Справа №2-17/12

                                                        Р І Ш Е Н Н Я

                                                   Іменем    України

      30.01.2012   року   Голосіївський районний суд міста Києва  в складі:

головуючого судді                                -                          Колдіної  О.О.

з участю секретаря                     -                                                Пастух З.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-ті особи: Головне управління юстиції у м.Києві, ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним,-

                                              в с т а н о в и в:

    позивач звернувся до суду з позовом  до ОСОБА_2 про визнання заповіту, складеного його батьком, ОСОБА_4, на ім»я ОСОБА_2 23.10.2007 р. недійсним, посилаючись на те, що після смерті свого батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, він звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини і дізнався, що 23.10.2007 р. його батьком був складений заповіт на ім»я ОСОБА_2, який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 Згідно з даним заповітом він заповідав все своє майно, що буде належати йому на день смерті відповідачу. Позивач зазначає, що чинність даного заповіту викликає сумніви, оскільки в силу своєї хвороби він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

     В подальшому позивач подав заяву про уточнення підстав позову відповідно до якого він вважає, що під час складання заповіту від 23.10.2007 р. на ім»я ОСОБА_2 його батько не тільки не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними, але і не підписував даний заповіт, а отже було відсутнє його волевиявлення, в силу чого даний заповіт повинен бути визнаний недійсним.

       В ході судового розгляду позивач та його представники підтримали даний позов та його обґрунтування і просили суд його задовольнити, визнавши заповіт від 23.10.2007 р. складений ОСОБА_4 на ім»я ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5, недійсним. Крім того позивач зазначав, що в силу своєї хвороби та застосування до нього відповідачем  наркотичних препаратів в момент складання заповіту його батько не усвідомлював значення своїх дій, оскільки ніколи не мав наміру заповідати своє майно сторонній особі. Також він звернув увагу суду на те, що підпис, який міститься в заповіті, не належить його батькові.

       Відповідач та її представник заперечували проти задоволення позову і визнання заповіту недійсним з заявлених підстав, оскільки він є необґрунтованим, не доведеним належними доказами.

        Відповідач також зазначила, що в силу конфліктних стосунків, які склались останні роки перед смертю між заповідачем та його сином, що є позивачем у даній справі, ОСОБА_4, з яким вони підтримували фактичні шлюбні стосунки, вирішив скласти заповіт на її ім»я і в момент складання заповіту та до дня смерті  він усвідомлював значення своїх дій і знаходився в свідомості.

       Треті особи в судове засідання не з»явились, про місце і час розгляду справи повідомлялись належним чином в зв»язку з чим суд вважав за можливе розглянути справу у їх відсутність.

         Вислухавши сторони та їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

     23.10.2007 р. ОСОБА_4 був складений заповіт, відповідно до якого він заповідав все своє майно, що йому належало на день смерті, а також все те, на що він за законом буде мати право, ОСОБА_2.

     Даний заповіт був складений за проханням та зі слів заповідача нотаріусом в двох примірниках, один із яких залишився у справі нотаріуса, а інший виданий заповідачу.

     Заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, до підписання прочитаний вголос заповідачу та власноручно ним підписаний, як зазначено в тексті заповіту.

      Під час складання заповіту нотаріусом була встановлена особа заповідача та перевірена його дієздатність.

      Зазначені дії нотаріуса в частині складання заповіту і його посвідчення були правомірними та відповідали вимогам ст.1248 ЦК України.

     Заповітом  є  особисте  розпорядження  фізичної  особи  на випадок своєї смерті.

      Відповідно до ст.1234 ЦК України право на заповіт має  фізична  особа  з  повною  цивільною дієздатністю.

      Згідно з вимогами ст.1235 ЦК України заповідач може призначити  своїми  спадкоємцями  одну  або кілька  фізичних  осіб,  незалежно  від  наявності  у нього з цими особами сімейних,  родинних  відносин,  а  також  інших  учасників цивільних відносин.

      Отже посилання позивач в судовому засіданні на те, що його батько не міг заповідати своє майно ОСОБА_2, оскільки вона не була членом родини і не перебувала у шлюбних стосунках з його батьком суперечать вимогам ст.1235 ЦК України і не позбавляють відповідача права на спадкування за заповітом.

         На підставі ст.1257 ЦК України заповіт може бути визнаний судом недійсним у разі,  якщо буде встановлено,  що волевиявлення заповідача не  було вільним і не відповідало його волі.

         Посилання позивача на те, що 16.11.2005 р. його батько склав заповіт на його ім»я, а тому не міг змінити свою волю, оскільки він був його спадкоємцем за законом, а крім того, будинок, в якому проживав батько є родинним майном і переходить у спадщину від батька до сина, не відповідають вимогам ст.1254 ЦК України, відповідно до якої заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт.

        Заповіт,  який було складено пізніше,  скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

        Кожний  новий  заповіт  скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.  

        Заповідач ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, про що Відділом реєстрації смерті у м.Києві зроблено актовий запис № 12296.

          Його син, ОСОБА_1, 06.11.2008 р. звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що його батько в момент складання заповіту внаслідок своєї хвороби не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, та не підписував даний заповіт, а отже в момент складання заповіту 23.10.2007 р. було відсутнє волевиявлення заповідача.

        В ході розгляду справи був допитаний сідок ОСОБА_6, який на час життя був сусідом ОСОБА_4, і зазначав, що помічав деякі розлади  у психічному стані ОСОБА_4, оскільки останній висловлювався брутальною лайкою та розмовляв сам з собою.

       Зазначені свідчення суд не може прийняти до уваги, оскільки заповідач та свідок ОСОБА_6 конфліктували між собою, про що зазначив свідок під час його допиту, крім того, ОСОБА_6 постійно не проживав в своїй квартирі, оскільки задавав її в оренду, про що також повідомив суду.

       Інші свідки, що були допитані в ході розгляду справи, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_18, ОСОБА_10, будь-яких свідчень щодо психічних розладів у стані здоров»я ОСОБА_4 не зазначали.

       Заяви громадян: ОСОБА_11,  ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, які вони надіслали на адресу суду і просили їх вважати доказами у даній справі, суд не може прийняти до уваги, оскільки зазначені особи не були допитані в ході судового розгляду в якості свідків в порядку, передбаченому цивільно -процесуальним законодавством, і вони не попереджались про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, ними не складалась присяга свідка.

        Крім того, відомості, що викладені в даних заявах, не містять будь-яких відомостей про психічний стан заповідача і психічні розлади, наявні на час складання заповіту.

         У даній справі з метою визначення психічного стану заповідача на момент складання заповіту від 23.10.2007 р. та належності йому підпису в заповіті була призначена комплексна почеркознавча та посмертна судово-психіатрична експертизи.

      Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 2362/10-11 від 09.08.2010 р.  рукописні записи у відповідних рядках та підпис від імені ОСОБА_4 в графі «Підпис»у примірнику заповіту від 23.10.2007 р., складеного від імені ОСОБА_4 на ім»я ОСОБА_2, рукописні записи, зображення яких розміщені у відповідних рядках, та підпис від імені ОСОБА_4, зображення якого розміщене в графі «Підпис», в електрофотокопії примірника заповіту від 23.10.2007 р., складеного від імені ОСОБА_4 на ім»я ОСОБА_2, підпис від імені ОСОБА_4 в графі «Розписка в одержанні нотаріально оформленого документа»у рядку за реєстровим № 2285 на аркуші 34 в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за 2007 р.. виконані ОСОБА_4.

        Суд вважає даний висновок експерта належним доказом у справі і приймає його до уваги при постановленні рішення, оскільки при дослідженні експертом вивчався, як оригінал заповіту, що знаходився в нотаріальній справі, так і реєстр для вчинення нотаріальних дій і фотокопія заповіту, що містилась в матеріалах справи.

        При проведенні експертизи експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку. Дослідження проводились відповідно до нормативних актів, які були чинні на час її проведення.

        Суд не приймає до уваги наявні помилки, що містяться у зазначеному висновку при визначенні прізвища заповідача, оскільки про наявність даних описок зазначила експерт ОСОБА_17, яка була допитана в судовому засіданні, і підтвердила, що дані помилки є лише технічними описками і досліджувався підпис ОСОБА_4  Також експерт підтвердила достовірність і обґрунтованість свого висновку.

        Суд критично відноситься до посилань позивача та його представника на недопустимість зазначеного доказу, оскільки екземпляр заповіту, що був предметом дослідження і зберігався в нотаріальній справі, відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України за № 20/5 від 03.03.2004 р. є другим примірником заповіту, тобто оригіналом, а не його копією.   

        Згідно з актом посмертної судово-психіатричної експертизи № 703 від 04.07.2011 р. експерти прийшли до висновку, що 23.10.2007 р. на момент складання заповіту ОСОБА_4 стійким хронічним психічним розладом не страждав, у нього виявлялись ознаки: астанічного стану соматогенно  обумовленого (онкологічна патологія) (шифр R-53), за своїм психічним станом на той період асу міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. За станом свого здоров»я, враховуючи встановлений діагноз і медикаменти, які вживав ОСОБА_4 на момент складання заповіту 23.10.2007 р. міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

    Суд не вбачає підстав не довіряти акту посмертної судово-психіатричної експертизи щодо психічного стану заповідача на час складання заповіту від 23.10.2007 р., оскільки, досліджуючи стан ОСОБА_4, комісія вивчала стан заповідача за медичними документами, починаючи з 2001 року і по день смерті, показаннями свідків, які були допитані в судовому засіданні.

     Посилань на будь-які психічні розлади заповідача не містяться ні в матеріалах справи, ні в медичній документації, з врахуванням діагноза ОСОБА_4 та проведеного лікування, як до складання заповіту. Так і після його складання, про що зазначено експертами в даному акті.

     Суд критично відноситься до висновків позивача та його представника щодо неналежності даного доказу, оскільки при проведенні судово-психіатричної експертизи  не було враховано, що ОСОБА_4 на час складання заповіту перебував на лікуванні у Національному інституті фтизіатрії та пульмонології ім.Ф.Г. Яновського.

     Відповідно до відповіді головного лікаря Національного інституту фтизіатрії і пульмонології хворому ОСОБА_4 одноразово 30.10.2007 р., тобто після складання заповіту, вводились снодійні препарати, опіоїдний анальгетик короткого терміну дії та анестетик короткого терміну дії з метою проведення медичних досліджень.

       Інших доказів, які б свідчили, що на момент складання заповіту 23.10.2007 р. ОСОБА_4 вводились будь які препарати, що впливають на психічний стан хворого, суду не надано, а отже даний лист головного лікаря Національного інституту фтизіатрії і пульмонології не спростовує висновків експертів.

     Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

     Згідно з ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як  за  зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін  та  інших осіб, які беруть участь у справі.

      Особа,  яка  бере участь у справі,  розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.  Таке  право  мають також  особи  (за  винятком  тих  осіб,  які  не  мають  цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.  суд розглядає справи на підставі               

    Суд не приймає до уваги твердження позивача та його представника про те, що дії ОСОБА_2 в частині оформлення своїх прав на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 є шахрайством з метою заволодіння нерухомим майном, що належало заповідачу, оскільки будь-яких належних належних доказів на підтвердження зазначених обставин суду не надано, крім того, зазначені обставини не заявлялись позивачем при пред’явленні позову як підстава для визнання заповіту недійсним.

   Враховуючи викладені обставини, оцінюючи всі зібрані і досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки підстав для визнання заповіту недійсним, які були заявлені позивачем при пред»явленні позову, судом не встановлено.

    Суд вважає за необхідне питання щодо судових витрат вирішити відповідно до ст..88 ЦПК України.

    Керуючись ст.ст.3, 10, 60, 88, 209, 213-215 ЦПК України, суд

                                                      в и р і ш и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-ті особи: Головне управління юстиції у м.Києві, ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним –відмовити.

      Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

  Суддя