ОСОБА_3 , тобто позивач , і ОСОБА_7.            

Згідно довідки нотаріальної контори після  смерті ОСОБА_5  спадкова справа не заводилось,  та свідоцтво про право власності на спадкове майно не видавалось.   Після смерті  ОСОБА_2  відкрита спадкова справа за №385 від 21.10.2009 року за заявами  ОСОБА_2 . ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та ОСОБА_8

Вказані обставини підтверджуються  свідоцтвами про смерть ОСОБА_8 серії     НОМЕР_1  від 13.04.2010 року та  ОСОБА_5 серії НОМЕР_2  від 13.04.2010 року ; свідоцтвом про народження позивача  серії НОМЕР_3 ; довідкою  відділу Держкомзему у Віньковецькому районі Хмельни цької області №538 від 13.04.2010  року ; довідкою Віньковецького МРКП «Інветарбюро»№ 2-712 від 06.09.2011 року  , ксерокопією заповіту  від 25.03.2002 року  , довідкою Віньковецької державної нотаріальної контори №823/01-16 від 30.09.2011 року  та  копіями документів спадкової справи.                               

Відповідно до положень ч. 2 ст. 1257 Цивільного кодексу України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.                               

У судовому засіданні  не здобуто жодних доказів  на підтвердження того , що за життя  ОСОБА_5 виявляла будь-які  психічні чи поведінкові розлади , внаслідок яких  не могла  за своїм психічним станом  в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та передбачати їх наслідки.                                         

Допитана в судовому засіданні  як свідок  ОСОБА_6  пояснила, що проживає  у   с. Нетечинці  та  з 2000 р. по вересень 2011 року працювала у Нетечинецькій сільській Раді  на посаді  секретаря.  У селі ОСОБА_6 часто зустрічалась із покійною ОСОБА_5, яка завжди була  дієздатною , при розумі ,  у нормальному стані та поводила себе адекватно , і  кілька разів   обмовилась ,що  бажає переписати все   майно  на  свого сина   ОСОБА_2 , із яким разом проживала.  Після цього одного дня  ОСОБА_5  звернулась у сільську Раду  і попросила переписати по господарський номер на свого сина  ОСОБА_2. , але    після того ,як ОСОБА_6  роз’яснила їй ,що  у сільській Раді зробити це  неможливо ,  попросила скласти  на ОСОБА_2. заповіт, не згадуючи  при цьому ні про ОСОБА_3 , ні про ОСОБА_7.   ОСОБА_6 , встановивши особу, дієздатність та з’ясувавши дійсне волевиявлення заповідачки ,  заповнила бланк заповіту,   та посвідчила його.   Підписувала заповіт  власноручно  заповідачка  ОСОБА_5 , і до самої  смерті  його не  змінювала , не скасовувала та інших заповітів не складала. Секретар сільської ради посвідчувала заповіт при закритих дверях, при цьому сторонніх осіб у кабінеті не було.  ОСОБА_2  в цей час перебував  на дворі в автомобілі  .  Після смерті   ОСОБА_2 позивач із  своїм братом ОСОБА_7 почали  звинувачувати  ОСОБА_6 , що вона  складала  спірний заповіт удома ,  порушила порядок  його  складання  , та неодноразово  вимагали від  неї показати їм заповіт.   ОСОБА_6  вважає , що заповіт повністю відповідає волевиявленню заповідачки та законодавству України, яке регламентує порядок посвідчення заповітів у таких випадках, а тому  підстав для визнання його не дійсним не має.                                                            

Із пояснень третьої особи -- ОСОБА_7  вбачається , що  покійна ОСОБА_5 була йому не рідною матір’ю , а  з ОСОБА_2 вони  рідні лише по батькові.    У спірному будинку  ОСОБА_7 жив до 1960 р. , а потім вибув.  На спадщину претендує  тому , що  будинок будували він ,  його брат ОСОБА_1 та їхній  батько  .  Приблизно у 2004-2006 роках ОСОБА_2  говорив йому , що мама склала заповіт на усіх   братів , але такого заповіту особисто  ОСОБА_7 не бачив.  У зв’язку з тим , що   у мами  погіршувався стан здоров’я , і  за рік до смерті вона  втрачала пам'ять, ОСОБА_7  запропонував  віддати її  у будинок –інтернат в с. Осламів , однак  ОСОБА_2 не дозволив цього зробити.   ОСОБА_7 вважає , що право на спадщину має тільки  він ,  позивач та дочка покійного брата –ОСОБА_8.                                                             

Третя особа -- ОСОБА_8 у суді підтвердила , що   її батько ОСОБА_2 проживав  в будинку разом із бабкою , і між ними існували  нормальні відносини.   ОСОБА_8  спілкувалась з ними нечасто ,  але  таких випадків , щоб  бабка  була не сповна розуму  ,не було.   На кого  вона   збиралась залишити заповіт  ,  ОСОБА_2 не знає.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3, 4 ст. 60, ч. 1-3 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.                                                                                 

Аналізуючи викладене, суд вважає, що у судовому засіданні не було доведено , що у момент підписання заповіту  ОСОБА_5  не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла ними керувати,  що ОСОБА_2  або інші особи здійснювали на  неї фізичне або психічне насильство при вчиненні нею спірного заповіту,  і  вона не могла  вільно висловлювати своє волевиявлення, оскільки  твердження позивача  про те , що   у матері були поведінкові розлади  спростовуються  показами  відповідачки , свідка ОСОБА_6 ,   третьої особи –ОСОБА_8 ,а будь-яка медична документація , що свідчила б   про наявність у  ОСОБА_5  психічної хвороби    у матеріалах справи  відсутня.          

Щодо  твердження позивача про  недотримання вимог до форми заповіту ,  а саме  відсутність часу його складання , то суд  зазначає наступне.  

Відповідно до ст.ст.534 ,541 ЦК (1963 року ) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно одній або кільком особам як тим  ,що входять , так і тим , що не входять до кола спадкоємців за законом , а також державі або окремим державним , кооперативним та іншим громадським організаціям

Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення , підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.  У населеному пункті ,де немає нотаріуса , нотаріальні дії здійснюються посадовими особами виконкомів сільських , селищних рад згідно з Інструкцією.

Як  встановлено судом  і вбачається  з матеріалів справи, 25.03.2002 року   секретарем Нетечинецької  сільської Ради  Віньковецького району посвідчено  заповіт , яким ОСОБА_5 заповідала усе своє майно своєму сину –ОСОБА_2.  Той факт , що  заповіт підписано  особисто заповідачем  підтверджено поясненнями свідка ОСОБА_6,  та знайшло своє відображення  і в тексті заповіту, та в суді не спростовано.

Також судом не встановлено, що   заповіт  складено та посвідчено  всупереч  вимогам  чинних норм  ЦК України (1963 року )  ,  ст.ст. 37, 41, 44 ,56   Закону України «Про нотаріат»та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських , селищних , міських Рад народних депутатів України , затвердженої наказом Міністра юстиції України від 25.08.1994 року №22/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції 26.10.1994 року №256/466.  

 Ту обставину, що у заповіті не зазначено  час його складення , суд  вважає  не суттєвою, та такою, що   сама по собі  вона  не може служити підставою для визнання заповіту недійсним у цілому, оскільки  на волевиявлення заповідачки це  ніяким  чином не впливало.

При цьому суд  враховує , що  згідно п.8  Постанови  Пленуму Верховного Суду  №2 від 31.01.1992 року  «Про судову практику  в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні»  при розгляді справ даної категорії суди мають враховувати , що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи службової особи компетенцією і порядком їх  вчинення , не допускаючи при цьому як потурання відхиленням від зазначеного порядку , так  і формального скасування нотаріальної дії , коли ці відхилення не вплинули на її вчинення.

Щодо позовних вимог про  встановлення черговості  спадковості за законом  то суд  бере до уваги , що стаття 527 ЦК (1963 року ) передбачає  , що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця.  

Відповідно до ст.. 548 цього Кодексу для придбання спадщини необхідно , щоб спадкоємець її прийняв  , а  відповідно до  ст..549   визнається , що спадкодавець прийняв  спадщину , якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Судом достовірно встановлено , що  на  момент  смерті заповідача  ОСОБА_5 разом з нею у спадковому домоволодінні проживав її син ОСОБА_2 , що сторонами не оспорювалась.  Після смерті своєї матері він  продовжував  жити  у вказаному будинку , а отже вступив у  володіння  спадковим майном , і таким чином прийняв спадщину.   

Позивач  ОСОБА_2  із заявою про прийняття спадщини після  смерті своєї матері      ОСОБА_5 у встановленому порядку не звертався.  

 Згідно   ст..524 ЦК   (1963 року )   спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце , коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Оскільки  спадкоємцем всього належного  ОСОБА_5 майна  після її смерті  за заповітом став   ОСОБА_2 , то    провадити    у судовому порядку поділ спадкового майна  ,що належало ОСОБА_5 , а також визначати  частки належні  кожному із спадкоємців за законом  ,  підстав немає.                                         

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що зміст заповіту від 25.03.2002 року   повністю відповідає волевиявленню  ОСОБА_5  , яке було вільним, а тому  у задоволенні позову ОСОБА_2  про визнання заповіту недійсним та   встановлення черговості спадковості за законом  слід відмовити за  безпідставністю.

Керуючись ст. ст.. 524 ,527 , 541,548,549 ЦК України (1963 року )   , ст..225 ЦК  України ,  Законом України «Про нотаріат», Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських , селищних , міських Рад народних депутатів України ,  ст.ст.   8, 10, 60,   212-215 ЦПК України суд,

вирішив :

          У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним  відмовити  повністю.

          Рішення в повному обсязі складено 03 лютого 2012 року.  

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом  10 днів з дня його проголошення, а особи, які  брали участь у справі , але не були присутні  у судовому засіданні під час його проголошення, протягом 10 днів після отримання копії цього рішення через Віньковецький районний суд до апеляційного суду Хмельницької області.

                       Суддя                                                             О.М.Волкова