Справа № 22--623-2008 р. Головуючий у 1 інстанції Український В.В.
Категорія - 5 Доповідач : Суровицька Л.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
„7” травня 2008 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області
В складі: Головуючої судді Авраменко Т.М.,
суддів: Гайсюка О.В., Суровицької Л.В.,
при секретарі Чернезі М.М.
за участю представника позивачки, відповідачів, розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 листопада 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Садового товариства «Північне» про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів,-
ВСТАНОВИЛА :
У серпні 2007 року ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_2, звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Садового товариства «Північне» про визнання права власності на майно, витребування його з чужого незаконного володіння та відшкодування моральної шкоди.
Посилався на те, що ОСОБА_2. після смерті її дідуся - ОСОБА_6, успадкувала дачний будинок АДРЕСА_1. Оскільки позивач проживала в іншому місті, то дозволила у 1995 році користуватись дачним будинком та земельною ділянкою своєму дядькові - ОСОБА_3.
У травні 2007 року стало відомо, що ОСОБА_3. продав дачний будинок ОСОБА_1.
Вказаними діями відповідачів було порушено право власності ОСОБА_2. на майно та завдано їй моральну шкоду.
Просив суд визнати право власності на дачний будинок за ОСОБА_2., витребувати його з незаконного володіння ОСОБА_1., стягнути з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_2. на відшкодування моральної шкоди 5 000 грн. та судові витрати.
В судовому засіданні ОСОБА_5. доповнив позовні вимоги і просив стягнути з відповідачів у рівних частках на його користь, як представника позивачки, витрати, пов'язані з переїздом до м. Знам'янка в сумі 681 грн. (а.с.72).
Рішенням Знам'янського міськрайонного суду від 14 листопада 2007 року позов задоволено частково.
Визнано право власності ОСОБА_2. на дачний будинок № 79, вартістю 6515 грн., розташований в АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_1. повернути дачний будинок ОСОБА_2. та стягнуто з ОСОБА_3. і СТ «Північне» солідарно на користь ОСОБА_2. на відшкодування моральної шкоди 1000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3., ОСОБА_1., СТ «Північне» солідарно на користь ОСОБА_5. на відшкодування витрат, пов'язаних з переїздом до м. Знам'янка - 681 грн., 1000 грн. витрат на правову допомогу та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 98 грн.96 коп. судового збору на користь держави.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення суду в частині стягнення з неї солідарно з іншими відповідачами судових витрат, скасувати і відмовити в задоволенні цих вимог.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1. підтримала доводи апеляційної скарги, пояснила, що після ухвалення рішення, вона повернула дачний будинок і тому вважає безпідставним стягнення з неї судових витрат.
ОСОБА_3. та представник СТ «Північне» підтримали апеляційну скаргу, а представник позивачки заперечив проти доводів скарги і просив рішення суду залишити без змін.
Колегія cуддів, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із наступних підстав.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 17 листопада 1995 року державним нотаріусом Ільїчівської міської державної нотаріальної контори Одеської області , зареєстрованому в реєстрі за № 1-8960, ОСОБА_2. є власником дачного будинку АДРЕСА_1(а.с.14, 13, 15-16).
За її згодою з 1995 року дачним будинком користувався відповідач ОСОБА_3., який без її відома та згоди продав у 2006 році дачний будинок відповідачці ОСОБА_1. за 1400 грн.
ОСОБА_1. користувалась дачним будинком, на звернення представника позивачки відмовилась у добровільному порядку повернути його власниці, що змусило позивачку звернутись до суду.
Право позивачки щодо користування власністю було порушено внаслідок дій ОСОБА_3., який без згоди власника продав дачний будинок ОСОБА_1. та ОСОБА_1., яка без достатніх правових підстав користувалась дачним будинком і відмовилась від його повернення.
Суд правильно зобов'язав ОСОБА_1. повернути дачний будинок ОСОБА_2.
Однак, вирішуючи питання про покладення на відповідачів обов'язку щодо відшкодування судових витрат, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК є підставою для скасування рішення в частині розподілу судових витрат та ухвалення в цій частині нового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Згідно ч.1 ст.79 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать зокрема, витрати на інформаційно-технічне забезпечення, витрати на правову допомогу, витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду ч.2 ст.79 ЦПК).
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2. при зверненні в суд сплатила витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. (а.с.1), державне мито не оплатила.
Згідно посвідчення НОМЕР_1, виданого Кіровоградським управлінням ПФУ в м. Знам'янка 19.04.2007 року, ОСОБА_3. є інвалідом з зору 2 групи довічно (а.с.29).
Відповідно до п.18 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 р. № 7-93 (із змінами) від сплати державного мита звільняються інваліди 1 та 2 груп.
Суд першої інстанції цю обставину не врахував та в порушення Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р. , вимог ст..88 ЦПК України які передбачають, що при задоволенні позову частково, судові витрати присуджуються з кожного відповідача окремо пропорційно до розміру задоволених вимог, стягнув державне мито з відповідачів солідарно в сумі 98 грн.96 коп.
При цьому суд не врахував те, що ОСОБА_3. відповідно до п.18 ч.1 ст.4 Декрету КМУ «Про державне мито» звільнений від сплати державного мита, а щодо ОСОБА_1. задоволено позовні вимоги немайнового характеру - зобов'язання повернути дачний будинок.
Згідно п.п. «д» п.1 ст.3 Декрету КМУ «Про державне мито», із позовних заяв немайнового характеру (або таких, що не підлягають оцінці) ставка державного мита встановлюється в розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 8 грн.50 коп.
Оскільки право позивачки на майно було порушено внаслідок дій ОСОБА_3. та ОСОБА_1., СТ «Північне» не було учасником угоди про купівлю-продаж спірного дачного будинку, колегія суддів вважає за необхідне з урахуванням вказаних обставин стягнути з ОСОБА_1. і ОСОБА_3. на користь позивачки понесені нею витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн., тобто по 15 грн. з кожного, а також стягнути з ОСОБА_1. на користь держави державне мито в сумі 8 грн.50 коп.
Відповідно до ст.84 ЦПК витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Граничний розмір компенсації витрати на правову допомогу встановлюється законом.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивачки сплатив адвокату за надання правової допомоги - 1000 грн.
Як пояснив представник позивачки, в цю суму входить представництво в суді та складання позовної заяви (а.с.7) .
Згідно протоколу судових засідань, адвокат надавав правову допомогу в усіх судових засіданнях по розгляду даної цивільної справи.
Витрати, понесені позивачкою, не перевищують граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільної справи, встановлений постановою КМУ від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», тому колегія суддів вважає за необхідне відшкодування витрат на правову допомогу покласти на ОСОБА_3. та ОСОБА_1. в сумі 1000 грн., тобто по 500 грн. з кожного.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції стягнув з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_5. витрати, пов'язані з переїздом до м. Знам'янка в сумі 681 грн.
З таким висновком суду колегія суддів погодитись не може із наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст.85 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.
На підтвердження своїх витрат на переїзд до м. Знам'янка з м. Одеси, представник позивачки надав проїзні документи (а.с.73-77).
Однак, оскільки відшкодування витрат на проїзд не передбачено, а вимоги щодо стягнення з відповідачів добових або компенсації втраченого заробітку чи за відрив від звичайних занять, представником позивачки не заявлялись, позов у частині стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_5. витрат, пов'язаних х переїздом до м. Знам'янка, задоволенню не підлягає.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд взагалі безпідставно стягнув з відповідачки ОСОБА_1. судові витрати, не ґрунтуються на діючому законодавстві.
В решті рішення суду першої інстанції не оскаржувалось, тому воно підлягає залишенню без змін.
На підставі ст.ст.3,4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», керуючись ст.ст. 79, 81, 84, 85,88, ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.ст.313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.
Рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 листопада 2007 року в частині розподілу судових витрат скасувати і ухвалити нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи по 15 грн. з кожного , витрати на правову допомогу адвоката по 500 грн. з кожного.
Стягнути з ОСОБА_1на користь держави державне мито в сумі 8 грн.50 коп.
В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_1та садового товариства «Північне» про відшкодування витрат на проїзд , відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуюча суддя:
Судді: