Справа №  22/1537                                Головуючий у першій інстанції Ворташевич В.Ф.

Категорія  29, ЗО                              Доповідач  Косигіна Л.М.

УХВАЛА

Іменем України

25 вересня 2006 року апеляційний суд Житомирської області в складі:

головуючої                          Косигіної Л.М.

суддів                                   Жигановської О.С., Омельчука М.І.

при секретарі        Ільбицькій Т.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02 червня 2006 року, -

встановив :

В жовтні 2004 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1. В обґрунтування позову зазначила, що дана квартира є її власністю на підставі договору дарування. Відповідач після розірвання шлюбу в серпні 2002 року забрав своє майно, залишив квартиру і проживає в іншому місці з новою сім'єю. Прописка( реєстрація) відповідача в квартирі перешкоджає їй в отримані субсидії та пільг по комунальних платежах.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив вселити його в спірну квартиру, посилаючись на те, що його не проживання є тимчасовим і вимушеним.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02 червня 2006 року первісний позов задоволено. В зустрічному позові відмовлено за безпідставністю.

В апеляційній скарзі    ОСОБА_2 просить скасувати рішення і

направити справу на новий     розгляд. Апелянт посилається  на порушення

судом норм процесуального     права,  неповноту з'ясування судом обставин

справи.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 26 березня 1998 року є власницею двокімнатної квартири АДРЕСА_1 \а.с. 7\. В спірній квартирі прописаний \зареєстрований\ ОСОБА_2 \а.с. 6\. 27 серпня 2002 року між сторонами розірвано шлюб \а.с.4\.

У вересні 2002 року ОСОБА_2 забрав свої речі і добровільно виїхав з квартири, що підтверджується розпискою \а.с. 19\ та поясненнями допитаних в суді першої інстанції свідків. В ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з якою останній перебуває в цивільному шлюбі, народився син ОСОБА_4\а.с. 27\. Ця родина проживає в належній ОСОБА_3 на праві власності трикімнатній квартирі АДРЕСА_2.

ОСОБА_2 не надав суду доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 перешкоджала йому проживати в спірній квартирі і його не проживання є тимчасовим і вимушеним.

Відповідно до ст. 41 Конституції України право власності є непорушним. Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном (ст.391 ЦК України).

Отже, враховуючи вищевикладене, вимога ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірною квартирою, є правомірною, а підстави для вселення ОСОБА_2 у вказане житлове приміщення відсутні.

Рішення суду постановлено із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому не підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись    ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 319, 324, 325 ЦПК України, апеляційний суд, -

ухвалив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Залишити без змін рішення Бердичівського міськрайонного суду від 02 червня 2006 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуюча

Судді