Шевченківський районний суд м.Львова

Справа № 2-2801/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

          “30“ січня 2012 року Шевченківський районний суд м.Львова у складі:

головуючої – судді                              ЛУЦІВ-ШУМСЬКОЇ Н.Л.

при секретарі                                        ТИМКОВИЧ С.В., КОВАЛЬЧУК А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Львова до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку зворотної вимоги,

в с т а н о в и в :

29.09.2011 року Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Львова звернулось до ОСОБА_1 з позовом про відшкодування шкоди в порядку зворотної вимоги в сумі 58377,86 грн.

В обґрунтування позову покликається на те, що вироком Шевченківського районного суду м.Львова від 04 листопада 2010 року ОСОБА_1 було засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України. В результаті злочинних дій відповідача, які виявились в тому, що 23 серпня 2010 року він, керуючи автомобілем марки «Фольксваген Пасат» порушив Правила дорожнього руху, внаслідок чого здійснив наїзд на потерпілого ОСОБА_2, чим завдав йому тяжкі тілесні ушкодження. ОСОБА_2 на момент наїзду на нього виконував роботу згідно із трудовим договором як працівник фірми «Галбуд». Даний нещасний випадок був визнаний пов’язаним з виробництвом. Відповідно до даних МСЕК ОСОБА_2 встановлено 25 % стійкої втрати працездатності по наслідках виробничої травми.

Постановами начальника відділення ВД ФССНВ у м.Львові ОСОБА_2 було призначено та виплачено одноразову допомогу в сумі 55050,75грн. та призначено щомісячні виплати на відшкодування 25% втраченого заробітку. Таким чином потерпілому на виробництві ОСОБА_2 було відшкодовано шкоду, завдану його здоров’ю злочинним діями відповідача в розмірі 58377,86грн. А відтак цю суму відповідач повинен відшкодувати позивачу в порядку регресу.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, покликаючись на обставини, вказані у позовній заяві. Просить задовольнити позов.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позову не визнали, підтримали письмові заперечення на позов. Просять у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані по справі докази, з’ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову слід відмовити з таких мотивів.

Вироком Шевченківського районного суду м.Львова від 04 листопада 2010 року ОСОБА_1 було засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, ст.ст. 75,76 КК України. Даним вироком суду встановлено, що 23 серпня 2010 року ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки «Фольксваген Пасат», порушив Правила дорожнього руху, внаслідок чого здійснив наїзд на потерпілого ОСОБА_2 Від наїзду потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження.

На момент наїзду ОСОБА_2 виконував роботу згідно із трудовим договором як працівник (водій) АТ фірми «Галбуд». Тому даний страховий випадок був розслідуваний комісією та був визнаний таким, що пов'язаний з виробництвом, про що було складено Акт № 1/10 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом.

Згідно копії Виписки з Акту огляду МСЕК ступінь втрати професійної працездатності гр. ОСОБА_2 у відсотках становить 25 % у зв’язку з травмою від 23.08.2010 року.

Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Так згідно з ч.1 ст.1191 ЦК України - особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший роз мір не встановлений законом.

          Зазначена норма міститься в главі 82 ЦК України, що регулює правовідносини по відшкодуванню шкоди. Вона передбачає право регресу особи в разі, якщо та відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

          Водночас правовідносини, пов’язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 ЦК України.

          Так відповідно до ст.980 ЦК України - предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

          Статтею 999 цього Кодексу передбачено, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

          У ст.993 цього Кодексу зазначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

          Відповідно до цієї норми до страховика переходить право вимоги про відшкодування шкоди до особи, відповідальної за завдані збитки, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування. У разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоров'я, працездатності, пенсійного забезпечення) таке право вимоги страховика до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, не передбачено.

          Зазначений висновок ґрунтується на нормах статей 512, 993, 999 ЦК України, положення Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (Закон від 14.01.1998р. № 16/98-ВР з наступними змінами) та Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

          Так згідно з преамбулою Закону України від 23.09.99р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

          На підставі ст.46 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування, яке здійснюється за рахунок: внесків роботодавців: для підприємств - з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій - з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення; капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках; коштів, одержаних від стягнення відповідно до цього Закону штрафів і пені з страхувальників, штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці, а також адміністративних стягнень у вигляді штрафів з посадових осіб підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення; добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.

          Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" не передбачено право Фонду соціального страхування, який здійснив страхову виплату застрахованій особі, зворотної вимоги до винної особи.

Таке право страховика, як вказувалося вище, передбачено ст. 993 ЦК України лише в разі виплати ним страхового відшкодування за договором майнового страхування.

          Приймаючи до уваги зазначене вище, суд дійшов висновку, що здійснювані та відшкодовані Фондом соціального страхування соціальні послуги та виплати є обов'язком Фонду в разі настання страхового випадку, а тому проведення ним таких виплат застрахованій особі не є заподіяною Фонду шкодою в розумінні ст. 1166 ЦК України і, відповідно, Фонд не є особою, яка набуває права зворотної вимоги до винної особи згідно із ч.1 ст.1191 ЦК України.

          У зв’язку з цим суд вважає, що вимоги позивача про відшкодування збитків в порядку регресу не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України і не підлягають задоволенню.

          Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд робить висновок, що позов не підлягає до задоволення.

          Керуючись ст.ст.8,10,11,57,58,60,88,209,212,213,215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

          У задоволенні позову Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Львова до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку зворотної вимоги – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Шевченківський районний суд м.Львова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя:Н. Л. Луців-Шумська