ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
____________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.02.12 Справа № 29пн/5014/27/2012(9/144пн/2011)
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю
«Донбаспромпоставка», м. Луганськ;
до відповідача: Фізичної особи –підприємця
ОСОБА_1,
м. Перевальськ Луганської області;
про стягнення 31 243 грн. 62 коп. та спонукання
приведення автомобіля та напівпричепу в
придатний до експлуатації стан.
Суддя Якушенко Р.Є.;
секретар судового засідання: Тіщенко Т.Б.;
в присутності представників
сторін:
від позивача: ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_4 виданий
Артемівським РВ ЛМУ УМВС України в
Луганській області 22.11.1995), представник за
довіреністю б/н від 25.12.2009;
від відповідача: повноважний представник у судове засідання не
прибув.
Відповідно до статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду справи не заявлено вимоги про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Обставини справи: 08.08.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю «Донбаспромпоставка»(далі –позивач у справі) звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (далі –ФОП ОСОБА_1, відповідача у справі) з вимогами:
- стягнути з відповідача 31243 грн. 62 коп.;
- зобов’язати відповідача привести автомобіль марки DAF, модель FT 95.360, 1991 року випуску, державний номер НОМЕР_1, шасі (кузов, рама) №НОМЕР_5 в придатний до експлуатації стан, а саме замінити шини, лобове скло, передній бампер, привести у робочій стан функцію «рівень підлоги»;
- зобов’язати відповідача привести напівпричіп марки KRONE, модель SDP244, 1994 року випуску, державний номер НОМЕР_2, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_6 в придатний до експлуатації стан, а саме: усунути недоліки, пов’язані з надходженням повітря в подушки та повітряну систему (а.с.2.3,т.1).
Позивач з посиланням на норми статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обґрунтовує позовні вимоги тим, що заявлена сума є відшкодуванням того, що фактично отримано відповідачем у формі користування майном.
Рішенням господарського суду Луганської області від 05.09.2011 у справі № 9/144пн/2011 (а.с.35,36, т.1), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2011 (а.с.61-63,т.1), відмовлено у задоволенні позову повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2011 у справі № 9/144пн/2011 рішення господарського суду Луганської області від 05.09.2011 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2011 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Луганської області в частині відмови в позові про стягнення 31 243 грн. 62 коп. (а.с.78-81,т.1).
Під час нового розгляду справи у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми 31243 грн. 62 коп. підтримав.
Фізична особа –підприємець ОСОБА_1 (далі –ФОП ОСОБА_1) відповідач у справі, відзив на позов та витребувані судом докази не подав, вдруге з невідомих причин не забезпечив участі повноважного представника у судове засідання, хоча про час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином: ухвали суду від 04.01.2012 та від 19.01.2012 направлялися завчасно рекомендованими листами з повідомленнями 10.01.2012 та 23.01.2012 належною адресою місця проживання фізичної особи - підприємця згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців від 06.01.2012 за № 12656911 та довідки Обласного адресного бюро УМВС України в Луганській області від 13.01.2012 (а.с.87,89).
Отримання ухвал відповідачем 20.01.2012 та 28.01.2012 підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Справа розглядалась неодноразово. Відповідачу надавалася можливість прийняти участь у судовому засіданні та надати витребувані судом матеріали.
До початку розгляду справи будь-яких клопотань відповідач не надав.
Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
На підставі викладеного справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
При з'ясуванні фактичних обставин, дослідженням поданих доказів, вислухавши присутнього у судовому засіданні представника позивача у справі, суд
В С Т А Н О В И В:
01.08.2008 між ТОВ «Донбаспромпоставка»(позивачем у справі), як Лізингодавець, та ФОП ОСОБА_1 (відповідачем у справі), як Лізингоодержувач, був укладений договір лізингу (оренди), за умовами пункту 1.1 якого Лізингодавець, в порядку та на визначених цим договором, передає належне йому на праві власності майно, а саме: вантажний (сідловий тягач) автомобіль марки DAF, модель FT 95.360, 1991 року випуску, державний номер НОМЕР_1, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_5, а також напівпричіп (бортовий тентований) марки KRONE, модель SDP24, 1994 року випуску, державний номер НОМЕР_2, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_7 у виключне строкове і платне, строком з 01.08.2008 до 01.04.2010, користування Лізингоодержувачеві, а останній приймає його з метою використання для експлуатації (а.с.10,11).
Пунктом 2.1 договору сторони визначили, що передавання майна Лізингодавцем Лізингоодержувачу проводиться не пізніше 03.08.2008, про що складається акт передання –приймання об’єкту лізингу. Підписом акту Лізингоодержувач підтверджує відсутність претензій по технічному стану майна, що йому передається. Разом з підписанням акту передання –приймання Лізингодавець передає Лізингоодержувачу реєстраційні документи на об’єкт лізингу.
Відповідно до умов пункту 4.1 договору Лізингоодержувач за користування майном протягом всього строку цього договору кожний місяць вносить Лізінгодавцю платежі у гривнях в розмірі еквівалентному 1190 доларів США плюс 150 гривень, на загальну суму еквівалентну 23 800 доларів США.
У випадку дострокового розірвання договору або припинення його дії за будь –яких обставин лізингові платежі Лізінгодавцю не повертаються.
01.08.2008 об’єкт лізингу був переданий відповідачу, про що сторони склали відповідний акт передавання –приймання транспортного засобу (а.с.12). У зазначеному акті передання –приймання вказано, що технічний стан переданих транспортних засобів є задовільним. Претензій по технічному стану Лізингоотримувач до Лізингодавця не має.
Пункт 2.2 договору визначає, що повернення Лізингоодержувачем майна Лізингодавцю проводиться в порядку передбачену діючим законодавством.
12.03.2009, за взаємною згодою сторін, договір лізингу був достроково розірваний, об’єкти лізингу повернені відповідачем позивачу, що підтверджується актом передання - приймання від 12.03.2009 (а.с.13). У вказаному акті зафіксовано, що автомобіль та напівпричіп, що повертаються відповідачем позивачу, мають знос шин нижче норм, встановлених законодавством про дорожній рух та експлуатацію транспортних засобів; також був виявлений накол лобового скла та пошкодження правої частини переднього бамперу автомобіля; зазначено про те, що не працює функція "рівень полу" автомобіля, не нагнітається повітря у подушки та повітряну систему напівпричепу, що виключає можливість його завантаження.
Рішенням господарського суду Луганської області від 25.05.2009 у справі № 18/75пд позовні вимоги ТОВ «Донбаспромпоставка», м. Луганськ до ФОП ОСОБА_1, м. Перевальськ Луганської області про стягнення лізингових платежів в сумі 31 243 грн. 62 коп. та спонукання здійснити приведення автомобіля та напівпричепа у придатний до експлуатації технічний стан, були задоволені (а.с.14,15).
Постановою Вищого господарського суду України від 02.12.2009 вказане рішення у справі № 18/75пд було скасовано, а справа передана на новий розгляд (а.с.46-48).
Під час нового розгляду, рішенням господарського суду Луганської області від 18.08.2010 № 10/159пд(18/75пд) у задоволенні позову відмовлено та встановлено факт нікчемності спірного договору лізингу. Вказане рішення залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.11.2010 № 10/159пд(18/75пд) та постановою Вищого господарського суду України від 26.01.2011 (а.с.49-57).
Відповідно до частини 2 статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Вказані обставини стали підставою звернення позивача з даним позовом до господарського суду.
Справа розглядалася судом неодноразово.
Рішенням господарського суду Луганської області від 05.09.2011 у справі № 9/144пн/2011 (а.с.35,36, т.1), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2011 (а.с.61-63,т.1), відмовлено у задоволенні позову повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2011 у справі № 9/144пн/2011 рішення господарського суду Луганської області від 05.09.2011 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2011 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Луганської області в частині відмови в позові про стягнення 31 243 грн. 62 коп. (а.с.78-81,т.1).
Відповідно до статті 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Касаційна інстанція не погодилася із висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у позові в частині стягнення 31 243 грн. 62 коп., та вважає їх передчасними, оскільки із змісту заявлених позовних вимог вбачається, що позивач просить суд застосувати наслідки недійсності правочину та зазначає, що відповідач виконав своє зобов'язання лише щодо повернення майна, яким він користувався відповідно до договору лізингу, визнаного у судовому порядку недійсним. Між тим, вартість одержаного за договором лізингу, тобто суму лізингових платежів за період користування майном, не відшкодував.
Вищий господарський суд України вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 31 243 грн. 62 коп. на підставі частини 2 статті 216 ЦК України, оскільки позивач просив суд застосувати наслідки недійсності правочину (частина 1 статті 216 ЦК України) та зазначив, що відповідач не відшкодував суму лізингових платежів за період користування майном.
Разом з тим, ані з рішення суду першої інстанції, ані з постанови суду апеляційної інстанції не вбачається, що судові інстанції з'ясовували питання щодо наявності/відсутності підстав для відшкодування вартості одержаного за договором лізингу - суми лізингових платежів за період користування майном визначений позивачем.
В іншій частині рішення господарського суду від 05.09.2011 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2011 залишено без змін.
Отже, предметом даного судового розгляду, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України викладені у постанові від 07.12.2011 у справі № 9/144пн/2011, є вимоги позивача в частині стягнення 31 243 грн. 62 коп. –вартості одержаного за договором лізингу (оренди) від 01.08.2008 суми лізингових платежів за період користування відповідачем майном, який визнано судом нікчемним.
Позивач обґрунтовуючи вказані вимоги посилається на необхідність застосування наслідків недійсності правочину зазначені в статті 216 ЦК України.
Під час нового розгляду справи позивач надав розрахунок вартості користування відповідачем транспортним засобом за період грудень 2008 року, січень, лютий та 11 днів в березні 2009 року, що складає 31 243 грн. 62 коп.
Відповідач позовні вимоги в частині вартості користування майном не спростував, доказів перерахування позивачу заявленої суми не надав.
Оцінивши фактичні обставини, подані докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення суми вартості користування майном з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) У цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин не створює ніяких юридичних наслідків .
Із змісту заявлених позовних вимог вбачається, що позивач просить суд застосувати наслідки недійсності правочину та зазначає, що відповідач виконав своє зобов'язання лише щодо повернення майна, яким він користувався відповідно до договору лізингу, визнаного у судовому порядку недійсним. Між тим, вартість одержаного за договором лізингу (оренди) від 01.08.2008 складає 31 243 грн. 62 коп., тобто суму лізингових платежів за період грудень 2008 року, січень, лютий та 11 днів в березні 2009 року користування майном, не відшкодував.
Частиною 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що у разі визнання недійсним зобов'язання кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
При цьому, за правилами частини 2 статті 208 ГК України, частини 1 статті 216 ЦК України, двостороння реституція застосовується незалежно від наявності вини сторін у визнанні правочину недійсним: кожна із сторін повертає другій стороні все одержане за таким правочином.
Сума лізингових платежів за період користування відповідачем транспортним засобом - автомобілем марки DAF, модель FT 95.360, 1991 року випуску, державний номер НОМЕР_1, шасі (кузов, рама) №НОМЕР_5, складає - 31 243 грн. 62 коп., підтверджена матеріалами справи, яку і повинен відшкодувати відповідач як вартість того, що одержано ним на виконання нікчемного правочину –договору лізингу (оренди) від 01.08.2008.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених майнових вимог та задоволення позову в частині стягнення 31 243 грн. 62 коп.
Відповідно до статей 44, 49 ГПК України судові витрати в цій частині позову в сумі 430 грн. 35 коп. слід покласти на відповідача.
Керуючись статтями 43, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В:
1. Задовольнити вимоги позивача в частині стягнення 31 243 грн. 62 коп. повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаспромпоставка», 91047, м. Луганськ, вул. Фабрична, буд.1, ідентифікаційний код 25368575 - 31 243 грн. 62 коп. вартість одержаного за договором лізингу (оренди) від 01.08.2008, судові витрати в сумі 430 грн. 35 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Дата підписання рішення –10.02.2012.
Суддя Р.Є. Якушенко