Справа № 2-1052/11              

РІШЕННЯ

Іменем України

  03.02.2012                                                                      м. Іршава                                                  

Іршавський районний суд Закарпатської області  в складі:

головуючого Даруда І.  А.  

при секретарі  Сатін Н.М.

   з участю  представників ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому  судовому засіданні  в м. Іршаві справу за позовом   ОСОБА_3 до ОСОБА_4  про встановлення факту  проживання однією сім»єю  та визнання права власності на  ? частину  будинковолодіння.

ВСТАНОВИВ:

  Позивачка ОСОБА_3 звернулася  до суду з позовною  заявою  до   ОСОБА_4 про встановлення факту  проживання однією сім»єю  та визнання права власності на  ? частину  будинковолодіння. Свої вимоги мотивує тим,  що з ОСОБА_5 вона одружилася 29 квітня 1997  року, про що було зареєстровано виконкомом Ільницької сільської ради актовий запис №30.

            Однак сімейно шлюбні стосунки у них виникли задовго до офіційної реєстрації  шлюбу.Ще в травні 1994 року вона та ОСОБА_5 поїхали  на заробітки  в Волинську область  де почали жити разом  а коли  повернулися в липні 1994  року то спочатку  жили в її будинку в АДРЕСА_1 а з 28 грудня цього ж року вона перейшла разом з своїми дітьми  від першого шлюбу жити до ОСОБА_5 , який жив у будинку батька в АДРЕСА_2 .Вони вели спільне господарство  , мали спільний  бюджет , підтримували сімейно –шлюбні стосунки .Вони за  спільні гроші купували одяг, їжу витрачали кошти на лікування , проживали як одна сім»я .Юридичне оформлення їхніх шлюбних стосунків  було зроблено 29.04.1997 року.

            За час проживання однією сім»єю з ОСОБА_5 його батько ОСОБА_6 10.11.1995 року  оформив договір довічного утримання  на його чоловіка ОСОБА_5

           Батько чоловіка ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року , а її чоловік помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року .Після смерті її чоловіка їй стало відомо що нібито він залишив заповіт  на користь сестри ОСОБА_4, яким будинок заповів їй , у зв»язку з чим  на її адресу  поступають погрози  та пропозиції  щодо звільнення будинку в якому вона проживала 17 років.Спочатку доглядала батька чоловіка , а потім і самого чоловіка , оскільки такий  був важко хворим , поховала за власні кошти обох , вклала чи малі гроші в ремонт  та утримання будинку  а зараз змушена через суд  доводити своє право на свою власність.

           Оскільки договір  утримання батьком  її покійного чоловіка було укладено під час  проживання однією сім»єю  її та ОСОБА_5  то будинковолодіння в АДРЕСА_2 пісдля смерті ОСОБА_6 належало їй  та покійному чоловіку  на праві  спільної приватної власності .

В суді позивачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_1позовні вимоги підтримала повністю, посилаючись на обставини , викладені в позові , додатково позивачка пояснила , що з  травня 1994 року  вони проживали однією сім»єю з покійним ОСОБА_5, оскільки з ОСОБА_7 вона розлучилася у 1993 році , хоча фактично не жила  з ним вже з 1992 року. Батька покійного чоловіка  ОСОБА_5 вони доглядали  разом , оскільки у 1993 році його паралізувало. Про договір довічного утримання  вона дізналася у 1995 році. Вона проводила ремонти:білила , штукатурила,добудувала сарай. Договір довічного утримання  на її думку виконувався  повністю, оскільки вони доглядали  батька до смерті та похоронили  його. Просить позов задовільнити.

Відповідачка ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_2 в суді позовні вимоги не визнали , відповідачка пояснила , що вважає вимоги безпідставні, оскільки позивачка  постійно сварилася з покійним  ОСОБА_5, жили погано, він неодноразово  приходив  до них просити їсти.

Позивачка перейшла жити  до покійного брата перед Великоднем у 1996 році , так само і діти почали приходити  і допомагати з 1996 року. Брат  залишив заповіт за 10 років до смерті  і якби вони добре жили , а тим більше доглядали за ним,то він би міг за 10 років змінити своє рішення. Просить в позові відмовити.

Заслухавши  сторін , їх представників  ОСОБА_1, ОСОБА_2 ,свідків ОСОБА_8,ОСОБА_9,ОСОБА_10,ОСОБА_11,ОСОБА_12,ОСОБА_13,ОСОБА_14,ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17,ОСОБА_18,ОСОБА_7,ОСОБА_19,дослідивши матеріали справи ,суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з слідуючих підстав.

Свідок ОСОБА_14 суду показала, що вона є сусідкою, тому їй  відомо, що позивачка прийшла проживати  до покійного ОСОБА_5 в кінці 1994 року , хоча приходила провідувати ще на початку  року. До хворого покійного батька  ОСОБА_6 приходили провідувати  дочки ОСОБА_4та ОСОБА_11 Коли захворів  ОСОБА_5 то доглядала його позивачка.

Свідок ОСОБА_20 суду показала , що є дочкою позивачки  і їй відомо , що мама проживала  з покійним ОСОБА_5 з 1994 ОСОБА_7 не жив з її мамою з 1992 року.

Свідок ОСОБА_9 суду показала,що  у 1995 році вона була  вдома у ОСОБА_5 щоб повідомити про  те , що будуть їхати на заробітки  у травні місяці. ОСОБА_5 проживав  на заробітках з ОСОБА_3однією сім»єю і зароблене зерно  розгружали вдома у ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_15 суду показав , що він працює сільським головою  недавно і про сімейне проживання йому  невідомо нічого. Що стосується  довідки сільради,то така була видана на підставі свідчень свідків, тому що за такою звернулася  ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_16 суду пояснила,що з кінця 1994 року ОСОБА_3 разом з дочкою  і сином перейшли проживати  по сусідству  до ОСОБА_5 і проживає там  вже 17 років.Приблизно у 1996 чи 1997  році  вони розписалися.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що вона є рідною сестрою ОСОБА_4 та сестрою  покійного ОСОБА_5 23.01.1995 року  перед тим як їхати на заробітки  в Чехію приходила прощатися  до батька і не бачила там , щоб ОСОБА_3 там проживала. У 1996 році  на Різдво  також приходила до батька і не бачила ОСОБА_3 та її дітей , а вже перед Пасхою  1996 року  ОСОБА_3 проживала з братом. Жили вони погано, брат часто приходив до неї в гості і жалівся , що побили його, не дають  їсти , просив попрати його речі. На протязі останніх десяти  років вони  не спілкуються  з ОСОБА_3Спірний будинок побудували  батьки , там і тепер  нічого не перебудовано, лише сарай добудований .Покійний  батько  за життя був здоровий  і не потребував сторонньої допомоги , а коли захворів  і був у лікарні, то його провідували всі. Вважає, що ОСОБА_3  у спірному будинку нічого не належить , оскільки покійний брат  розпорядився будинком перед смертю , склавши заповіт на користь сестри  ОСОБА_4

Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що є племінницею ОСОБА_4 і її відомо, що  у січні 1996 року  вона приходила до дідика ОСОБА_6 і позивачки там не було. А 22.12.1996 року  дідика паралізувало і він потребував  по сторонньої допомоги . З 1994 до 1996 року  ОСОБА_5 ходив з ОСОБА_3, однак не жили разом.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснила , що у 1994 –96 роки  вона ходила до школи  і після уроків ходила до дідика  ОСОБА_6 і не бачила там  ОСОБА_3Коли точно  прийшла жити  ОСОБА_3 сказати не може. Що стосується  заповіту , то може пояснити, що  напередодні  ОСОБА_5 прийшов дуже знервований, попросив їсти  і залишився переночувати , а на слідуючий день  зателефонував  ОСОБА_4, що хоче скласти заповіт . Він часто  приходив їсти, просив помити йому одяг,скаржився на погане життя. Коли був хворий , то в лікарні його всі провідували.

Свідок ОСОБА_10  суду показала, що проживає по сусідству і їй батько розказував , що у 1995 році  таємно возив  ОСОБА_6 переписувати будинок  на сина ОСОБА_5.У 1996 році ОСОБА_3 перейшла жити  до ОСОБА_5 і він з 2000 року ховав гроші  від неї, жалівся  , що голодний, обдертий , а йому погрожують  ОСОБА_3 та  її діти.

Свідок ОСОБА_17 суду показав , що з ОСОБА_5 він працював у 1995-1998 роках на заробітках у Херсоні , Кіровограді , Кривому Розі, на сезонних  роботах. Зароблене зерно  привозили до ОСОБА_5 додому де з ним проживала ОСОБА_3Жили вони добре , він неодноразово бував у них вдома . Весною 1995 року  на заробітки  ОСОБА_5 проводжала  ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_18 суду пояснив, що він двоюрідний брат ОСОБА_5 і йому  відомо, що сім»я ОСОБА_5  разом  проживали з 1994 року, бо він їм допомагав та ще  й зерно  від них зичив. Коли вони розписалися йому невідомо.

Свідок ОСОБА_7 суду показав,що він є сином ОСОБА_3 і знає, що з осені 1994 року його матір ОСОБА_3 та ОСОБА_5 проживали разом , він перейшов проживати у 1996році.

Свідок ОСОБА_19, яка суду пояснила , що є двоюрідною сестрою покійного ОСОБА_5та сусідкою, тому їй відомо , що  ОСОБА_5 перейшла жити до ОСОБА_5.у 1996 році.

І спочатку вони жили добре , а коли ОСОБА_5 захворів , то відносини зіпсувалися. ОСОБА_5 часто  приходив до неї  і жалівся на ОСОБА_3,просив їсти,казав, що не знає де його дружина  вечорами ходить. ОСОБА_3 з дітьми перейшла жити до ОСОБА_5   квітні 1996 року. Покійний ОСОБА_5 жалівся , що  йому погрожували ОСОБА_3 та її діти. Зі слів матері їй відомо , що ОСОБА_3 не хотіла переїзджати  до ОСОБА_5 доки не перепишуть будинок на неї.

В суді  встановлено , що  правовідносини  між ОСОБА_3 та покійним ОСОБА_5 виникли під час дій Кодексу  про шлюб та сім»ю  Української РСР  від 20 червня 1969 року.

У відповідності до вимог ст. 13 КпШС України  права і обов»язки подружжя породжує лише шлюб,укладений у державних органах  запису актів громадянського  стану.

Встановлені Законом особисті і майнові права та  обов»язки  подружжя виникають лише за умови  реєстрації шлюбу  в державних органах  запису  актів громадянського стану.

Фактичні  шлюбні відносини  чоловіка і жінки , незареєстровані в органах ЗАГСу, не вважаються  шлюбом і не створюють  юридичних наслідків  незалежно від часу  їх виникнення і тривалості. Особи, які  перебувають у таких відносинах не вважаються подружжям.

Фактичні шлюбні відносини набувають юридичного значення  лише тоді , коли вони виникли до видання  Указу Президії  Верховної Ради СРСР від 08 липня  1944 року , але внаслідок смерті однієї  з осіб,що перебували в цих відносинах , зареєструвати  шлюб в органах ЗАГСу  стало неможливим.

Згідно до Постанови Пленуму  Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 встановлення судом факту перебування у фактичних  шлюбних  відносинах  на підстави п .5 ст.273 ЦПК може мати місце, якщо такі  відносини викикли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті (пропажі безвісти на фронті) одного з подружжя , внаслідок чого шлюб не може  бути зареєстровано   в органах  реєстрації актів  громадянського стану .В інших випадках  заяви про встановлення факту  перебування у фактичних  шлюбних відносинах  судовому розгляду не підлягають .

Тому посилання  позивачки на норми  Сімейного Кодексу України  є безпідставними.

Оскільки Сімейний Кодекс  України набрав чинності  з  01 січня 2004 року , а  відповідно до п.1  постанови Пленуму  Верховного Суду України  від 15 травня 2006 року  № 3 «Про застосування судами  окремих норм  Сімейного Кодексу України  при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів » за загальним правилом дії законів  та інших нормативно –правових актів у часі /ч.1 ст.58 Конституції України / норми Сімейного Кодексу  України застосовуються  до сімейних відносин, які виникли  після набрання ним  чинності, тобто   не раніше 1 січня 2004 року , а отже , Сімейний Кодекс  України  не має зворотної дії  в часі , і не може бути застосований  до правовідносин , що виникли  між ОСОБА_3 та ОСОБА_5

Оскільки  не підлягає до задоволення  вимога про встановлення  факту проживання  однією сім»єю ОСОБА_5 та ОСОБА_3 без реєстрації  шлюбу  в період з травня  1994 року  до 29 квітня 1997 року , то не  може бути задоволена  і вимога про визнання  за позивачкою права  власності на ? частину  будинковолодіння  АДРЕСА_2  , оскільки у відповідності до вимог  ст. 22 КпШС України  майно , нажите подружжям за час шлюбу  є його спільною сумісною власністю .До осіб, які  проживають в так званому  фактичному шлюбі , правила цієї  статті не застосуються. Такі особи на майно , набуте при спільному житті  мають право як на спільну часткову власність.

У відповідності до вимог ст. 24 КпШС України  майно , яке належало кожному з подружжя до одруження,а також одержане ним  під час шлюбу в дар  або в порядку  успадкування  є власністю  кожного з них.

А тому правила ст.ст.22,24 КпШС України , що діяли  на час укладення  договору довічного утримання  між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про те , що майно , нажите  подружжям  за час шлюбу , є його спільною сумісною власністю , не  поширюється на осіб, що  фактично  проживали однією сім»єю  і відповідно , ці  особи  не набували права  спільної сумісної власності  на набуте  при спільному житті майно  за нормами КпШС України.

Крім того , як вбачається  з матеріалів  справи / а.с. 12/ шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 згідно свідоцтва про  розірвання шлюбу  серії НОМЕР_1 припинено 18 січня 1996 року , про що відділом РАГСу  зроблено запис № 6.

У відповідності до вимог ст. 44 КпШС України шлюб  вважається припиненим  з моменту  реєстрації  розлучення в органах реєстрації  актів  громадянського стану , тому вимога  позивачки  про встановлення  факту  проживання однією сім»єю  з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу  в період з травня 1994 року по  квітень 1997 року , тобто в той період, коли ще не припинений шлюб  з  ОСОБА_7 буде  суперечити  нормам КпШС  України , СК України та  Конституції України.

За таких обставин  справи позивачка не довела  свої вимоги в суді ,  крім того такі суперечать  діючому на час виникнення  правовідносин  законодавству про шлюб та сім»ю.

          Керуючись ст.ст.3,5,10,16,22,23,118-129,131,212-215 ЦПК України, ст.ст.22,24,44 КпШС України / 1969 р.,-

РІШИВ:

 У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4  про встановлення факту  проживання однією сім»єю  та визнання права власності на  ? частину  будинковолодіння  відмовити за недоведеністю позовних вимог.

          На рішення може бути подана апеляція  протягом 10 днів з дня проголошення рішення до Закарпатського апеляційного суду.

Головуючий:                                                                       І.  А.  Даруда