01.06.2011

Справа № 2-588/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

01 червня 2011 року Нахімовський районний суд міста Севастополя у складі:

головуючого судді –Щербакова С.О.,

при секретарі     –Стрекоченковій І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в залі суду в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»в особі філії –Севастопольського міського відділення № 4548, 3-і особи –приватний нотаріус Севастопольського нотаріального округу ОСОБА_3, Головне управління Національного банку України в Автономній Республіці Крим про захист прав споживача банківських послуг, визнання кредитного договору та іпотечного договору недійсними,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся із позовом до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»про визнання укладеного між ними кредитного договору № 21 від 13.02.2008 р. та договору іпотеки від 13.02.2008 р. недійсним як такого, що не відповідає вимогам законодавства України.

Вимоги позову мотивував тим, що відповідач під час укладення спірного кредитного договору порушив вимоги ст.ст.11,15,18,21 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки позивач не був попередньо ознайомлений із договором кредиту та іншими умовами кредитування, договір був укладений за несправедливих умов, оскільки курс долару США з моменту підписання значно виріс.

Крім цього позивач вказує, що відповідачем при укладенні договору порушено положення ст.ст.524,533 ЦК України та «Правила використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджені Постановою НБУ, оскільки використання іноземної валюти як засобу платежу за кредитом не передбачено. Крім цього, позивач зазначив на порушення відповідачем ч. 1 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», яка вимагає для здійснення банками валютних операцій по наданню та отриманню резидентами кредитів, використання іноземної валюти як засобу платежу видачу НБУ як генеральної так й індивідуальної ліцензії, які у обох сторін кредитного договору були відсутня.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, раніше надав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій також підтримав вимоги позову з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, раніше надавав заперечення на позов, в яких зазначав, що ст. 99 Конституції України та ст. 524 ЦК України визначають правовий статус грошової одиниці України –гривні, а не встановлюють сферу її дії, а також без обмеження можливості використовувати в Україні грошових одиниць інших держав, оборот яких передбачений вимогами спеціального законодавства України. Згідно ст.ст. 333, 339 ЦК України передбачено одним з видів діяльності банківських установ кредитні операції, які здійснюються в порядку, встановленому Національним Банком України. Операції із валютними цінностями згідно ч.ч. 1, 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»здійснюються на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення такого виду операцій –ст. 47 ч. 3 вказаного Закону. Національний Банк України надав ВАТ «Державний ощадний банк України»банківську ліцензію № 148 від 16.01.2002 р. на підставі якої Банк має право здійснювати операції із валютними цінностями, в тому числі й з розміщенням валюти на валютному ринку України, спеціальне законодавство в сфері банківської діяльності не містить норм, яки б забороняли би банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. Звертав увагу суду на те, що з Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»слідує, що індивідуальної ліцензії потребують серед інших такі операції, як надання та отримання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо строки та суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави. Вказував, що законодавство України не передбачало та не передбачає на даний час граничних строків та сум кредитів, після яких отримання індивідуальної ліцензії є необхідним елементом для надання/отримання кредиту. Просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Третя особа - приватний нотаріус Севастопольського нотаріального округу ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки в суд не повідомив.

Представник третьої особи - Головного управління Національного банку України в Автономній Республіці Крим в судове засідання не з’явився, надав заперечення на позовну заяву, в якій вказував, що позовні вимоги в частині визнання недійсним кредитного договору у зв’язку із визначенням в ньому суми кредиту у іноземній валюті необґрунтовані та не підлягають задоволенню, оскільки банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні підстави та законне право для надання резидентами України кредитів в іноземній валюті. Також представник третьої особі у своїх запереченнях просив розглянути справу за його відсутності.    

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між ВАТ «Державний ощадний банк України»(далі –Банк) та позивачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 21 від 13.02.2008 року на суму кредитних зобов’язань у розмірі 45 000 доларів США.

Відповідач свої зобов’язання за вище вказаним кредитним договором виконав, надавши позивачеві кредитні кошти у сумі 45000 доларів США. Зі змісту п. 1.5. кредитного договору слідує, що погашення кредиту та повернення всіх виплат за ним здійснюється в валюті кредиту.

Відповідно до п. 8.1. Договору, він набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання його сторонами взятих на себе зобов’язань.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частина 1 ст. 1054 ЦК України, що регулює кредитні правовідносини, яки виникли між сторонами за даною справою, встановлює, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.

З наданої копії спірного кредитного договору вбачається, що він був підписаний позивачем та відповідальною особою відповідача. Позивач поставив свій підпис на кожній сторінці договору. Також на останній сторінці договору мається застереження, що цей договір сторонами прочитаний, відповідає їх намірам та досягнутим домовленостям.

За таких обставин суд робить висновок, що позивач був попередньо ознайомлений із умовами кредитування.

Також суд зауважує, що позивачем не доведено суду, що сторони в момент укладення спірного кредитного договору виходили з того, що зміна курсу гривні відносно долару США не настане. Крім цього, суд зауважує, що така обставина як зміна курсу гривні по відношенню до долару США є вочевидь передбачуваною.

Отже, посилання позивача на ст.ст.11,15,18,21 Закону України «Про захист прав споживачів», як на підставу визнання спірного кредитного договору недійсним є необґрунтованими.

Що стосується інших обставин, на які посилається позивач у своїй заяві, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 глави 3 розділу II Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року за № 821, резиденти мають право купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов’язань (у тому числі власних операцій суб’єктів ринку) за кредитними операціями та платежами за цими операціями (проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо) в іноземній валюті на підставі кредитних договорів та ін.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях, однак ч. 3 цієї статті встановлює, що використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Пункт «г»ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»від 19.02.1993 р № 15-93 визначає, що використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання особою індивідуальної ліцензії.

Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене Постановою Правління Національного Банку України від 14.10.2004 р. № 483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. за № 1429/10028, надає право уповноваженим банкам використовувати іноземну валюту як засіб платежу без отримання індивідуальної ліцензії за умови, що банк є ініціатором або отримувачем за валютною операцією.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»банки  мають право на підставі банківської ліцензії здійснювати банківські операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та власний ризик, при цьому ст. 2 цього Закону встановлено, що термін «кошти»у цьому законі вживається у значенні –«гроші у національній або іноземній валюти чи їх еквівалент».

Даний пункт дозволяє банкам на власний ризик, при наявності ліцензії, проводити операції з кредитування, а не зобов’язує банки брати на себе будь – які ризики пов’язані з цим кредитуванням.

Зазначена ліцензія за № 148 отримана відповідачем 16.01.2002 року та йому надано дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями. Враховуючи вищезазначене та керуючись нормами діючого законодавства України, ВАТ «Державний ощадний банк України», на вимогу позивача, за даним кредитним договором надав останньому кредитні кошти саме в іноземній валюті –доларах США, тому суд вважає, що твердження позивача щодо невідповідності умов кредитного договору законодавству України з підстав так чи інакше пов’язаних із тим, що валютою кредитування є долари США, є цілком безпідставними та такими, що не ґрунтуються на діючому законодавстві України.

До того ж, згідно з ч. 2 ст. 1056 ЦК України, позивач мав право відмовитися від одержання кредиту частково або у повному обсязі, повідомивши про це кредитора. Окрім того, відповідно до п. 6 ст. 14 Закону України «Про захист прав споживачів»у позивача існувала можливість в 14-денний термін відмовитись від кредиту, проте цим правом він не скористався, отже оцінюючи всі фінансові ризики, позивач не відмовився від отримання кредитних коштів саме у валюті долари США.

Частина 3 ст. 203 ЦК України встановлює, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Свобода договору є однією з загальних засад цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України). Договір та інші правочини є підставою для виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні обов’язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. (ст.ст. 11, 14 ЦК України).

Таким чином, у суду відсутні підстави для задоволення вимоги щодо визнання спірного кредитного договору недійсним та задоволення інших похідних від неї позовних вимог позову.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст.47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», постановою Національного Банку України від 17.07.2001 року №275 «Про порядок видачі банками банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на використання окремих операцій, Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»від 19.02.193 року №15-93, статтями 6, 533, 627, 1054, ЦК України, ст.ст.3, 4, 8, 10,11,57-60, 62, 209, 212-215,218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»в особі філії –Севастопольського міського відділення № 4548, 3-і особи –приватний нотаріус Севастопольського нотаріального округу ОСОБА_3, Головне управління Національного банку України в Автономній Республіці Крим про захист прав споживача банківських послуг, визнання кредитного договору та іпотечного договору недійсними –відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Севастополя шляхом подачі апеляційної скарги в Нахімовський районний суд м.Севастополя протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                            /підпис/

З оригіналом згідно:

Суддя Нахімовського районного

суду міста Севастополя С.О. Щербаков