2
5
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2012 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Девляшевського В.А.
суддів: Васильковського В.М., Ясеновенко Л.В.
секретаря Юрків І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду від 11 листопада 2011 року з участю: апелянта та її представника – ОСОБА_2; представника позивача – ОСОБА_3,
в с т а н о в и л а:
В червні 2011 року ОСОБА_4 пред`явила позов до приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення зарплати і відшкодування моральної шкоди. Позивачка зазначала, що з 01.02.2010року по 06.10.2010року згідно трудового договору працювала у підприємця в аптеці м.Калуша. Зарплату вона отримувала щомісяця не у мінімальному розмірі, як зазначено в трудовій угоді, а в середньому в сумі 2000грн. Однак, вказувала, що з липня по жовтень 2010 року ОСОБА_1 не виплатила їй зарплату в загальній сумі 7595грн., чим спричинила їй моральну шкоду в розмірі 5000грн. У зв`язку із наведеним ОСОБА_4 просила задовольнити її позовні вимоги.
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 11 листопада 2011 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. В користь позивача з ОСОБА_1 стягнуто 7055грн. 38коп. невиплаченої зарплати, 2000грн. моральної шкоди, 1400грн. витрат позивача за надання юридичної допомоги, 188грн. 20коп. судового збору. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідачка, яка за порушення норм трудового законодавства України вироком Калуського міськрайонного суду від 11.04.2011року була засуджена, не виплатила за липень-жовтень ОСОБА_4 зарплату в сумі 7055грн., чим спричинила позивачці моральну шкоду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції стягнув ________________________________________________________________________________
Справа № 22-ц-42/2012р. Головуючий у 1 інстанції - Бойко М.Я.
Категорія 53 Доповідач - Девляшевський В.А.
в користь позивачки кошти в сумі, яка не передбачена укладеною трудовою угодою. Вона вказує, що зазначення судом у вироку по кримінальній справі суми (7595грн.) невиплаченої ОСОБА_4 зарплати було зроблено тільки зі слів потерпілої, і не підтверджено будь-якими іншими об`єктивними доказами. Тому, на її думку, вирок у цій частині для розгляду даної справи не є обов`язковим. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що місцевий суд у відсутності доказів безпідставно задоволив вимогу про стягнення моральної шкоди. Вважаючи у зв`язку із наведеним оскаржене рішення незаконним і необгрунтованим, ОСОБА_1 просить його скасувати, постановивши нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволити частково - стягнути з неї в користь позивачки 888грн. невиплаченої зарплати, а в решті вимог відмовити.
В засідання Апеляційного суду ОСОБА_4 не з’явилась з невідомих причин, хоч судове повідомлення було отримано завчасно. Отже, є правові підстави для розгляду заяви у її відсутності.
ОСОБА_1 та її представник апеляційну скаргу з наведених підстав підтримали.
Представник позивача доводи апеляції заперечив, пояснивши, що ОСОБА_1 згідно усної домовленості виплачувала ОСОБА_4 щомісячно орієнтовно 2000грн. Не вся ця сума обліковувалась, і за частину її податки підприємцем не сплачувались. Не заперечує, що до завершення розгляду кримінальної справи ОСОБА_1 добровільно сплатила ОСОБА_4 900грн, тобто частину заборгованості по зарплаті за липень-жовтень 2010 року. Про це зазначено в матеріалах справи за обвинуваченням ОСОБА_1 Представник ОСОБА_4 зазначив, що при розгляді згаданої кримінальної справи ОСОБА_1 визнавала свою вину в ухиленні від виплати зарплати в повному об`ємі, і що обвинувачена з потерпілою домовились про визначення і виплату заборгованості по зарплаті у добровільному порядку. Тому тоді потерпіла подала заяву про залишення цивільного позову без розгляду. На його думку, рішення є законним, а підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки та її представника, представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 у спричиненні матеріальної та моральної шкоди внаслідок невиплати позивачці 7055грн. 38коп. зарплати за липень-жовтень 2010 року встановлена вироком Калуського міськрайонного суду від 11.04.2011року.
Однак, погодитись з таким висновком, на думку колегії суддів, не можна по тій причині, що між сторонами виникли не цивільно-правові, а трудові відносини. Даний факт випливає з пояснень відповідача та представника позивача, і він доведений матеріалами справи. Отже, спірні правовідносини регулюються нормами законодавства про працю, зокрема, нормами глави 7 КЗпП України та Закону України "Про оплату праці", які встановлюють підстави та розмір виплати зарплати працівникам.
В п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зазначено, що при розгляді справ про оплату праці осіб, які працюють за трудовим договором, судам слід відмежовувати сферу державного регулювання оплати праці від сфери її договірного регулювання.
Згідно зі ст.21 КЗпП України, ст.20 Закону України "Про оплату праці" оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства України, і пов`язана з виконанням умов контракту.
З копії трудового договору, укладеного 01 лютого 2010 року між підприємцем ОСОБА_1 і ОСОБА_4.(а.с.33), вбачається, що за згодою сторін розмір заробітної плати позивачки, прийнятої на посаду провізора аптечного кіоску, визначено у розмірі встановленої законом мінімальної заробітної плати на місяць. Станом на липень-вересень 2010 року чинним законодавством України розмір мінімальної зарплати було визначено в сумі 888грн.
З матеріалів справи вбачається, що трудовий договір з ОСОБА_4 було розірвано 06 жовтня 2010 року у зв’язку із прогулом працівника без поважної причини.
Згідно вироку Калуського міськрайонного суду від 11.04.2011року, який набрав законної сили, ОСОБА_1 не виплатила потерпілій зарплату з липня по жовтень 2010 року, тобто за три місяця.
Цей вирок у відповідності із ч.4 ст.61 ЦПК України є обов'язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. З наведеного випливає, що при розгляді даного цивільно-правового спору обов’язковим є не зазначена у вироку сума заборгованості ОСОБА_1 по зарплаті, яка ніякими об’єктивними доказами не була підтверджена, а тільки строк, протягом якого підприємець ухилився від виплати зарплати.
З пояснень ОСОБА_1 та представника ОСОБА_4 в засіданні Апеляційного суду, а також з матеріалів справи слідує, що відповідачка в добровільному порядку виплатила 900грн, тобто частину заборгованості по зарплаті за період з липня по 06 жовтня 2010 року. Крім того, позивачка 11.02.2011року отримала від ОСОБА_1 556грн. 77коп. за достроково надану їй у серпні 2010 року відпустку (копія квитанції про грошовий переказ–а.с.23). Цього факту сторони та їх представники не оспорюють.
З наведеного вище випливає, що відповідачкою залишилась невиплаченою зарплата тільки за один місяць. Колегія суддів вважає, що виходячи з умов трудової угоди ОСОБА_1 за один місяць повинна сплатити ОСОБА_4 888грн. Твердження позивачки, що їй не виплачено зарплату в сумі 7055грн., не грунтуються на нормах права і не доведені належними та об’єктивними доказами.
Крім того, з відповідачки слід стягнути у відшкодування моральної шкоди 300грн., оскільки для відновлення порушеного права на отримання зарплати ОСОБА_4 довелось витрачати свій час та докладати зусилля. Отже, відбувались негативні зміни в організації звичного для неї способу життя.
Витрати позивачки на правову допомогу згідно із ч.1 ст.88 ЦПК України необхідно компенсувати в сумі 300грн., тобто в сумі, пропорційній до розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги вище викладене, колегія суддів вважає, що оскаржене по даній справі рішення не може бути залишене в силі, оскільки не являється законним і обгрунтованим. По даній справі слід ухвалити нове рішення з підстав та в межах позовних вимог ОСОБА_4
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.218;307; 309; 313; 314; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Калуського міськрайонного суду від 11 листопада 2011 року в даній справі скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_4 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_4 888 (вісімсот вісімдесят вісім) грн. невиплаченої заробітної плати; 300 (триста) грн. у відшкодування моральної шкоди; 300 (триста) грн. за надання юридичної допомоги, а всього стягнути 1488 (одну тисячу чотириста вісімдесят вісім) грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 188 (сто вісімдесят вісім) грн. 20 коп. судового збору.
Рішення набирає законної сили після його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів після набрання ним законної сили.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: В.М. Васильковський
Л.В. Ясеновенко