Сквирський районний суд Київської області

Справа №  2-294/11

2/1690/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

            "31" травня 2011 р. року  Сквирський районний суд Київської області

в складі:головуючого судді- Віговський С.  І.

при секретарі- Кропивлянській С.М.

розглянувши у відкритому   судовому  засіданні в м.Сквира  справу за  позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2, про стягнення аліментів, -

встановив:

          Позивачка звернулася до суду з даним позовом, зазначаючи, що 26.07.2003 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 у відділі РАЦС Сквирського РУЮ, а.з. № 70. Шлюб було розірвано рішенням Сквирського районного суду Київської області від 10.09.2010 року, справа № 2-738/ 2010 року.

          Від шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., який проживає біля позивачки і перебуває на її повному вихованні та матеріальному утриманні.

          З моменту розірвання шлюбу відповідач час від часу сплачував кошти у добровільному порядку для утримання дитини, проте відповідач втручається в життя позивачки та дитини, погрожує не надавати матеріальної підтримки для утримання дитини. Коштів на утримання дитини відповідач не надавав та не вважає за необхідне їх надавати.

          На даний час позивачка не працює, перебуває у відпустці по догляду за дитиною досягнення нею трирічного віку, її дохід складається з допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та складає 734,34 грн. на місяць, інших джерел доходу позивачка не має. Одній позивачці утримувати дитину матеріально тяжко, а тому вона вважає за необхідне стягувати з відповідача аліменти на утримання сина в розмірі ј частини його заробітку (доходу) але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. Також позивачка вважає стягувати з відповідача аліменти в розмірі ј частини заробітку (доходу) відповідача на її особисте утримання до досягнення сином трирічного віку.

          Протягом тривалого часу відповідач не працює. Позивачка також вважає, що відповідач не має жодних фінансових зобов'язань ні перед іншими дітьми, ні перед фізичними та юридичними особами, батьки відповідача працездатні, матеріально від нього незалежні. Відповідач має добрий стан здоров'я, а тому може працювати та надавати матеріальну допомогу на утримання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., та на її особисте утримання до досягнення сином трирічного віку. Позивачка вважає, що про вищевикладене в позовній заяві заперечувати відповідач не буде.

          Відповідач у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, проте надав до суду заперечення, в якому вказав, що заявлені позовні вимоги визнає частково, згоден на сплату аліментів в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), та заперечував проти стягнення аліментів на утримання позивачки, що обгрунтовується наступним.

          Відповідач вважає, що вказане в позовні заяві не відповідає фактичним обставинам справи, зокрема відповідно до приписів Сімейного кодексу України передбачено два способи визначення розміру аліментів : 1) у частці від заробітку батька дитини ; 2) у твердій грошовій сумі. Сімейний кодекс України не містить традиційних для сімейного права фіксованих аліментних часток (1/4 , 1/3, Ѕ від суми заробітної плати або доходу в залежності від кількості дітей, на які треба сплачувати аліменти) як вказано в позовній заяві. За Сімейним кодексом України визначення розміру аліментів відбувається в частковому відношенні від заробітку (доходу) батьків, однак сам розмір такої частки законом не встановлюється. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 року № 146, затверджений Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб (Назва в редакції Постанови КМУ №869 від 01.07.2002 року).

З вищезазначеного можна зробити висновок, що визначення розміру аліментів для сплати на утримання неповнолітньої дитини визначається при умові наявності заробітку у особи, яка повинна сплачувати аліменти, однак з лютого місяця 2011 року відповідач не працює, стабільного заробітку не має. Крім того, право на утримання від чоловіка відповідно до вимог ч.2 ст.84 СК України позивач може реалізувати лише за умови, що другий з подружжя може надавати таке утримання. Як правило, наявність такої можливості визначається порівнянням доходів кожного з подружжя, співвідношенням їх з прожитковим мінімумом і з реальними витратами кожного із подружжя. Само по собі наявність доходу, зокрема і у відповідача, не є підставою для відрахування частини цього доходу на користь іншого з подружжя, адже ці кошти можуть бути потрібні йому для власних життєво важливих потреб. Якщо обидва подружжя отримують кошти (доходи), які не забезпечують їм обом прожиткового мінімуму, то грошове стягнення не може бути присуджено навіть за наявності різниці в доходах. Також, розмір утримання не обґрунтовується позивачем з урахуванням його суб»єктивних доводів про майновий стан і об»єктивно існуючих даних про його потребу в матеріальній допомозі та спроможність іншого з подружжя надавати таку допомогу. Заявляючи свої вимоги позивач не керується загальними принципами, за якими сплата на утримання не повинна погіршувати становища іншого в порівнянні зі становищем одержувача утримання. При постановці питання щодо стягнення утримання з відповідача, у позивача відсутні докази його власної потреби в матеріальній допомозі і не досліджує питання спроможності відповідача її надати хоча не заперечує, що відповідач не працює, а значить постійного доходу не має. Позивач не враховує відсутність у відповідача у власності корпоративних прав, нерухомого і рухомого майна, і такого, з якого отримують доходи, зокрема орендні платежі, грошові та натуральні доходи з присадибних і земельних ділянок, земельних та майнових паїв тощо, тобто не враховує майновий стан відповідача. Разом з тим на даний час відповідач перебуває у громадянському шлюбі з іншою жінкою, яка вагітна. Крім того, фінансової допомоги потребують його хворі батьки - пенсіонери, які не працюють і часто хворіють.

          Враховуючи все вищезазначене, відповідач згоден приймати участь у вихованні та утриманні сина та погоджується добровільно щомісячно виплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина до його повноліття в розмірі 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

          По справі встановлено, що 26.07.2003 року позивачка зареєструвала шлюб з відповідачем у відділі РАЦС Сквирського РУЮ, а.з. № 70, від якого у сторін народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н. В даний час між подружжям склались неприязні відносини, сторони разом не проживають, не ведуть спільного господарства та не підтримують близьких стосунків. Дитина перебуває на утриманні та вихованні позивачки, відповідач добровільно  матеріальну допомогу на утримання неповнолітньої дочки не надає. Сторонами не досягнуто домовленості щодо матеріального забезпечення неповнолітньої дочки.

          Позивачка на цей час не працює та перебуває в декретній відпустці та отримує допомогу по догляду за дитиною до 3-х років ( а.с. ).

          Відповідач 28.02.2011 року звільнився за власним бажанням з Комунального підприємства “Житній ринок” (наказ № 78-К від 28.02.2011 року), на даний час не працює (а.с.    ). Стан здоров»я відповідача задовільний, інших дітей та непрацездатних батьків, які перебувають на утриманні у відповідача не має, виконавчих стягнень з нього не проводиться. Також позивач бере участь у вихованні та утриманні дитини, про що свідчать відповідні перекази коштів на рахунок позивача.

          Вказані обставини справи встановлені поясненнями сторін та дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, які маються у справі.

          Враховуючи вищевказане, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

          Відповідно до ст.180 СК України, батьки зобов”язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

          Відповідно до ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

          Відповідно до ст.182 СК України, При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина та інші обставини, що мають істотне значення.

          Відповідно до ст. 84 СК України, дружина з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка –батька дитини до досягнення дитини 3-х річного віку.

          Статтями 10, 60 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

          Відповідачем визнано позовні вимоги позивача в частині стягнення з нього аліментів в розмірі ј частки його заробітку (доходу), щомісячно, на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження. Позивачем не надано до суду будь-яких доказів, що можуть підтвердити можливість відповідача надавати матеріальну допомогу позивачці на її особисте утримання, чим не виконано вимогу ст. 10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

          Крім того, суд, враховуючи стан здоров»я та матеріальне становище дитини та відповідача вважає, що стягненння аліментів з відповідача на особисте утримання позивачки в розмірі ј частини його заробітку (доходу), щомісячно, до досягнення дитиною трирічного віку може значно погіршити його матеріальне становище.

          Виходячи з вищевказаного суд вважає визначити аліменти в розмірі ј частки заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 06.05.2011 року і до досягнення дитиною повноліття.

          Відповідно до ст. 367 ЦПК України допустити обов’язкове негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

          Оскільки рішення ухвалено на користь позивача, а вимог щодо пропорційного розподілу судових витрат від сторін не надходило, то вимоги щодо відшкодування судових витрат покладаються на відповідача та підлягають згідно ст. 88 ЦПК України задоволенню.

          Керуючись ст.ст. 84, 180 –183 СК України, ст.ст. 10, 60, 88, 131, 212-215, 218, 367 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти, щомісячно, в розмірі ј частки його заробітку (доходу) на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 06.05.2011 року і до досягнення дитиною повноліття.

Допустити обов'язкове негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 51 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Сквирського районного суду Київської області витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Сквирський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя:С. І. Віговський