ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" лютого 2012 р. Справа № 5023/7474/11
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гончар Т. В., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.
при секретарі Зозулі О.М.
за участю представників сторін:
позивача –ОСОБА_1. (дов. № 2 від 03.01.12р.)
відповідача - ОСОБА_2. (дов. № 02/11 від 24.02.2011 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 5121 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 31.10.11 р. у справі № 5023/7474/11
за позовом Концерну "Техвоєнсервіс", м. Київ
до Державного підприємства "110 Харківський автомобільний ремонтний завод", м. Харків
про стягнення 432019,50 грн., -
ВСТАНОВИЛА:
Позивач, Концерн "Техвоєнсервіс", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача, Державного підприємства "110 Харківський автомобільний ремонтний завод", 432019,50 грн. грошових коштів, посилаючись на неналежне виконання з боку відповідача покладених на нього обов’язків по сплаті внесків на утримання Концерну, з урахуванням чого просив суд стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 323240,00 грн. та інфляційні в розмірі 108779,50 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 31.10.2011 р. у справі № 5023/7474/11 (суддя Калініченко Н.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ДП "110 Харківський автомобільний ремонтний завод" на користь Концерну "Техвоєнсервіс" заборгованість по сплаті внесків в сумі 323240,00 грн., 108779,50 грн. інфляційних, 4320,20 грн. державного мита та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.
Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення. В обґрунтування викладених вимог заявник скарги зокрема зазначає про те, що суд не прийняв до уваги, що позовні вимоги ґрунтуються на рішенні правління Концерну, яке відповідач вважає самовільно встановленим позивачем зобов’язанням та яке, на його думку, не створює правових наслідків для відповідача щодо обов’язку їх сплачувати. Крім того відповідач вважає, що рішення правління концерну № 7 від 25.10.07 р. не набрало чинності для учасників концерну, а в статуті позивача (концерну) не встановлено ні умов, ні порядку внесення майнових внесків; посилається на відсутність у позивача протоколу голосування за рішення № 7 від 25.10. 07 р.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Гончар Т.В., суддя Слободін М.М.) розгляд апеляційної скарги призначено на 16 січня 2012 року.
12.01.12 р. до канцелярії Харківського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку зі зміною представника відповідача та для ознайомлення з матеріалами справи.
13.01.12 р. від позивача надійшла телеграма про перенесення розгляду скарги, у зв’язку неможливістю направлення представника позивача для участі у судовому засіданні.
Розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2012 р. в зв’язку з обранням Постановою Верховної ради України від 12.01.2012 р. № 9678-3 судді Погребняка В.Я. на посаду судді Вищого господарського суду України для розгляду справи № 5023/7474/11 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Білецька А.М., суддя Гончар Т.В.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2012 р. (головуючий суддя Слободін М.М., суддя Білецька А.М., суддя Гончар Т.В.) розгляд апеляційної скарги по даній справі відкладено на 25 січня 2012 року в зв’язку з необхідністю додаткового обґрунтування та надання сторонами письмових доказів по справі.
25.01.2012 року відповідач надав до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення по справі, в яких підтвердив свою позицію, викладену в апеляційній скарзі, зазначає про відсутність правових підстав для стягнення витрат на утримання Концерну, оскільки, на його думку рішення правління Концерну не є статутним документом, а також посилається на відсутність правових підстав для обчислення строку нарахування інфляційних втрат.
Розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду від 25.01.2012 р. в зв’язку з хворобою судді Слободіна М.М. для розгляду справи № 5023/7474/11 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Гончар Т.В., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.
В судовому засіданні 25.01.2012 року оголошено перерву до 01.02.2012 року.
01.02.2012 р. позивач надав відзив на апеляційну скаргу, а також додаткове документальне обґрунтування своєї позиції по справі, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення –без змін.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Концерн „Техвоєнсервіс", позивач у справі, є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України. На підставі наказу № 309 від 07.06.2005 р. Міністерства оборони України було створено Концерн „Техвоєнсервіс" та затверджено його статут.
Згідно п. 1.4 статуту до складу концерну входить зокрема Державне підприємство "110 Харківський автомобільний ремонтний завод". Концерн функціонує як єдина господарська організація, є юридичною особою, має самостійний і зведений баланси, поточний та інші рахунки в установах банків, круглу гербову печатку і кутовий штамп зі своїм найменуванням та найменуванням органу управління майном, інші атрибути юридичної особи. Джерелами формування майна концерну, в тому числі, є внески учасників.
Згідно зі ст. ст. 118, 120, 123 ГК України об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Об'єднання підприємств є юридичною особою.
Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.
Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.
Ч. 1 ст. 123 Господарського кодексу України визначено, що учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо).
Як зазначено у п. 7.4 статуту Концерну одним із джерел формування майна Концерну є внески учасників.
Відповідно до п. 8.2 статуту Концерну джерелами формування фінансових ресурсів Концерну є дохід від господарської діяльності, безоплатні або благодійні внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження, включаючи централізовані капітальні вкладення та кредити, а також відрахування учасників та інші джерела.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського кодексу України управління державним господарським об’єднанням здійснюють правління об’єднання і генеральний директор об’єднання, який призначається на посаду та звільняється з посади органом, що прийняв рішення про утворення об’єднання. Склад правління визначається статутом об’єднання. Порядок управління державним господарським об’єднанням визначається статутом об’єднання відповідно до закону.
Згідно п. 4.1 статуту Концерну управління оперативною діяльністю Концерну здійснює правління Концерну і генеральний директор Концерну.
Відповідно до п. 4.2 статуту Концерну рішення правління Концерну з питань, віднесених статутом до його компетенції, приймаються простою більшістю голосів і вводяться в дію наказами (іншим розпорядчим документом) генерального директора.
Правління на своїх засіданнях затверджує за поданням генерального директора Концерну пропозиції про встановлення розміру відрахувань учасниками на утримання Концерну та на провадження ним статутної діяльності.
З матеріалів справи вбачається, що 27.03.2007 р. рішенням правління Концерну „Техвоєнсервіс" № 6 затверджено положення про правління Концерну „Техвоєнсервіс". Вказане положення визначає правовий статус, порядок організації, а також права, обов’язки та відповідальність членів правління.
Відповідно до п.п. 2.2, 2.7 вказаного положення вищим органом Концерну є загальні збори членів правління. Правління на своїх засіданнях, в тому числі, затверджує за поданням генерального директора Концерну пропозиції про встановлення розміру відрахувань учасниками на утримання Концерну та на провадження ним статутної діяльності.
Пунктом 10 рішення правління концерну № 7 від 25 жовтня 2007 року зобов'язано всіх учасників концерну забезпечити щоквартальну сплату внесків у розмірі 2 % від чистого доходу за звітний період. Вказане рішення підписано керівниками учасників, в тому числі і директором Державного підприємства "110 Харківський автомобільний ремонтний завод" без будь-яких зауважень чи заперечень.
Наказом генерального директора Концерну № 220-АГД від 26.10.2007 р. пунктами 1-2 наказу введено в дію рішення правління № 7 від 25.10.2007 р.
При цьому згідно п. 4.2 положення про правління Концерну „Техвоєнсервіс" та п. 4.2 статуту Концерну члени правління зобов’язані виконувати рішення, прийняті на засіданнях правління.
Отже, виходячи з наведеного та відповідно до рішення № 7 від 25.10.2007 р. правління Концерну, членом якого був також і відповідач, у останнього виникли зобов’язання по сплаті щоквартально внесків на утримання Концерну у затвердженому розмірі.
Згідно копій звітів про фінансові результати відповідача, ним був отриманий чистий дохід за заявлений у позові період з 1 липня 2008 року по 31 березня 2011 року в загальному розмірі 16162000,00 грн., відповідно 2% від суми чистого доходу становлять 323240,00 грн.
Судом першої інстанції при розгляді справи взято до уваги, що 18 квітня 2011 року за № 205 відповідач звернувся до позивача із заявою про вихід зі складу Концерну, яка було розглянута та задоволена рішенням Концерну № 15 про вихід окремих підприємств-учасників Концерну зі складу Концерну "Техвоєесервіс" від 28 квітня 2011 року.
Таким чином, заборгованість ДП "110 Харківський автомобільний ремонтний завод" перед Концерном "Техвоєнсервіс" щодо сплати 2% внесків на утримання Концерну за результатами роботи за період ІІ півріччя 2008 року по І квартал 2011 року згідно рішення Концерну № 7 від 25.10.2007 року становить 323240,00 грн.
Крім того, визнання відповідачем заборгованості по сплаті внесків у розмірі 2% підтверджується актом звірки розрахунків за № 386 станом на 16.04.09 р. підписаного представниками сторін та посвідченого печатками (а.с. 66, т. 1). Зазначені в акті дані відповідачем будь-якими доказами не спростовані.
З урахуванням викладених обставин, беручи до уваги, що відповідачем порушені вимоги закону та статуту Концерну "Техвоєнсервіс" щодо перерахування на користь останнього щоквартальних внесків, а також з огляду на те, що належних доказів погашення боргу відповідачем до матеріалів справи не надано, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 323240,00 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Колегія суддів з висновками суду першої інстанції в зазначеній частині погоджується та зазначає наступне.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб,що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
За змістом ст.ст. 20, 57 Господарського кодексу України, ст.ст. 87, 88 Цивільного кодексу України, рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 р. у справі № 3/35-313, п. 14 постанови № 13 від 24.10.2008 р. Пленуму Верховного Суду України, п. 4.5 Рекомендацій № 04-5/14 від 28.12..2007 р. президії Вищого господарського суду України, статут юридичної особи є локальним (індивідуальним) актом і породжує права і обов’язки тільки у того, визначеного певного кола суб’єктів, якому він адресований. Статут суб’єкта господарювання за своєю правовою природою не є правочином, однак визначає норми, що є обов’язковими для його учасників.
В силу ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач згідно статуту позивача є учасником останнього, відповідач був зобов’язаний виконувати вимоги статуту та рішення правління Концерну "Техвоєнсервіс" щодо сплати внесків на утримання Концерну у визначеному рішенням правлінням розмірі.
Колегія суддів також бере до уваги наданий позивачем протокол засідання правління Концерну "Техвоєнсервіс" від 25.10.2007 р., складений у відповідності до вимог п. 5.4 положення про правління Концерну "Техвоєнсервіс", та який в сукупності з наявними у справі доказами, у тому числі рішенням правління Концерну № 7 від 25 жовтня 2007 року, свідчить про те, що відповідач взяв на себе зобов’язання по забезпеченню щоквартальної сплати внесків на утримання Концерну у розмірі 2% від чистого доходу за звітний період.
Таким чином, заперечення відповідача щодо відсутності у нього зобов’язання по сплаті вказаних відрахувань колегією суддів до уваги не приймається, оскільки рішення правління Концерну № 7 від 25 жовтня 2007 року у встановленому законом порядку не оскаржено та не визнано недійсним, отже є чинним і в силу положень закону та статуту Концерну підлягає до виконання.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу в розмірі 323240,00 грн..
Разом з тим, висновок суду про наявність підстав для стягнення з відповідача, суми інфляційних в розмірі 108779,50 грн., нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, колегія суддів вважає таким, що зроблений без врахування характеру спірних правовідносин та без належного аналізу правової природи інфляційних, які сплачуються боржником за прострочення виконання грошового зобов’язання.
Так, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних втрат є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні кредитором компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, зміст застосування індексу інфляції полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Однак, в даному випадку відповідач, підписавши рішення правління Концерну № 7 від 25 жовтня 2007 року без будь-яких зауважень чи заперечень, за своїм волевиявленням взяв на себе обов’язки сплачувати внески щоквартально в розмірі 2% на утримання Концерну, і за своєю природою ця угода, яка носить управлінсько-господарський характер, є односторонньою, тобто не передбачає обов’язків інших учасників, зокрема позивача по відношенню до відповідача. Таким чином, позивач не може вважатися кредитором в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України, що зазнав матеріальних втрат від несвоєчасного надходження платежів від відповідача.
Крім того, відсутні правові підстави обчислення строку нарахування інфляційних втрат, оскільки наявними у справі документами чітко не встановлено дати початку строку настання обов’язку відповідача по перерахуванню коштів.
Враховуючи викладене, висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення з відповідача суми інфляційних не ґрунтується на матеріальному законі, а тому оскаржуване рішення в цій частині підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову щодо стягнення з відповідача інфляційних в розмірі 108779,50 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Державного підприємства "110 Харківський автомобільний ремонтний завод" , м. Харків задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 31.10.11 у справі № 5023/7474/11 про стягнення 108779,50 грн. інфляційних, 1087,80 грн. державного мита та витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 58,00 грн. скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 108779,50 грн. інфляційних відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з Концерну "Техвоєнсервіс" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 13/24, код 33689867) на користь Державного підприємства "110 Харківський автомобільний ремонтний завод" (61045 м. Харків, вул. Дербентська, 109, код 07904041 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1087,80 грн. за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів..
Головуючий суддя Гончар Т. В.
Суддя Барбашова С.В.
Суддя Білецька А.М.
Повний текст постанови підписано 06 лютого 2012 року